Кому належить ідея концерту?
Ідея належить Тетяні Швед-Безкоровайній – директорці S.T. ART Foundation і продюсеру композиторки Вікторії Польової. Є намір впродовж року організувати цикл концертів, який стане ретроспективою творів Вікторії різних років – хорових, камерних, симфонічних. Концерт «Простоспів» в Софії Київській сама композиторка вважає своєрідним вираженням вдячності, для неї це честь бути лауреаткою премії ім. Шевченка.
Що уявляє собою «Простоспів»?
«Простоспів» – це цикл із творів для жіночого хору a cappella переважно на літургічні тексти. Частини циклу авторка створювала впродовж останніх двадцяти років. Деякі з них (наприклад, «Сугрєвушка» на мелодію давньої російської колискової) отримали самостійне життя. Цикл триває близько години. Ця музика тиха, рівна, дуже незвична, якась містична, проста, хоч виконувати її складно.
Музика Вікторії Польової для жіночого хору – із дуже низькими альтами, часом навіть здається, коли закрити очі, що співає бас, із надвисокими сопрано. Цього разу виконувати «Простоспів» буде жіночий ансамбль, 12 виконавиць – такими були умови керівників заповідника Софія Київська. Це пов’язано з обмеженнями у рівні гучності звуку в храмі для збереження давніх фресок. Софія – це ідеальний простір для виконання цієї музики, тут акустика ніби додає містики, допомагає співати, адже в партитурі – витримані акорди, надвисокі звуки.
Ти керувала раніше хором «Nika», а тепер виступаєш із хором «Ave»? Це новий колектив?
11 років тому, коли навчалася в аспірантурі, я зібрала хор «Nika». Створено колектив був спеціально для того, щоб виконати хорові твори Польової. Мені дуже подобалась її музика ще від того часу, як ми з нею співали в хорі «Щедрик», правда, вона трохи раніше закінчила хорову студію. Мені хотілося «власноруч» зінтерпретувати її музику, мені здавалося, що я знаю і чую, як ця музика має звучати і сама звернулася до Вікторії, спитала про ноти. Вона зраділа, що її музику буде виконано! І тоді ми зробили три концерти і запис. Пізніше були наші спільні концерти-проекти «Ангелогласся», «Сад земних насолод», «Transforma» та інші з різними виконавськими складами. З того часу хор «Nika» більше не виступав. Сьогодні ми вирішили відновити його. Отже, потрібна була й нова назва. Її дала Вікторія – Аve. Отже, була «Nika», а став «Аve», і почалася нова історія. Частина людей в хорі – ті, які співали ще в першому складі, але вони приходять вже з дітьми. Це прекрасно.
В чому особливість цього хору, чим він відрізняється від класичних хорових колективів?
Це абсолютно вільний творчий простір – ми можемо співати як дуетом, так і тріо, квартетом, квінтетом. І я можу тут і співати, і диригувати, можу доручити комусь іншому диригувати. Кожен має право співати соло. Стосовно складу, то тут немає такого, що ось це буде тільки жіночий хор. Тут можуть співати і чоловіки, і навіть діти. Склад буде залежати від музики, яку ми будемо співати. Це не штатний колектив, і не державний. Хор – як букет квітів: як ти його складеш, таким він і буде.
Яка у вас база – репетиційна, фінансова?
Зараз проводимо репетиції у приміщеннях заповідника Софія Київська. Постійного фінансування у нас немає, це робота під конкретні проекти. Наразі наш менеджер і продюсер Вікторії Польової – пані Тетяна Швед-Безкоровайна.
Що є пріоритетом репертуару хору?
Пріоритетом є сучасна українська музика. Чому? Тому що класичний репертуар є кому співати. А от із сучасною музикою складніше. Це не є план дій, я просто обираю те, що мені подобається виконувати.
Тобто є якась незаповнена ніша?
Не зовсім так. Зараз в Україні, зокрема в Києві, працюють талановиті молоді композитори. Знаходять можливості, щоби їхні твори виконували, а це дуже складно. Кажуть, що сучасній музиці бракує мелодійності, душевності. Але я думаю, що треба просто глибше копати. Будь-які творчі пошуки завжди цікаві. Буває така музика, яка з першого разу не надається до сприйняття, а через деякий час – вона вже «твоя». Щоб сучасна українська музика мала розвиток, її треба виконувати. Це ж цікаво!
Когось конкретно маєш на увазі?
Ні, я узагальнюю. Ми тільки-но створили цей колектив. А раптом люди прийдуть, послухають і скажуть, а от у мене є твір.
Зараз така тенденція, що більше пишуть інструментальну музику.
Звичайно, бо є кому виконувати! Ця музика користується попитом, зокрема і за кордоном. Але в хоровому співі трохи інша ситуація: є колективи, що рухаються в сторону естради, є такі, що стоять на сторожі академічного виконавства. Однак спеціалізуються на виконавстві сучасної української музики одиниці. Для будь-якого хорового проекту потрібно більше часу для репетицій, вспівування, формування ансамблю. Хоровий колектив для виконання сучасної української музики – це свобода! Що чуєш, те й пиши, а ми спробуємо зрозуміти і виконати.
Які взагалі перспективи у молодих хормейстерів в Україні?
З консерваторії випускається багато хоровиків, але не всі можуть реалізуватися. Звичайно, стільки хорових диригентів щорічно – це дивно. Як на мене, дві-три людини на курсі було б достатньо. Було б логічно мати таку спеціалізацію як співак хору. В хорі ж теж треба вміти співати. В нас виховують хорових диригентів, а вони замість того щоб диригувати, співають в хорі. Звичайно, реалізація залежить від кожного особисто. Багато питань впирається в гроші. Системно робити щось без грошей – неможливо.
Було би добре, якби в Україні проводилися реальні публічні конкурси на посади хорових диригентів, як в наприклад, в європейських країнах.
А загалом хорова культура наша розквітла. Є і академічні, і камерні, і народні хори. Але міняти щось треба в системі. Потрібні нові хорові колективи на державному рівні. Наприклад, немає жіночого професійного хору або хору сучасної музики, наприклад.
До речі, я тепер і бандуру знаю (Оксана Нікітюк рік працювала керівником Капели бандуристів Національної музичної академії – О.Н.). Спеціально для цього концерту в Софії я попросила Вікторію написати музику для бандури. Композиторка сказала, що напише. Коли бандура грає сучасну музику, вона просто фантастично звучить, якось нереально.
Розкажи детальніше, що там трапилось у тебе із Капелою бандуристів, чому ти звідти пішла?
Із студентською капелою бандуристів я почала працювати півтора роки тому, і восени мене звільнили. Для мене там було багато незрозумілих речей. Наприклад, яким чином в ній опинилися баяни і домри? Чи, наприклад, російська класика в її репертуарі? Я зробила перекладення хорового твору «Прощай світе» Валентина Сильвестрова. Звучало дуже по-новому, добре і незвично. Коли відкривали Великий зал імені Василя Сліпака у музичній академії ім. П. І. Чайковського, то студентська капела бандуристів грала «Мелодію» Лятошинського, «Засвічу свічу» Ганну Гаврилець (з шумами, звуковими ефектами). Слухачі це сприйняли дуже добре, капела бандуристів виглядала дійсно якимсь новим явищем, європейським. Принаймні це виглядало незвично і дуже подобалося студентам. Однак, за якийсь час, взяли іншу людину на моє місце. Але я не стала нічого з’ясовувати. Впевнена, все що треба – все буде. Зараз просто захоплена новою музикою, яку і співаю, і диригую і з захопленням слухаю.