Сьогодні політика є тим, чим колись була релігія. Тому коли західні політики одразу і без жодних засторог відкидають можливість застосування сили і вимагають єдино можливого «політичного» або «дипломатичного» вирішення у відносинах із такими достойниками як Владімір Путін чи Абу Бакр аль Багдаді, вони нагадують історію одного непорозуміння, що сталося майже дві тисячі років тому.
Непорозуміння виникло навколо одного з найважливіших місць Нового Заповіту. У відповідь на підступне питання фарисеїв про правильне подружнє життя Христос каже загадкові слова: «Бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного» (Матвія 19:12).
Як це розуміти? Чи для того, щоб спастися, треба бути тільки євнухом? Чи це лише хитромудра гностична метафора? Який тоді в неї вкладено сенс?
Традиційна інтерпретація полягає в тому, що добровільне утримання від сексу сприяє спасінню душі. Не трахаєшся – запиши собі плюс 50 балів до благочестя. Отака поезія.
Але не всі сприйняли ці слова поетично. У ІІ ст. нової ери існувала секта валезіан, які все зрозуміли буквально. І вважали кастрацію неодмінною умовою спасіння. При чому рятувати хотіли не тільки себе, тому кастрували також своїх гостей і випадкових подорожніх. Не завжди добровільно, звичайно. Буквальне тлумачення Святого Письма було настільки поширене, що навіть отець церкви Оріген, за переказом, також кастрував себе, щоб уникнути спокуси, хоча до жодної секти не належав.
Проте дослівне прочитання було й нежиттєздатним. Якщо навіть обрізання істотно обмежувало поширення юдаїзму в античному світі, що тоді казати про кастрацію, яка цілком суперечила глобальним амбіціям молодої християнської релігії. На одному зі вселенських соборів валезіан затаврували як єретиків, та й по всьому.
Сьогодні, коли політика є тим, чим колись була релігія, єресі теж мало змінилися. Кожна політична сила, кожна громадянська релігія мають свої образи зла і добра. Навіть тоталітарні ідеології не визнають, що війна є їхньою самоціллю; будь-яка партія так чи інакше претендує на те, що веде в світле майбутнє, де мир, труд і жуйка. Це і є їхнє Царство Небесне, спасіння, яке можливе лише колективно.
Коли західні політики одразу і без жодних засторог відкидають можливість застосування сили, вони самі себе добровільно каструють в надії, що це приведе їх до спасіння. Але спасіння можливе лише остільки, оскільки є результатом свідомого вибору. Відмовляючись від будь-якої війни (навіть якщо Путін захопить Донбас! Навіть якщо Путін захопить Україну! Навіть якщо Путін захопить Естонію, Латвію, Литву і Казахстан! Навіть якщо Путін вторгнеться до Польщі!), вони самі себе позбавляють вибору, так само як і той, хто позбавляє себе геніталій.
Пацифізм і вмиротворення – сучасна єресь самокастрації. У політиків всіх кольорів, які ними займаються, не більше шансів на Царство Небесне, ніж було у валезіан. Спасеться лише той, хто щоразу свідомо між війною й миром обирає мир, а коли того вимагає життя, то й війну, за що готовий відповідати. Той, хто протистоїть спокусі. Не той, хто відразу відмовляється навіть від потенційної спокуси у страху, що не зможе перед нею встояти.