Що таке Рада
Рада – це платформа для професійного обговорення ключових проблем та ризиків для фінансової стабільності. До її складу входять керівники Національного банку, Міністерства фінансів, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та двох регуляторів фінансового ринку – Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку та Нацкомфінпослуг. Такий перелік не випадковий. З одного боку, учасники мають вплив практично на усі процеси у фінансовій системі. З іншого, відсутність сторонніх осіб сприяє проведенню фахових дискусій та запобігає витоку чутливої інформації.
На Раду покладено завдання «грати на випередження», завчасно виявляючи майбутні кризові ситуації, ідентифікуючи ризики та домовляючись про заходи, які обмежують розгортання кризи, або принаймні мінімізують її наслідки.
Рада розглядає виключно системні ризики. Тобто ті, що можуть призвести до дестабілізації роботи не окремих фінансових установ (якими б великими вони не були), а всього фінансового сектору, та мати серйозні наслідки для економіки в цілому. Типові системні ризики - різке зростання державного боргу або формування бульбашок на окремих ринках. Деякі ризики для вітчизняної фінансової системи України формуються ззовні. Наприклад, останнє засідання Ради було присвячено можливому впливу на Україну боргової кризи у Греції та різкого падіння фондового ринку Китаю. Втім, у цьому випадку учасники дискусії визнали, що зазначені проблеми наразі мають обмежений вплив на фінансову систему України.
Варто підкреслити, що Рада з фінансової стабільності – це насамперед майданчик для дискусій. Він втілює загальноприйнятий у розвинених країнах підхід: не нав’язувати свою точку зору в ультимативній формі, а вирішувати проблеми спільно, після обговорень та з урахуванням позиції колег.
Рада, як і подібні до неї органи в інших країнах, обговорює тільки ті питання, які мають безпосередній вплив на фінансову стабільність. Вирішення інших проблем вимагає іншого формату та складу учасників. Зокрема, структурні зміни чи реформи у окремих секторах розглядає Національна Рада реформ. Не виключено, що з часом і відповідно до світового досвіду, з’являтимуться й інші формати взаємодії між сторонами, наприклад, регулярні зустрічі НБУ та Мінфіну для прискорення переходу до режиму інфляційного таргетування.
Кому підпорядкована Рада?
Відповідь буде дещо несподіваною: нікому. Як вже зазначено, Рада – це платформа для фахових дискусій, а не центр прийняття рішень чи державний орган впливу. Будь який, навіть мінімальний, тиск з боку політиків тільки заважав би об’єктивності дискусій.
Разом з тим, Рада не втручається у повноваження ані відомств, які до неї входять, ані будь-яких інших державних структур. За підсумками обговорень Рада може лише рекомендувати певні дії. Втім, адресат рекомендації повинен виконувати їх або пояснювати причини невиконання – у відповідності до загальноприйнятого у Європі принципу «дотримуйся або пояснюй».
Чому необхідність у Раді виникла зараз?
Створення Ради - не нова для України ідея. Декілька років тому НБУ вперше запропонував створити такий професійний майданчик для обговорень, адже певні проблеми часто не вирішувалися через те, що вони не належать до компетенції жодного регулятора, або ж навпаки потребували скоординованих дій одразу кількох органів. Проте того разу консенсусу на рівні керівників держави досягти не вдалося.
Чому це вдалося саме у березні 2015 року? Ключова причина, звісно, криза, яка розгорнулася у другій половині минулого року. З нею прийшло розуміння, що для стабілізації фінансової системи необхідний спільний, комплексний погляд на ризики та координація дій між регуляторами.
У започаткуванні роботи Ради її засновникам активно допомагали експерти Світового банку. Ми провели консультації з колегами з інших країн Європи, вивчили і врахували досвід роботи подібних органів у багатьох країнах світу.
Чи існують такі ради за кордоном?
Подібні «майданчики для дискусій» – комітети чи ради – існують у більшості країн, зокрема майже скрізь у Європі. Водночас, їх «архітектура» у кожній країні має свої особливості залежно від структури фінансової системи та місцевих традицій.
Наприклад, у Великій Британії Комітет з фінансової політики створено під егідою Банку Англії та за моделлю Комітету з монетарної політики. Участь в ньому, крім представників центробанку, беруть також керівники наглядових органів, зовнішні експерти та представник Казначейства Її Величності (без права голосу). Комітет надає рекомендації щодо заходів із запобігання системних ризиків, у тому числі стосовно інструментів макропруденційної політики.
У Нідерландах Комітет з фінансової стабільності складається з керівництва центрального банку, міністерства фінансів та організації з нагляду за фінансовими ринками. Комітет зосереджується першу чергу на функції запобігання можливим фінансовим кризам.
У Данії існує одразу два органи – Рада із системного ризику та Координаційний комітет з фінансової стабільності, які виконують функції запобігання та подолання кризи відповідно. Провідну роль у Раді відіграє центральний банк, у Комітеті – міністерство фінансів.
У Болгарії (Консультативна рада з фінансової стабільності) та Румунії (Національний комітет з фінансової стабільності) учасники відповідних органів головують почергово зі щорічною ротацією.
Що у таких органів спільного?
По-перше, ключові завдання – виявляти системні ризики і загрози та протидіяти їх проявам. Для цього треба збиратися і відверто та аргументовано обговорювати з колегами проблеми у фінансовому секторі та пропонувати шляхи вирішення.
По-друге, коло учасників – керівники центрального банку, міністерства фінансів, фонду гарантування вкладів, а також (за наявності) відомств, що здійснюють нагляд за фінансовими ринками. Учасники мають знання про усі сегменти фінансової системи та безпосередньо відповідають за їх регулювання.
По-третє, засідання проходять у режимі зачинених дверей. Преса, політики, представники громадськості на засідання не запрошуються. Непрозорість? Можливо, але саме у таких умовах можна забезпечити фахову розмову та розгляд чутливих питань.
По-четверте, відносно незначний досвід роботи. Багато з цих органів створені протягом останніх 2-3 років. Тому вони започатковують та розбудовують системи виявлення та подолання системних загроз, інколи методом спроб та помилок, реагуючи насамперед на попередню кризу.
По-п’яте, провідну і координуючу роль у переважній більшості таких рад та комітетів відіграє центральний банк. Це обумовлено тим, що у центральних банках зазвичай сконцентровані потрібні знання і навички щодо процесів у фінансовому секторі, макро- та мікродані, необхідний інструментарій та організаційні ресурси. Українська Рада фін стабільності не виняток: голова НБУ і міністр фінансів у ній співголовують, секретаріат Ради функціонує у складі Департаменту фінансової стабільності.
Як дізнатися про роботу Ради більше?
Рада завжди оприлюднює прес-релізи за результатами засідань. Ми максимально повно відображаємо те коло питань, які розглядає Рада. Проте є питання, які не можуть бути висвітлені через чутливість інформації. Незабаром на сайті НБУ з’явиться тематична сторінку про фінансову стабільність та про Раду зокрема. Згодом на ній оприлюднюватимуться річні звіти про діяльність Ради.