ГлавнаяБлогиБлог Дарьи Чабановой

Вічний революціонер

Що сколихнуло всю країну? Євромайдан. Про що говорить вся країна? Про наслідки Євромайдану. З чого почався Євромайдан? Зі студентів.

«Хто в юності не був революціонером, у того немає серця. Хто в старості не став консерватором, у того немає розуму». За останні 24 роки Україна пережила 4 масштабні всеукраїнські хвилі протестів, в яких активну участь брала молодь – студенти вищих та середніх навчальних закладів. Студентський опір вибухнув під час «Революції на граніті», продовжився під час «України без Кучми», прогримів на початку «Помаранчевої революції» і докотився до «Євромайдану».

Фото: EPA/UPG

У жовтні 1990 року Радянський союз доживав свої останні місяці. Перший і останній Президент СРСР, Михайло Сергійович Горбачов, у будь-який спосіб намагався зберегти владу і не допустити розвалу Союзу. Саме тому було ініційовано створення Союзу Суверенних Держав (ССД) – такий собі СРСР 2.0, нібито на більш демократичних умовах для держав-учасників договору. Проте активна українська молодь була налаштована категорично проти створення цього союзу і комуністів зокрема. Студенти оголосили безстрокове голодування в центрі Києва. Розпочалося все 2 жовтня, кілька десятків молодих людей прийшли на площу Жовтневої революції, нинішній Майдан Незалежності, та, вже під вечір, розбили наметове містечко. Це стало початком «Революції на граніті», яка, в свою чергу, зробила останній крок України до незалежності та демократії. Основними вимогами студентів були: недопущення підписання нового союзного договору, націоналізація майна КПРС, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, проходження українськими солдатами військової служби виключно на території України та відставка уряду Віталія Масоли, тодішнього голови Ради Міністрів УРСР. Переломний момент революції відбувся 8 жовтня, коли комісія, що працювала за дорученням Верховної ради, повідомила про те, що стан здоров*я демонстрантів погіршується, а голод і хвороби можуть призвести до жахливих наслідків. У відповідь на це повідомлення деякі депутати Комуністичної партії розсміялися, один з них звинуватив студентів у шантажі і тиску на парламент і його підтримали оплесками. Після цього прокотилася хвиля виходів з лав партії, зокрема, одним з перших з комуністами порвав відомий український письменник Олесь Гончар. Невдовзі застрайкували всі вищі навчальні заклади Києва, технікуми, ПТУ та навіть старші класи шкіл. Навчання в Києві фактично зупинилось. Мітингувальники перекрили рух транспорту на вулиці Хрещатик, оточили Верховну раду та захопили корпуси Університету ім. Тараса Шевченка. Студентські акції протесту пройшли й у обласних центрах, зокрема і у Львові і в Луганську. Врешті решт, 17 жовтня Верховна рада України прийняла постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в місті Києві з 2 жовтня 1990 року». «Революція на граніті» успішно завершилася. Наразі багато з учасників цієї революції є громадськими активістами, митцями, політиками, фахівцями своєї справи. Вони можуть мати різні політичні погляди, але все ж продовжують працювати на майбутнє України.

Зокрема багато з них брали активну участь в акціях протесту 2000-2001 року під назвою «Україна без Кучми». А саме за ініціативи учасників «Революції на граніті» та багатьох журналістів та лідерів молодіжних громадських організацій був створений громадський комітет опору «За правду». Головною метою діяльності комітету була «докорінна зміна структури влади та повернення українському суспільству його законних прав та свобод». Власне, цей «За правду» разом з іншими партіями і організаціями був провідним в акціях протесту проти злочинів так званого «кучмізму». Основними вимогами демонстрантів були: відставка президента та голів МВС і СБУ, проведення незалежного розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Рух «Україна без Кучми» являв собою масштабні демонстрації по всій країні. Мали місце сутички з бійцями спецпідрозділу «Беркут» та переслідування молодих людей, підозрюваних в участі в протестах. Врешті решт все закінчилося судовим процесом проти 19 учасників акції, а тодішнього прем*єр-міністра Віктора Ющенка було звільнено з посади, він долучився до опозиції.

Проте вже через 4 роки прізвище Ющенка гриміло у всіх на вустах. Україна розділилась на помаранчевих і синіх. Всі, кому не лінь, жартували про наколоті апельсини, гасло «Ющенко – так!» гриміло на весь центр, а весь Майдан співав «Разом нас багато». У 2004 році відбулась «Помаранчева Революція». Ідейним початком того Майдану можна вважати студентський протест у місті Суми. Місто тоді було дуже провладне, власне тому, що головою ОДА був Щербань Володимир Петрович – протеже Леоніда Кучми. Неконтрольованими залишалися лише ВУЗи, які у 2004 році Леонід Данилович вирішив об*єднати в один – Сумський Національний Університет - і назначити ректором знову ж таки свого протеже Олександра Царенко. Сумські студенти не погодились з рішенням президента, і 12 травня кілька десятків молодих людей вийшли в парк Тараса Шевченка на мітинг. Через місяць, 28 червня, там розбили наметове містечко. Ще через місяць наметове містечко змели місцеві правоохоронні органи. Проте було вже пізно, студенти організованою колоною вирушили в бік Києва, на Майдан. Їх намагалися зупинити у будь-який спосіб, зокрема виставили міліцію на трасі, і навіть випустили «Закон», згідно з яким студентам заборонялось пересуватись трасою Суми - Київ. На кордоні Сумської та Полтавської областей колону перехопила міліція, але знову було пізно, окрема група протестантів, передбачаючи напад, вночі відділилась від товаришів і пішла на Київ лісами. Тим часом, у Сумах в цей день проходили багатотисячні мітинги в підтримку молоді. Протест сумських студентів назвали «Революцією на траві» і вона перемогла, Леонід Кучма відмінив свій указ про створення СНУ. Це був знак, що українці можуть піднятися і висловити своє невдоволення, варто лише наважитися кинути виклик діючому режиму. І такий виклик був кинутий всього за кілька місяців, і завершився перемогою народу, Віктора Януковича не допустили до влади в 2004 році.

Десять років Україна жила відносно спокійно. Не до кінця добре, не зовсім благополучно, та не дуже вільно, але без масштабних революцій та протестів (окрім Податкового майдану 2010 року). Віктор Янукович, якому народ висловив своє категоричне «ні!» у 2004 році, самовдоволено відповів «так!» у 2010 році, обійшовши на виборах Юлію Тимошенко і ставши четвертим Президентом України. З того часу протестні настрої в України росли, а кількість невдоволених політикою президента постійно збільшувалася. Нарешті остання капля у вигляді відмови у євроасоціації, спровокувала всеукраїнське цунамі під назвою «Євромайдан». 21 листопада 2013, в річницю Помаранчевої революції, кілька сотень людей, на заклик журналіста Мустафи Найема, вийшли на Майдан Незалежності. Силою, яка розпочала Майдан, підняла весь Київ на вуха і всі три місяці підтримувала вогонь революції, були саме студенти. 26 листопада провели масштабний студентський страйк, багато ВУЗів, в той час, відміняли пари або хоча б не відмічали відсутніх, а багато ВУЗів навпаки зачиняли ворота та погрожували відрахуванням. Саме побиття студентів в ніч на 30 листопада вважається переломним моментом революції. Зі студентського протест переріс у всеукраїнський, і домігся повалення режиму Януковича. Формально Євромайдан завершився в день втечі екс-гаранта, але українська революція продовжується, і спокій ще не скоро завітає в Україну.

З побиття студентів в кінці листопада пройшов вже майже рік. Багато набагато трагічніших подій відбулося з того часу, і продовжує відбуватись й досі. Проте саме з тієї ночі розпочався процес здійснення кардинальних змін, як в країні, так і на рівні свідомості кожного українця. Рано поки що судити, чи підуть ці зміни на краще. Проте можна бути впевненими, що та молодь, яка цілодобово мерзла на Майдані, не захоче повертатись назад, а буде активно працювати над досягненням позитивних змін. Так само як і та молодь, яка 24 роки тому на тому ж таки Майдані голодувала. Як і ті, що пішки відправились до Києва, бо їхні права порушили. Такі люди будуть завжди, бо поки жива Україна, живий вічний революціонер.

Дарья Чабанова Дарья Чабанова , Журналист-практикант
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter