Наразі Україна нагадує хвору людину, яку проти її волі заразили важкою хворобою. Донбас та Крим – це саме ті частини тіла, які потрібно вилікувати, інакше марно говорити про одужання. І ось ту виникає питання: яким чином лікувати?
Хтось схиляється до ампутації, лунають думки про ізоляцію, чути й голоси тих, хто бачить вирішення проблеми виключно шляхом військової перемоги. Проте, на моє глибоке переконання, наша спільна перемога почнеться з усвідомлення факту, що зміни в житті держави набагато важливіші за парадний марш українських військ біля стін московського Кремля. Я наголошую на цьому.
Основний фронт має пролягати не так за території, як за душі і розум мешканців окупованих та анексованих частин України. Вони, власне, стали жертвами гібридної агресії. Врешті решт потрібно зрозуміти, що механічного повернення Донбасу не буде. Нам необхідні сучасні технології втягування окупованих територій до українського ментального простору. Тільки породивши дієві та ефективні смисли, сформувавши реалістичну модель повернення Донбасу ми зможемо говорити про повноцінну перемогу.
Я хочу взяти участь у розробці моделі повернення Донбасу через вибори та діяльність судів. Звісно, що про вибори ми зможемо говорити лише після того, як Україна поверне контроль за власним кордоном. Але вже сьогодні потрібно усвідомлювати, що на Донбасі є ті, хто мислить інтересами України. І тому наша держава повинна підтримувати таких людей, бо саме вони становитимуть у майбутньому те проукраїнське ядро, яке здатне знищити «руський мір» на рівні свідомості та підсвідомості населення ОРДЛО.
Повернення Донбасу я бачу через економічні успіхи та дієву інформаційну і смислову політику. На власному прикладі ми маємо показати, що Україна – це набагато краще, аніж «руській мір». Лише змінивши світогляд населення Донбасу, ми зможемо говорити про повернення окупованих територій. У гібридній війні, яку розпочала Росія проти нашої держави, підтримка населення, його активний чи пасивний опір окупантам, налагодження комунікації та зворотнього зв’язку з Україною можуть значити набагато більше, аніж сотні танків та гармат. Ворога потрібно бити його ж зброєю, нарешті розпочати грати на випередження, ставити ціль і досягати її. В інакшому разі, ми ніколи не зможемо говорити про повернення Донбасу.
У наш час усі війни ведуться не так за території, як за душі. Путін це розуміє. Потрібно, щоб це зрозуміла і Україна, яка варта того, аби бути єдиною та сильною, попри складнощі на шляху її возз’єднання.