Кількість населення і його віковий склад є визначальними категоріями для розвитку будь-якої держави у всіх вимірах – від економіки до масової культури. На фоні спроб влади провести суперечливі «реформи» – пенсійну, медичну – не буде зайвим звернутися до демографічної статистики. Хоча б офіційної. Бо саме на ній, теоретично, мали б базуватися кабмінівські прогнозні розрахунки. Усі ми пам’ятаємо ролик «Нас 52 мільйони», що крутився на одному з телеканалів у 1990-х. У сьогоднішніх умовах він мав би оперувати цифрою, на 10 мільйонів меншою.
Останній раз зростання постійного населення порівняно з попереднім роком у нашій країні фіксувалося у 1993-му. Далі Україна тільки втрачала. Якщо у 1990 році постійного населення налічувалося 51,56 мільйона осіб, то вже в 2000-му – 49,12 мільйона (менше майже на 5%), у 2010-му – 45,78 мільйона (менше на 11%, порівняно з 90-м роком).
Станом на 1 січня цього року постійне населення України складає лише 42,41 мільйона осіб (без урахування тимчасово окупованої території Криму і м. Севастополя), що майже на 18% менше показника 1990 року. Тільки за перші чотири місяці 2017 року населення України скоротилося майже на 83 тисячі осіб.
Що сталося з нашою країною, яка володіє найбагатшими природними ресурсами в Європі і може прогодувати 500 мільйонів людей? Що сталося з народом, чисельність якого в ХХІ столітті відкотилася до показників, що були перед Другою світовою війною?
Українці не мають головного – впевненості в завтрашньому дні. Тому бояться мати дітей, не вірять, що зможуть їх забезпечити. Мільйони наших громадян поневіряються у світах – на заробітках – і народжують там громадян інших країн.
За останні десять років – з 2007-го – частка людей у віці 15-59 років у загальній кількості постійного населення зменшилася з 64,1% до 61,3%, а частка людей похилого віку (60+), навпаки, збільшилася з 20,3% до 22,5%. Це не означає, що люди похилого віку в Україні стали добре жити. Це означає, що вмирають вони дещо повільніше, ніж на світ з’являються нові українці.
Якщо за січень-квітень 2014 року показник народжуваності склав 152 780 осіб, то за той де період 2015-го він був 134 563, 2016-го – лише 128 530. А у січні-квітні поточного року – вже тільки 116 907 осіб.
Усе це сухою мовою вчених називається демографічною кризою. Але ця криза сама по собі є похідною від іншої – кризи довіри людей до держави. До влади.
Безробіття, бідність, розуміння того, що корумповані «еліти» не здатні забезпечити якісний розвиток країни та захистити народ від зовнішньої агресії – це головні причини демографічних втрат.
Якщо пересічний українець економить на продуктах харчування і не може обійтися без субсидії на комуналку, він просто не зможе створити багатодітну сім’ю. А держава, позбавлена сильного і продуктивного молодого покоління, приречена на сповільнений розвиток або заміщення населення, що «не народилося», за рахунок мігрантів.
Головною реформою в Україні має стати підвищення рівня життя до тих показників, при яких більшість українців перестануть боятися майбутнього.