В ці дні відзначається 25-а роковина падіння Берлінської стіни.
Чи не головного символу, що геніально просто уособлював собою нездоланну прірву між світом Західної цивілізації з одного боку та законсервованої совєтської системи з іншого.
Зведена в розпал Холодної війни за лічені години вона майже на три десятиліття була не просто бар’єром, що перешкоджав мешканцям східного соціалістичного Берліну потрапити до західної капіталістичної половини міста. Вона остаточно поклала край сподіванням інтелектуальних еліт з обох сторін барикади, що створилася після закінчення Другої Світової, на мирне співіснування, об’єднання заради майбутнього і відходу від моделі протистояння на користь співпраці та гуманізму.
Невеликий період хрущовської «відлиги», часу нехай і часткового, але відходу від кривавого тоталітарного минулого сталінщини, засудження його диктатури та культу особистості, закінчився.
Після відкритості Московського фестивалю молоді та студентства 1957 року, коли вперше за 40 років на вулицях Москви вільно спілкувалися іноземці з мешканцями радянської столиці, партійне керівництво Кремля злякалося. Навіть тих невеликих шпаринок, контрольованих радянськими спецслужбами, через які в СРСР проникли звичайні людські якості- радість відкритого спілкування, вільний обмін думками, порівняння умов життя та обговорення інформації про повсякденність буття звичайних людей- студентів, молоді, підприємців, журналістів, творців. Партійні бонзи швидко зрозуміли- навіть поява альтернативних думок та інформації здатна зруйнувати вибудовувану систему тотального контролю громадянина та особистості.
Годі вже й казати про вільне пересування мешканців Берліну, розділеного після війни у 1947 році навпіл. Адже всього за 15 років Західний Берлін обігнав свого соціалістичного сусіда у всьому. Не закрити це малесеньке вікно в Європу, через яке дуже легко було переконатися у недоліках однопартійної каральної системи так званого «народовладдя», Совок просто не міг.
Він відгородився завзято. Демонстративно. Нещадно вбиваючи тих, хто намагався втікти через Берлінську стіну. Життя одного втікача не вартувало нічого в глобальному вимірі, але кожен з таких епізодів вбивав надію тисяч і розпеченим залізом витравлював потяг до свободи.
Та Стіна закрила Радянську систему від всього світу. Цивілізація робила свої помилки, розпалювала війни, відрікалася від них та зупиняла, поступово відкидала непрацюючі моделі економічного розвитку, замінюючи їх на більше ефективні, повільно, але виносила на поверхню соціально-політичних систем найкраще, що уособлювала собою демократія.
В цей час Совок теж розвивався. Але з темпами, що поступалися на порядок тим, що були за Стіною. Радянська економічну модель не виправдовувала самоізоляцію. Закритість соціалістично-тоталітарного табору не могла не привести до громадсько-політичних катаклізмів. Вони десятиліттями бродили, визріваючи до вибуху, який на межі 1980-1990-их років поховав під своїми уламками не тільки Берлінську стіну, але і всю радянську систему.
Історія має ще один цікаву аналогію з будівництвом Берлінського муру, але з протилежним знаком. Два тисячоліття тому китайська цивілізація, що бурхливо розвивалася, почала будівництво величезного захисного укріплення, яке було призначене для оборони своїх земель від варварських набігів диких племен, що мешкали північніше. Саме тих, яких згодом міцної рукою та суворим норовом жорстокого правителя об’єднав Темуджин, він же Чінгісхан.
Велика Китайська стіна хоч і виконувала свою головну функцію як військового об’єкта, насправді захищала свою, набагато більш технічно, суспільно, економічно, соціально розвинену цивілізацію від впливу диких, неосвічених грабіжників. Це не був символ самоізоляції. Це був неминучий вибір між охороною свого майбутнього і загибеллю.
Це була повна протилежність Берлінському муру- споруді, що незважаючи на свій тисячолітній більш юний вік, насправді виглядала печерним створінням, що штучно створював перешкоди на шляху розвитку еволюції ХХ століття.
Саме зараз в Україні йде публічна дискусія щодо необхідності будівництва захисної «Стіни» на кордоні з Російською Федерацією, країною, що декілька століть декларувала свою «братерськість» по відношенню до України, а тепер підступно, агресивно окупувала частину нашої території.
Ця нова «Стіна», що повинна протягнутися на дві тисячі кілометрів, Україні життєво необхідна. І поточний момент, пов'язаний з відображенням військової агресії Росії, не найголовніший мотиватор.
Це і кінець багаторічного процесу демаркації кордону між країнами.
Це і гарантія введення спрощеного режиму перетину кордонів між Україною та об’єднаною Європою, який реально зможе запрацювати лише тоді, коли наша країна забезпечить чіткий і повноцінний контроль на кордонах з суміжними державами, що не входять в той же Шенген.
Це і відновлення українською державою, а не корумпованими чиновниками, контролю над рухом товарів і людей з боку РФ після введення режиму зони вільної торгівлі з ЄС. Наявність «Стіни» в десятки, а може і в сотні разів, зменшить транзит через україно-російський кордон контрабанди, нелегальних мігрантів, наркотиків, зброї.
Це і військово-технічне значення. Напівсліпа та щедро спонсорована Росією ОБСЄ вже не зможе закривати очі на очевидні факти порушення кордону з боку нашого північно-східного сусіда.
Як повинна виглядати «Стіна»?
Точно не так, як обивателі розмалювали її на численних інтернет-сторінках залізобетонним забором, вкравши картинку з історії Сектора Газа і держави Ізраїль.
Точно не так, як бачили її наївні французи, закопавши мільйони грошей і десятки тисяч мозолястих рук в Лінію Мажино. Адже розумні німецькі генерали Вермахту просто обійшли її.
І навіть не так, як бачив таку захисну лінію Маннергейм, що фактично зупинив сталінську агресію в 1940-му.
Чому «Стіна» буде зовсім не схожа на 6-метровий залізобетонний паркан, за яким будуть вириті якісь окопи, кулеметні точки та інші позиції для танків і артилерії?
Тому, що зараз ХХІ століття, а не 1930-ті роки. Тому, що ізраїльський паркан захищає своїх громадян від бойовиків ХАМАСу, озброєних переважно стрілецькою зброєю, а не балістичними ракетами і літаками. Тому, що протяжність кордону з РФ- це не вузький перешийок заболоченій місцевості, що поросла густими лісами як у Фінляндії часів Маннергейма. Це більш ніж 2,3 тис. км. кордону.
Закопати в неї сотні мільйонів євро можна. Але ці витрати не зупинять ні одну сучасну армію, що має на озброєнні десятки танкових бригад, сотні вертольотів, сотні літаків, інженерні війська, здатні подолати цей рубіж за лічені години, а десь навіть хвилини.
Кордон України з Росією повинна стати об'єктом майбутнього. Технологічного, сучасного, оснащеного обладнанням дистанційного контролю, який зробить неможливим загибель наших прикордонників навіть у разі організації диверсій.
Tempus fugit- час летить, але не завжди вчить, заганяючи поганих учнів на спіралі повторюваності.
Це дивно казати, пригадуючи досвід двохтисячолітньої історії, але повороти долі незбагненні - цивілізація в особі України знову вимушена відгороджуватися від диких варварів в особі путлерівської Росії, щоб захистити себе. Наша «Стіна» повинна стати не просто фізичним об’єктом, а новим символом ізоляції. Ізоляції російського шовінізму та агресивного рашизму.
Довгий час Україна знаходилася всередині простору, законсервованого Берлінським муром. Тепер Україна вийшла за його межі і вимушено будує новий.
Його руйнування залежатиме виключно від народу Росії. Тільки зламавши свою державницьку рабську модель нео-імперіалізму, він зможе колись стати частиною загального цивілізаційного простору. Вийти inside out, скинути з себе столітні нагромадження перешкод, міфів та шор.
Але це питання того народу. Що на противагу всій логіці історичного розвитку примушує українців зводити нову «Стіну», святкуючи падіння попередньої.
Є час зводити стіни і є час їх руйнувати. Путлер переграв всіх. Та так, що навряд чи на місці України знайшлася хоча б одна країна, яка б не захотіла відокремитися від Росії стіною.
Чим швидше ми зведемо стіну на тому кордоні, тим швидше зруйнуємо на кордоні з Європою. У всіх сенсах.
©ЦЗ