Надії противників визнання української автокефалії на офіційні переговори між Константинопольським та Московським патріархатами у Москві та якісь можливі кулуарні домовленості (нові «царські» подарунки для «греків», від яких «ну ніяк не відмовитися») не виправдалися (1686 рік, слава Богу, не повторився). Імперські амбіції московитів не дозволили їм навіть спробувати пошукати компроміс та взаємовигідний конструктив. Як результат – нетривала зустріч Московського патріарха Кіріла із офіційною делегацією Константинопольської патріархії (митрополитами Гальським Еммануїлом і Смирнським Варфоломієм) у робочій резиденції Московського патріарха (09 липня, Чистий провулок, Москва).
Зустріч засвідчила наявність настільки різних позицій сторін, що це унеможливило навіть появу характерного для таких знакових зустрічей спільного комюніке чи хоча б узгодженої заяви. Фактично сторони навіть не дискутували – просто обмінялися ультиматумами.
Тому на черговому Синоді Константинопольського патріархату 11-12 липня, в принципі, у патріарха Варфоломія розв’язані руки щодо прийняття принципових рішень з «українського» питання.
Неможливість зупинити визнання української автокефалії засвідчує і витік інформації із наближених до функціонерів Московської патріархії ЗМІ. Вже 14 липня на засіданні Синоду Російської ПЦ у Єкатеринбурзі планується «обговорити питання про автокефалію Української ПЦ».
Таким чином, Москва фактично полишає спроби перешкодити появі Томосу і наразі перегруповує сили – прораховує можливі ризики, пов’язані із появою в Україні визнаної (у версії московітів – «канонічної») православної структури. Очевидно, що будуть визначені пункти опору (передусім Лаври), будуть і надалі благословляти створення боївок, що в Україні вже відбувається у формі «посвяти» ряжених козачків, різноманітних «охоронних структур» і т.ін.
Інший момент, дивно, що в Україні робота із підготовки до визнання православної автокефалії фактично не проводиться. Популяризація ідеї Помісної Церкви пущена на самотік – фактично тримається на волонтерських зусиллях окремих активістів та журналістів. Як результат – рівень підтримки цієї ідеї нині на рівні всього 30% (в часи президентства В.Ющенка він був вищим за 50%).
Не проводиться і підготовка юридичного підґрунтя реалізації Томосу (власне, для чого ми його просимо). Наприклад, складається враження, що Голова ВР України А.Парубій просто «забув» про законопроекти №5309 («щодо назви релігійних організацій») та №4128 («щодо зміни релігійними громадами підлеглості»). Без цих законопроектів ми знову будемо надіятися на «волонтерство» і «людський фактор», а не на законодавство.