Девід Кемерон і криза «старої» Європи

Кожна політична подія заздалегідь несе в собі і позитив, і негатив. І та, котра видається зовсім безнадійною, і та, що випромінює позірний оптимізм. Чи добрим для України є те, що прем’єром Великої Британії залишається Девід Кемерон? Безперечно, адже лідер британських консерваторів виступає чи не найпослідовнішим симпатиком України і – відповідно – одним з найбільш затятих критиків Путіна. За це ми йому дуже вдячні. Проте намір Кемерона провести у своїй країні референдум з приводу виходу Британії з ЄС підриває єдність Євросоюзу. А за замах на цілісність спільного європейського дому Кемерону складно сказати «спасибі».

Фото: EPA/UPG

Власне кажучи, Україну цілком влаштували би і лейбористи, якби ті перемогли на парламентських виборах в UK. Судіть самі. Лідер Лейбористської партії Ед Мілібенд поривався включити Британію до складу нормандського формату – це підважило б представництво «четвірки» і розширило б коло путінських опонентів. Мілібенд підкреслював не раз: кордони України є кордонами Європи, і їх належить захищати. «Єдність та посилення Євросоюзу необхідні не лише для відповіді на нові виклики (джихадизм і нелегальну еміграцію), але й для того, щоб боронити Європу від зовнішньої агресії, такої, як агресія Росії у Східній Україні», – говорив Мілібенд.

І додавав: «Європейська дипломатія має докласти зусиль, аби змусити президента Путіна змінити політику і втілити Мінські угоди в життя». Гадаю, що представник Британії, котрий слідом за Бараком Обамою поставив Путіна в один ряд з ісламістськими терористами, гідно виглядав би поруч із Меркель та Оландом у складі нормандської групи. Не менш корисним Мілібенд міг би бути і для «внутрішнього вжитку» британців. Оскільки лейбористи не ставлять під сумнів членство їхньої країни в ЄС, Британії не загрожував би відтік інвестицій з країни, втрата ринків і скорочення робочих місць – тобто ті ризики, які можуть мати місце зараз, у зв’язку із запланованим референдумом.

До того ж, лейбористам було б простіше порозумітися з шотландськими націоналістами і мінімізувати зростання кількості євроскептиків, чиї настрої підживлює, зокрема, неконтрольована еміграція. Грамотні соціальні програми лейбористів могли поліпшити ситуацію в країні, зокрема, й у тих питаннях, що стосуються асиміляції мігрантів. Проте історія не знає умовного способу. Зараз не має сенсу розмірковувати про те, чим могла би стати перемога лейбористів для Британії та України. До цього можна буде повернутися у 2020-му, коли відбуватимуться наступні парламентські вибори. На них, до речі, Девід Кемерон балотуватися наміру вже не має.

Те, що Кемерон брав участь у виборах востаннє, свідчить про намір прем’єра використати свою поточну каденцію для максимально об’ємних перетворень. Які можуть припасти до смаку далеко не всім. Але, отримавши свій виборчий карт-бланш, Кемерон реалізує його на всі 100%. В першу чергу це стосуватиметься згаданого вище референдуму. Слід зазначити, що час для нього вибрано слушний: якщо у листопаді 2014 року за вихід Британії з ЄС проголосували б 47% респондентів, то в лютому 2015-го противників Євросоюзу побільшало до 51%. Такі дані оприлюднив британський The Observer, зробивши невтішний висновок: кількість євроскептиків зростає.

Напрошується паралель з народною казкою про «Рукавичку». Щойно звірі розмістилися у затишній знахідці (яку ще не встиг розірвати великий брутальний ведмідь), як хтось із осельців надумав залишити цей прихисток. У казці так не було – там звірі трималися разом до кінця, але так може статися у реальності. Для України, яка теж проситься в «рукавичку» і має власних євроскептиків (хай навіть вони і у меншості), демарш Британії є вкрай несприятливим. Для нас було б бажано, аби стабільність та непохитність Євросоюзу залишались константою. Це має ключове значення як для отримання Україною подальшої солідарної міжнародної підтримки, так і для привабливості Євросоюзу в очах українського соціуму.

Ця привабливість може впасти в ціні, якщо Британія дійсно покине Євросоюз. А якщо у 2016-му Ангела Меркель, відзначаючи чверть століття у великій політиці, здійснить свій намір і піде у відставку, ЄС втратить не тільки одну ключову країну, а й ключового лідера іншої країни. Що робити у цій ситуації Україні? Відповідь лише одна: диверсифікувати джерела підтримки. Висловлю думку, котра може здатися крамольною: не варто абсолютизувати значення Європейського Союзу у подальших перспективах України. Альтернативи інтеграції до ЄС не існує, проте існують спілки, які не тільки не суперечать обраному Україною магістральному напряму, а навпаки – здатні пришвидшити просування ним.

У листопаді 2014-го президент Порошенко мав зустріч з лідерами Вишеградської четвірки, домовившись про «новий формат співпраці», а фактично – про реанімування цього, створеного ще у 1991-му (за ініціативою Гавела та Валенси) проекту. І хоча нині з «вишеградських» країн безумовним прихильником України можна вважати тільки Польщу (Чехія, Словаччина та Угорщина демонструють радше пропутінські настрої), ситуація може змінитися вже найближчим часом. І союз центральноєвропейських країн, до котрого прагне примкнути Україна, виявиться корисним для інтересів нашої держави.

Окрім участі у Вишеградській четвірці, на зорі Незалежності український політикум теоретизував на тему створення Балто-Чорноморської осі (яка мала складатися з України, Білорусі та Литви і слугувати регіоном впливу між західним та пострадянським світом). Розвиваючи цю ідею, говорили також й про залучення країн Балтії, Польщі і навіть Швеції з Фінляндією. З усіх прожектів втілити у життя вдалося лише ГУАМ – як відповідь москвоцентричним СНД та ЄврАЗЕС, хоча ця спілка і не розкрила наразі увесь закладений у неї потенціал.

Все, що не цілком вдалося у минулому, може бути реалізовано у теперішньому часі. Там, де «стара» Європа демонструє розчарування в інтеграційних процесах, центральна чи східна частина Європи отримує можливість заявити про себе і показати приклад єдності. Бодай в теорії. А теорію бажано переводити в практику. І, можливо, саме зараз випадає для цього унікальний геополітичний шанс.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter