Жива стіна з, як їх прозвали в народі, «космонавтів» та кілограмів амуніції на них, підпиті «тітушки» в спортивних костюмах, хмари їдкого диму та сльозогінного газу і нарешті коливання, спричинені рвучкими ударами гумовими кийками, які пронизують страшним болем все тіло незалежно від того, куди влучило.
На фоні вже звичної металевої огорожі та шлагбауму, це була зовсім відмінна і з претензією на епічність зустріч мирної демонстрації на вулиці Грушевського в Києві 24 листопада. Все це розмаїття колориту та суворості було зосереджено головно біля Кабінету Міністрів і частково розосереджено в Маріїнському парку та суміжних вулицях. Ананцефали новітнього українського суспільства, яких надзвичайно легко вирізнити за зовнішнім виглядом («тітушки», хто не зрозумів), спровокували конфлікт з тими, хто вийшов заявити свою громадянську позицію, нагадати владі, яка відверто зарвалася і остаточно знахабніла, хто є джерелом влади і чия воля перш за все повинна виконуватися в цій державі, нагадати, що варто хоч іноді перечитувати Конституцію – кажуть, це дуже пізнавально.
Після цього «тітушкоподібні» швиденько сховалися за спинами тих, хто має владні повноваження, має право на носіння зброї і мав шанс повернути собі людське обличчя, але не скористався цим шансом.
Цікаво, в якій ще країні влада відгороджується від народу «гопотою», тобто, міліція, силовики – це все зрозуміло, це стандарт і він старий як світ. Але гопники!? Де ще державні установи «захищають» п’яні молодики, як кажуть в народі «на спортивках»? Тут влада перейшла всі межі маразму. Хоч якесь досягнення…
Події, що відбулися ми вже потихеньку можемо зараховувати до розряду історичних.
Процес, складовою яких вони є, ще триває, але все ж таки. Відчуття того, що так буде, з’явилося в мене рівно о 22.00 за київським часом в четвер 21 листопада. Тоді, прийшовши на Майдан Незалежності, я не побачив пустки, там не тхнуло маргінесом, там була динаміка, була атмосфера, порив. Це вселило надію. Надію, яка, попри тривогу, почала виправдовуватися в неділю 24 листопада, коли українці в Києві змусили втягнути шиї в плечі та замовкнути тих, хто втратив шанс повернути людське обличчя, повернутися ним до народу, підтримати його. Тих, хто вже ввечері шиї свої повитягував, у кого голос прорізався, хто наче б то відчув силу, і чий пар потім на Європейській площі було остуджено вже невеликим числом, але більш дієво. Вони зрозуміли, що пішли з піднятим забралом не на біомасу.
Ці події шокували тих, хто найбільше боявся їх повторення, хто думав, що все і всіх можна скупити, хто думав, що їх влада вічна, хто хоче в клуб вічних правителів. Але ці події мають претензію бути навіть масштабнішими, а судячи з реакції межигірського вождя і його блазнів, для них це може закінчитися набагато гірше, ніж в 2004-2005 роках.
Особисто вважаю, що навіть в затяжному історичному періоді, процесі, затяжній події, розвиток якої охоплює значні хронологічні рамки, велике значення має момент. На такому моменті хотілося б зупинитися, загострити на ньому увагу всіх українців, всіх громадян України. Всіх на Сході та Заході чи де б вони там не були, яку б прописку не мали, за кого б не голосували, яких би політичних поглядів дотримувалися і чи дотримувалися взагалі, в яку церкву не ходили б, і тих, хто жодну не відвідує, якою б мовою не спілкувалися. Всіх.
Отже, увага! Колесо історії уповільнює свій хід і нарешті завмирає. Вмикається режим уповільненої зйомки, всі затамували подих і спостерігають, уважно.
А тепер перед Вами той завмер момент, коли перший «беркутівець» заносить кийок над головою першого демонстранта. А тепер зафіксуйте цей момент і запам’ятайте його. Він повинен стати точкою відліку, він є визначальним. Цей кадр має зависнути у свідомості і постійно бути перед очима.
Персоналії в даному випадку не важливі. Не важливо хто це зробив, крім того, що він суб’єкт владних повноважень, і не важлива персона того, хто потрапив перший під його гарячу руку, на чию голову впаде важкий удар. Забудьте про це.
Пам’ятайте інше – це занесли кийок над Вашою головою, головою вашої дитини, дружини, чоловіка, брата, сестри, онука, дідуся, бабусі, друга, свата, кума, сусіда і т.д. Він б’є не когось одного, страждають всі громадяни України. Цей кийок занесла над Вашими головами держава, а вірніше режим, який захопив її вертикаль.
І не суть важливо де це відбулося, де стався перший прецедент: в Києві під Кабміном, в Черкасах, Херсоні, Чернігові, Дніпропетровську. Запам’ятайте одне – це відбулося скрізь і всюди, і ні про які винятки, ні про яке «моя хата з краю» мова йти не може. Вас ніхто не запитує. Режим розпочав війну проти Вас.
Реакція на це була цілком передбачувана. Свідома спільнота мусить себе захистити і захистити тих, хто цього сам зробити не може. Ті, хто відчуває в собі сили і обов’язок – кинулися захищати мирний протест. Влада з власної дурості зробила його агресивнішим і тим погіршила своє ж становище. Не «Свобода» радикалізувала протест, як про це кажуть деякі опозиціонери (не буду називати прізвищ – надто відомі). Це зробила сама влада, яка вже пролила першу кров.
Досягнення цього протесту цінуватимуться більше саме через те, яку волю доведеться показати, і вже довелося, скільки буде покладено сил, і скільки вже пролито крові і зламано кісток. Ніхто того не хотів, але тим, хто називає себе лідерами в цій державі не вистачило розуму та мудрості цього не допустити, чим вони наблизили свій кінець. А ті, хто власне ці кістки ламали замість того, щоб показати себе людьми, показали себе бидлом в погонах і шевронах.
Це сигнал для всіх – ця влада буде ламати в прямому сенсі всіх, хто навіть законно зазіхне на ті блага, які вона сама собі присвоїла, в тому числі, благо вирішувати за інших у власних інтересах, коли купка фарисеїв продає багатомільйонну націю немов отару овець, щоб наповнити власні кишені, зберегти присвоєний статус хазяїв життя.
Ми не біомаса – ми це довели. Нація продовжує народжувати і виховувати тих, хто готовий боротися за її долю. Ці люди готові захистити своє законне право, в тому числі право на мирний протест, що вони й робили 24 та 25 листопада і продовжують робити. Це не робиться за обіцянку заплатити 200 гривень, це робиться за переконання, за дітей, в тому числі, майбутніх, за батьків, над чиїми головами держава занесла цей кийок, в кого завтра, можливо, почнуть стріляти. О, як хочеться, щоб батьки встигли пожити нормально, щоб більше не бачили всього того безглуздя і не страждали від "безпредєлу".
Ми отримали сигнал, почули тривожний клич, який і решта людей мають не просто почути, а відгукнутися на нього. За краще життя треба боротися. Ніхто його не принесе на блюдці.
Що ж влада? Що відбувається в голові ВФЯ та адептів режиму його імені?
Тваринний страх. Це очевидно. Шок, істерика. Це видно неозброєним оком, видно по поведінці.
Режим демонструє, що протесту цього не боїться, що Майдан його не лякає, і більше того, його будуть придушувати, ламати, адже коли чиновники під’їжджають до Кабміну, «Беркут» розганяє мітингувальників ціною їх змазаних кісток, і чинуша потрапляє на роботу. Це лише зовнішній виразник, але виразник не сили, а страху.
Коли в ніч на 26 листопада активісти попрямували до Печерського райвідділу міліції, щоб підтримати затриманих «Свободівців», туди зігнали чверть сотні автобусів із силовиками. Хіба це не страх?
Азаров, Колесніченко погрожують протестуючим. Інші спікери влаштовують в ефірах справжні істерики, не справляючись із хвилюванням, їм не вдається хоча б з мінімальною подобою адекватності когось в чому не будь звинуватити. Нема кого. Нема в чому.
Звір ще не загнаний, але вже дуже боляче кусається. Вже пролилася перша кров. Не важко уявити на що він піде, коли його вдасться загнати.
В одній зі своїх статей Олександр Палій висловив думку, що Янукович не кровожерливий… Гадаю, можливий варіант розвитку подій, за якого він змінить свою думку. На 200 відсотків правий він в іншому – щодо інтересу Росії в ситуації, що склалася, цитую: «знищити Українську державу, щоб потім знищити українців як народ. Тому ставки в нашій боротьбі колосальні».
А ще він нагадав усім скептикам, противникам та невизначенцям кілька рядків з Конституції:
«Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, СПРАВОЮ ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.
Стаття 65. ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ, НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ, ШАНУВАННЯ ЇЇ ДЕРЖАВНИХ СИМВОЛІВ Є ОБОВ'ЯЗКОМ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ».
Зрадили і нас, зрадили і державу, плюнули на саму її суть. Захистити її – це наш прямий обов’язок, а не лише бажання.
Що ж до угоди з ЄС, то судячи зі структури бізнесу Сім’ї, багато зі схем якого вивела на світ божий Тетяна Чорновіл, і того, що вони часто зав’язані на путінських банках і т.п., та тому, як в Україні поводяться з іноземними інвесторами, в тому числі, європейськими, не можна відкидати варіант, що ВФЯ і не збирався підписувати угоду з ЄС. А вся катавасія з інформаційною підтримкою, пропагандою навколо підготовки до підписання може виявитися лише способом добитися від Путіна доступу до прибуткових схем. Вирішив змінити вектор? Думав народ і це «схаває»? Не схавав? Дав надію, знаючи, що обмане? Треба відповідати!
Але в такому разі Янукович перехитрив самого себе. Українцям залишається лише дотиснути його, щоб в нього не залишилося вибору і він підписав угоду.
Але цим вимоги обмежуватися не повинні. Рубікон перейдено. Цей режим повинен бути змінений, інакше ця гідра знищить усіх, хто не побоявся зійтися з нею в герці. Янукович і його режим мають відповісти за все, що зараз відбувається, за все, що вони робили з країною і народом весь цей час. Українці мають усвідомити, що нейтралітету зараз нема. Є чорне і біле. Своєю бездіяльністю вони допомагають злочинцям далі узурпувати владу залишатися безкарними, вони потурають державній зраді.
Ми входимо у небезпечну фазу. І питання звучить конкретно – або все, або нічого. Це не максималізм. Це реалії. Ми маємо видати спільну канонаду, яка змінить режим, або він змете нас.
P.S. Тим скептикам, яких не вдалося переконати від себе, скажу лише одне, – краще я буду хапатися за голову і кусати лікті через те, що нічого не вийшло, ніж через те, що я нічого не зробив.
А ще наведу кілька фраз Катерини Зінов’євої: «…Досить нас травити нашою ж ідеєю. Вам, тим, хто сидить вдома, по новомодних кабаках, на теплих курортах, але в будь-якому разі в соціальних мережах, подобається називати нас "придурками", "романтичними революціонерами" і навіть "тупими маріонетками опозиції"…
…мені вас щиро шкода. Бо у вас немає ідеї, у вас немає віри в себе і в людей довкола вас. Якщо ми свого і не досягнемо - а дай Бог, щоб досягнули - ми будемо знати, що ми зробили все, що могли. Все, що залежало від нас. А що зробили ви, окрім того, що засуджували нас і вішали на нас дешеві ярлики? Ви думаєте, що цим ви зробили якийсь внесок у своє майбутнє, майбутнє ваших дітей, гідну старість ваших батьків? Вам видається смішною чужа віра? Що ж, тоді мені, особисто мені, видається жалюгідною ваша зневіреність, ваша відсутність самосвідомості і ваші намагання нав'язати це нам…
…не треба тоді мєнторствовать про те, які ми лохи. Якщо ви боялись тих сутичок з міліцією, а, зрештою, сьогодні ми всі в них побували, ніхто вас не корить. Боятись - це нормально. Але ж сміливий той, хто йде наперекір своєму страху».