Я хочу поділитися однією особистою історією. Рік тому до мене підійшла сива худенька жінка... Представилась і сказала, що давно шукає мене, що вона мати одного з тих 16 хлопців, які померли на моїх руках від куль снайперів під час Революції Гідності... Життя їх, як лікар, я не мала шансів врятувати... «У мене до вас лише одне питання», – сказала вона. Серце моє стиснулося, адже відповіді на те єдине питання – хто і за чиєю вказівкою розстрілював невинних людей у 2014 році на Майдані – ми досі не маємо, а винні не покарані.
Жінка, натомість, спокійно сказала: «Я хочу знати одне – чи не було боляче моєму сину перед смертю?»
Було тяжко стримувати біль, який з того часу сидить в моєму серці, сльози наверталися на очі, але я розповідала їй, що боляче її сину не було, що загинув він миттєво, адже снайпер влучив прямо в серце, яке відразу перестало битися…
Лагідні і ніжні колискові зазвичай пишуть для дітей. Моя нова пісня «Колискова – для мами» – особлива. Це пісня вдячності, чистого серця і нашого незламного духу перемоги.
Коли я її писала, думала про всіх матерів, синів і дочок, яких забрала війна – матерів героїв Небесної сотні, матерів понад десяти тисяч героїв України, загиблих в неоголошеній війні на Донбасі, матерів загиблих в Афганістані – матерів, які носили свою малечу на руках, водили в садочок і школу, вчили читати і писати, підписували щоденники і мазали зеленкою розбиті колінка, матерів, які самотніми ночами притискають до серця і своїх виплаканих очей старенькі дитячі фотографії.
Малюнок піском дозволив мені розширити простір поезії і музики, і сказати вам те, що і сьогодні переповнює моє серце. Я не забула, я продовжую розпочату нашими героями і ще не завершену нами боротьбу за побудову гідної, справедливої і дійсно незалежної держави Україна.
Я дуже сподіваюсь, що моя «Колискова для мами» не залишить вас байдужими, а нашим осиротілим матерям дасть відчути, що тепер вони стали матерями всієї України. Ми шануємо і пам'ятаємо подвиг їхніх синів, ми – вдячні.