За чим шумить Тихий океан?
Транстихоокеанське партнерство (ТТП) є регіональною угодою про вільну торгівлю, членами якої є вже 11 країн Тихоокеанського регіону (Австралія, Бруней, В'єтнам, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур, Чилі, та Японія). Партнерство було найбільш амбітним проектом зони вільної торгівлі, розпочатим США, за розміром, обсягом та глибиною зобов’язань.
Угода про ТТП, підписана 4 лютого 2016 року міністрами торгівлі 12 держав після восьми років переговорів, могла б утворити найбільшу зону вільної торгівлі за участю США, зняти торговельні бар’єри та започаткувати якісно нові правила торгівлі, які не знайшли свого відображення у попередніх угодах про зону вільної торгівлі (ЗВТ) за участю США. Більше того, ТТП могло стати інструментом для розбалансування тихоокеанського регіону інтеграцією США.
США вже має двосторонні договори про зони вільної торгівлі з 6 країнами-партнерами ТТП. Японія залишається найбільшим економічним та торговим партнером угоди без наявної зони вільної торгівлі з США. Більше того, наявність високого рівня обмежень у торгівлі з Малайзією та В’єтнамом поки залишається поза увагою двосторонніх угод з США.
Аналізуючи текст угоди про створення Транстихоокеанського партнерства, вона б могла спростити торгівлю між державами-партнерами таким чином:
- скасування тарифів на промислові товари та більшості тарифів і квот на сільськогосподарську продукцію;
- спрощення сфери послуг;
- посилений захист прав інтелектуальної власності на патенти, торгові марки та об’єкти авторського права, захист персональних даних;
- захист іноземних інвестицій;
- забезпечення стандартів охорони праці та захисту навколишнього середовища;
- посилення прозорості та підзвітності монетарної політики та активізація регуляторного діалогу між країнами-партнерами;
- всеохопне регулювання діяльності державних підприємств для забезпечення добросовісної конкуренції з приватним сектором.
Прототипом ТТП було Тихоокеанське стратегічне економічне партнерство (P-4), започатковане угодою між Новою Зеландією, Чилі та Брунеєм у 2006 році. Далі Президентом Бушем були розширені межі партнерства участю Австралії, Перу та В’єтнаму. Барак Обама продовжив політику попередника і розпочав домовленості щодо ідеї ТТП у листопаді 2009 р.
Для набрання чинності угода має бути ратифікованою впродовж двох років підписанням всіма країнами-партнерами. Також документ вимагає, щоб щонайменше 6 держав, які забезпечують 85% ВВП усіх країн-партнерів загалом, ухвалили угоду. Тому членство США (18 млн. $) та Японії (4,4 млн. $) викликає велике занепокоєння щодо майбутнього торговельної угоди.
Скільки партнерів – стільки й думок
Думки про вплив угоди на американську економіку серед тутешнього політикуму неодностайні. Прихильники ТТП стверджують, що партнерство є національним інтересом і надає потенціал для економічного зростання та працевлаштування через розширення торговельних та інвестиційних можливостей у одному з найбільш економічно динамічних регіонів.
Зокрема, торговий представник США - посол Майкл Фроман - переконаний у стратегічній цінності партнерства: «Угода важлива стратегічно та економічно. Економічно, ТТП збере разом групу, яка формує 40% світового ВВП та третину обсягів міжнародної торгівлі. Стратегічно, угода є шляхом, через який США, працюючи з дюжиною інших країн, гратимуть провідну роль у формуванні торговельних правил для досить критичного регіону».
Держсекретар Джон Керрі у 2015 згадував, що ТТП вирішить багато питань поза торговельною сферою: «Тихоокеанський регіон матиме вирішальне слово у Інтернет-врядуванні, фінансовій політиці, морській безпеці, охороні довкілля та багатьох інших питаннях, у яких прямо зацікавлені США. Пам’ятаймо, що сьогодні економічні та безпекові питання накладаються: ми не можемо вирішувати одних без врахування інших».
На думку дослідника Інституту Лові (Австралія) Джона Едвардса, прихильники партнерства значно перебільшують її значення: «У суто економічному сенсі світ не помітить відсутності угоди. Навіть один з найбільших її прихильників – Світовий банк – обчислив, що 15 років функціонування ТТП додадуть приблизно 1% до покращення економічної ситуації 12 країн-партнерів. Це досить невисокий показник. Навіть Австралія очікує збільшення ВВП на 40% за 15 років у природному стані речей, при цьому це одна з країн, яка є відносно повільною у власному економічному рості серед інших партнерів. ВВП В’єтнаму зросте вдвічі до 2030 року. Додатковий 1% ніхто не помітить».
Більше того, опоненти занепокоєні втратою робочих місць та конкуренцією у імпорточутливих секторах бізнесу. Також виникає загроза обмеження регулювання США питань у сфері охорони здоров’я, праці та екології.
Після загальних припущень політиків питання ТТП досягло свого драматичного піку. Ще з листопада 2016 скандальний указ Трампа про вихід з партнерства перестав бути сюрпризом. На церемонії підписання акту у Овальному кабінеті свій крок Президент прокоментував як «велику справу для американського працівника, яку ми щойно зробили».
«Я радий, що ТТП пішло у минуле, - заявляє Сенатор, представник Демократичної партії Берні Сандерс, який підтримував Трампа у виході з угоди. - Останніх 40 років у нас були серії торговельних угод, що коштували нам мільйони гідно оплачуваних робочих місць і спричинили «падіння на дно» зарплат для американських працівників».
Натомість республіканець і друг України, сенатор Джон Маккейн засудив рішення Трампа: «Вихід США з партнерства дасть можливість Китаю переписати економічні правила за кошти американських працівників. І це рішення подає тривожний сигнал незалученості Сполучених Штатів до Азіатсько-Тихоокеанського регіону в той час, коли ми щонайменш можемо собі це дозволити».
Голова Правління Інституту економічних досліджень та економічних консультацій Ігор Бураковський коментує зусилля адміністрації Обами у статті на DT.ua: «Суто в технічному плані відмова від угоди про Транстихоокеанське партнерство — це, фактично, безповоротна втрата тих політичних ресурсів, які США витратили на зазначений проект. У зв'язку з цим згадаємо, що саме США були фактичним ініціатором проекту і доклали великих зусиль до успішного завершення досить складних перемовин та підписання угоди. У цьому випадку формула "негативний результат також результат" просто не працює».
У керівництва держав-партнерів та іноземних експертів вихід США з ТТП теж викликав неоднозначну реакцію. Всі думки так чи інакше пов’язані з роллю Китаю у майбутньому регіональної угоди.
Впродовж виступу на Світовому економічному форумі у Давосі президент Китаю Сі Цзіньпінь назвав протекціонізм «замиканням себе у темній кімнаті» та повідомив про готовність Китаю вести переговори з регіональних торговельних угод.
Сі Дзіньпінь та інші китайські лідери налаштовані заповнити вакуум лідерства США, скориставшись політикою протекціонізму Трампа, щоб посилити зв’язки з традиційними партнерами США Філіпінами та Малайзією.
«США зараз у такій ситуації: американського коня відвели до стайні, і він вже не буде брати участь у перегонах. Це величезний подарунок для Китаю, оскільки він може зараз стати повноправним двигуном лібералізації торгівлі», - прокоментував Ерік Альтбах, віце-президент Albright Stonebridge Group (Вашингтон) та колишній помічник Торгового представника США в Китаї.
Прем’єр-міністр Австралії Малкольм Тернбулл пропонує державам-партнерам далі рухатися у межах ТТП без США. За словами австралійського дипломата Александера Даунера, уряд напрацьовує різні варіанти реалізації угоди: «Можливо перейти до формату «12-1». Альтернативою є додавання інших країн: Індонезії чи Китаю». Китайський варіант виглядає досить імовірним: у Австралії вже є Договір про вільну торгівлю з Китаєм.
Прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун під час свого візиту до Білого дому у серпні застеріг, що вихід з угоди зашкодить японсько-американським відносинам у всіх сферах, включно з військовим об’єднанням між країнами.
До слова, Японія – єдина держава, яка ратифікувала угоду. Дізнавшись про вихід США з Транстихоокеанського партнерства, Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе зазначив, що ТТП без США та їхнього ринку споживачів може втратити сенс. Він сподівається на розуміння Трампом важливості вільної та добросовісної торгівлі.
В’єтнам теж закликає Трампа враховувати стратегічні аспекти ТТП. «Сподіваємося, що США оперативно повідомить про повернення власної залученості до угоди, щоб попередити заповнення вакууму урядами інших держав, - зазначає заступник генерального директора Дипломатичної академії В’єтнаму Тран В’єт Тай. - М’яч зараз в руках США».
Прем’єр-міністр Нової Зеландії Біл Інгліш згадує про можливість заповнення вакууму Китаєм: «Пекін не пропустить можливості стати прихильником вільної торгівлі».
Керуючий Центрального банку Таїланду Веератай Сантіпрабхоб позитивно оцінює американську політику протекціонізму, яка «може надати кращі можливості для багатьох регіональних торговельних угод, які посилять інтеграцію в межах відповідних економічних регіонів».
Незважаючи на оптимістичні очікування зміни намірів США та стратегічне значення угоди за участю держави, конфігурація ТТП з включенням Китаю виглядає досить реалістичним варіантом. У Пекіні прес-секретар Міністерства закордонних справ Хуа Чуньїн чітко не підтвердила, чи Китай зацікавлений у приєднані до партнерства.
Хоча вона зазначила: «Ми вважаємо що у поточній ситуації незалежно від того, що станеться, міжнародна економіка має продовжувати рух шляхом відкритості, включеності, постійного розвитку, пошуку співпраці та обопільної користі для усіх сторін (win-win)».
Китай пропонує інші варіанти вирішення економічної ситуації у Тихоокеанському регіоні, окрім ТТП. Для прикладу, зону вільної торгівлі Азійсько-Тихоокеанського регіону (FTAAP). Ідея угоди за участю 16 країн (включно з Індією) – Регіонального всеохопного економічного партнерства (RCEP) – теж пропрацьовується. До неї не включено США і бракує певних норм із охорони праці та довкілля, які були закладені Обамою у ТТП.
Транстихоокеанське партнерство відображає дилему американської політики у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. З одного боку, Вашингтон прагне розбалансувати зростаючий вплив Китаю посиленням військових союзів зі своїми регіональними партнерами, підтримкою південно-східних азіатських країн у морських спорах з Китаєм, розчаруванням дружніх країн у членстві у китайських ініціативах (для прикладу, АІІВ), та укладанням масштабних торговельних угод, які залишають за бортом найбільшу країну-комерсанта.
З іншого боку, американські лідери повторюють, що вони не мають бажання стримувати Китай та стверджують, що глибше залучення, радше ніж конфронтація, є правильним шляхом у американсько-китайських відносинах. Наразі Китай та США і далі продовжують співпрацювати, керуючись економічним прагматизмом більше, ніж стратегічними суперечками.
На фронті співпраці США з Канадою та Мексикою теж все далеко не спокійно: Дональд Трамп призначив зустрічі з президентом Мексики Енріке Пена Ньєто та прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо щодо перегляду Північноамериканського договору про зону вільної торгівлі між США, Мексикою та Канадою (NAFTA). Під час передвиборчих телевізійних дебатів Трамп назвав NAFTA найгіршою торговельною угодою «з тих, які колись будь-де були підписані, але точно серед підписаних США».
США заявляє про наміри перейти до формату двосторонніх угод та вийти з усіх регіональних партнерств. Трамп бажає укладати «добросовісні двосторонні торгові договори, які повернуть працівників та промисловість назад на терени Америки».