Єдина система ППО та ПРО Тайваню, велика щільність засобів ППО, велика кількість винищувачів (140 тільки F-16) кажуть нам, що подавлення цієї системи ППО та ПРО потребуватиме чимало часу. І це попри те, що ППО Тайваню можна назвати дещо застарілою за багатьма елементами. В Україні також були застарілі системи, але велику кількість ракет нам вдавалося збивати навіть за допомогою радянського ППО. Тож імовірність, що Китай зможе реалізувати власну теоретичну технічну перевагу та реальну кількісну під час ракетного етапу операції, є не дуже високою. До того ж, якщо Тайвань буде здатний збивати супутники Китаю, взагалі не дуже зрозуміло, яким чином Китай отримуватиме цілевказання взагалі, бо аеророзвідки не буде дуже довго. Перемога за умови, що її взагалі вдасться досягти, не буде швидкою. Складно оцінювати, але, найімовірніше, мова про місяці.
Під час ракетної фази операції китайський флот діятиме на величезному театрі бойових дій, дуже часто у відриві від власних баз. Тайваню вдасться тривалий час зберігати частину флоту під парасолькою острівної ППО та ПРО. Це дозволить тайванському флоту здійснювати операції проти флоту китайського. Готовність флоту Китаю до такого обсягу операції – хороше запитання, але ми можемо стверджувати, що Китай не має досвіду дій на такому великому фронті. Ті, хто бачив, як США забезпечують власні авіаносці та флот, розуміють наскільки це складне завдання. Китай усе ще працює над створенням системи глобальної радарної розвідки в морі, орієнтовний строк завершення – 2025 рік. За таких умов флот Китаю зможе ефективно діяти лише обмежений час, потім почне наздоганяти логістика. Здатність флоту Китаю забезпечити тотальну блокаду Тайваню за таких умов (з урахуванням необхідності флоту прикриватися від нападу флоту США та супроводу конвоїв) здається не дуже високою.
До того ж Тайвань має чималий, хоча й дещо застарілий флот. Однак на озброєнні флоту багато сучасних протикорабельних ракет. Скільки їх та яка їхня ефективність, ніхто не знає, бо більшість протикорабельних ракет у Тайваню – власного виробництва. Знищення флоту, що перебуватиме під парасолькою острівної ППО та ПРО, ще одне не надто просте завдання. Це буде дуель на протикорабельних ракетах, досвіду якої Китай не має, як і Тайвань. Але перед Тайванем стоятиме завдання зберегти свій флот якнайдовше, що простіше. А флот Китаю повинен буде знищувати флот Тайваню в мовах протидії ППО та ПРО. Повністю знешкодити флот Тайваню Китай, скоріш за все, зможе тільки подавивши ППО Тайваню.
Отже, і тут перемога не буде швидкою та призведе до численних втрат флоту Китаю.
Після того як Китай наблизиться до нейтралізації ППО та ПРО Тайваню чи бодай зробить її не настільки щільною, після блокування або хоча б зменшення боєздатності флоту Тайваню почнеться полювання на протикорабельні системи сухопутного базування та хаймарси. Знову непросте завдання. Напевно, частина флоту Китаю стане мішенями, що виманюватимуть ворожі комплекси із забудови й укриттів. Навіть якщо головний радар буде знищений, тайванці матимуть інформацію про дії ворожого флоту та ракетної артилерії. Нагадаю, у випадку, коли влада Тайваню зрозуміє, що її флот виснажений, вона зможе нарощувати виробництво власних протикорабельних систем сухопутного базування. Можливо, тривалий час кількість знищених сухопутних систем ПКР Тайваню буде нівелюватися власним виробництвом.
Тільки після подавлення ППО та ПРО Тайваню, після знищення чи нейтралізації флоту Тайваню може початися операція з морського десанту та почне діяти «стратегія дикобраза». Як я вже сказав, оцінювати тривалість різних фаз дуже складно, але, найімовірніше, йдеться про цілий рік від початку активної фази й півтора року від початку мобілізації в Китаї. Тайвань має чималу кількість артилерійських систем, здатних ефективно протидіяти десанту й авіації, Китаю доведеться знищити більшу їхню частину, інакше будь-який десант закінчиться на узбережжі. Аналогічно висадка повітряного десанту буде також складним завданням, адже невідомо, як підтримувати повітряний десант, коли будь-який піхотинець зі стінгером із висотки може гасити всі транспортні борти в небі. Так само ПЗРК будуть створювати величезні проблеми для бомбардувальної авіації, БПЛА й аеророзвідки навіть після знищення системної ППО острова.
Скільки часу буде потрібно власне для десантної операції, якою буде її ефективність, які втрати та як діятиме логістика підтримки морського десанту на острові – не може сказати ніхто.
Значною мірою це залежатиме від стійкості тайванців і того, як вони відреагують на ракетний терор, які будуть записи пального та їжі на момент початку десантної операції комуністів. Навіть прості поставки стрілецької зброї сотнями тисяч та 40 мм гранатометів, протитанкових ракет і звичайних протипіхотних або протитанкових мін будь-яких поколінь можуть створити ситуацію, коли кожну будівлю китайський десант буде брати з боєм і величезними втратами. Під час мобілізації в Китаї Тайвань зможе замінувати як мінами, так і простою вибухівкою (пам’ятаємо, що всюди каміння) десятки квадратних кілометрів зручних місць для висадки та напрямів основних ударів. Якщо ми відкинемо політичну можливість капітуляції Тайваню, то суто з позицій військового спротиву, здається, мова знову ж про місяці як мінімум. І це за умови, що китайський десант узагалі буде успішним.
Уявіть собі висадку на замінований берег, щільний вогонь з укріплень і забудови. Мобільні групи діють у знайомих місяцях, знають проходи в мінних полях і можуть рухатися наосліп. Навіть учорашній цивільний з рацією та аркою може корегувати удари артилерії. Мобільні групи з ПЗРК на всіх будівлях значно ускладнять дії авіації. Десант буде мати тільки корабельну підтримку, але навіть її буде здатний надавати під прицілом залишків протикорабельних комплексів сухопутного базування. Розгорнути в таких умовах десантну артилерію на березі китайцям буде вкрай важко. Протидія РЕБ призведе до того, що китайський десант напівосліпне та не зможе ефективно використовувати підтримку флоту чи ракет для подавлення цілей. А таких цілей буде багато. Навіть після закріплення китайців на березі оборона тайванців зможе ще довго відстоювати кожну будівлю, бо кадрова армія діятиме разом з місцевими, що знають кожний підвал і під’їзд. Стрілковка, 40 мм гранатомети, ПТРК і звичайне мінування змусять Китай перекидати піхотні частини на захоплений берег і буквально завалювати тілами кожен район. Досвіду таких дій не буде як у тайванців, так і у китайців, але в обороні на власній землі, у своєму районі набагато легше.
Якщо морський десант буде успішним, почнеться поліцейська частина місії. Здається, це буде найлегший етап для Китаю, бо китайські спеціальні служби мають у цьому чималий досвід.
Висновки
Уся операція від початку мобілізації до початку поліцейської фази триматиме щонайменше два роки. Увесь цей час Китай перебуватиме під санкціями, котрі посилюватимуться. Наслідки цих санкцій та можливості флоту США арештовувати й ламати цивільну логістику для Китаю передбачити неможливо. Економічно Китай буде знищений, хоча це навряд чи вплине на політичну стабільність Компартії. Адже в Китаї вистачає запасів їжі, а контролювати власних громадян Сі вміє дуже вправно.
Частина кадрової армії Китаю, значна частина авіації та флоту будуть знищені. Можливо, під час диверсійних атак будуть знищені китайські цивільні об’єкти, як-от термінали регазифікації, нафтоналивні термінали тощо. Ракетні запаси, запаси керованих авіаційних ракет будуть майже витрачені. Втрати сучасної артилерії, десантних суден, амфібійної техніки будуть величезними. Китай отримає розбомблену та заміновану територію зі знищеними портами та заводами, містами, що нагадуватимуть Дрезден або Маріуполь. Фактично Тайвань доведеться відбудовувати заново. Поліцейська операція також матиме величезний розмах, і лояльність острова навіть після окупації вельми сумнівна, але це Китай зможе вирішити, хоча й ціною величезних коштів.
За таких умов, розуміючи всі наслідки, важко уявити, що Китай почне цю операцію чи навіть підготовку до неї. Це практично навмисне знищення власної економіки та боєздатної армії заради теоретичної можливості приєднати територію, котру доведеться відбудовувати з нуля.
Це знову ж таки не означає, що Китай на це не піде. Так, Тайвань може стати сухопутним авіаносцем, але в якому стані буде власне флот Китаю після такої війни? Стане Китай прикладом військової сили чи, навпаки, багато країн будуть уважати, що китайська армія нічого не варта? Як країни Тихого океану поставляться до агресивних дій Китаю, навіть якщо вони будуть успішні? Про союз із Європою, скоріш за все, доведеться забути, а це втрата величезного ринку, на додачу до ринків США та Японії. Переформатування економіки Китаю в такому разі дуже складно уявити й не дуже зрозуміло, на яких ресурсах в Китаї буде зростати середній клас, якщо Китай навіть вирішить зосередиться на власному ринку?
Сі не може втратити обличчя, тому просто повинен буде перемогти. Але кожний етап операції, крім поліцейського та мобілізації, може не завершитися успіхом. Ракетні удари й авіаційний терор не обов’язково обіцяють, що ППО та ПРО Тайваню будуть подавлені. Навіть якщо ППО та ПРО будуть подавлені, потрібно ще знищити мобільні установки на землі. Цей етап також може не мати успіху, позаяк Тайвань виробляє протикорабельні ракети. У такому разі про десантну операцію не може бути й мови, бо весь десант буде знищений у морі. Перспективи десантної операції також примарні. Навіть у випадку вдалої висадки та закріплення на березі, навіть якщо китайська логістика витягне перекидання та забезпечення сухопутних військ для всієї китайської армії, це не буде 100% означати успіх окупації за якийсь розумний строк.
Кривава та знесилювальна операція тривалістю у два роки зробить Китай вигнанцем у цілому світі, а США зможуть блокувати китайський бізнес по всьому світу.
Що може скоротити такі довгі строки операції?
Ефективність кібератак і/чи диверсійної діяльності. Якщо Китай зможе за допомогою зламів або роботи агентури відключити якісь елементи ППО та ПРО, це може призвести до того, що перший удар таки виявиться успішним. Але Китай не може бути впевненим у тому, що китайським хакерам чи агентам щось вдасться.
Чи є якісь більш надійні засоби? Розрахунок ефективності ППО та ПРО. Китай знає граничну кількість ракет, які може збити флот, ППО та ПРО Тайваню за одиницю часу, хоча б приблизно. До того ж у Китаї є надшвидкі БПЛА, які теоретично здатні проривати будь-яку ПРО (наприклад WU-14, він же DF-ZF). Брутфорс масовим ракетним пуском (зокрема великою кількістю балістичних ракет середньої дальності з конвенційною БЧ) з одночасним використанням авіації може призвести до того, що Китай знищить головний радар Тайваню та багато комплексів ППО вже першим ударом. Просто тому, що китайці випустять більше ракет, аніж ППО Тайваню навіть теоретично здатна перехопити. Тут є декілька проблем для Китаю. Частину носіїв ядерної зброї доведеться зарядити звичайними БЧ, а це призводить до того, що поки Китай зайнятий Тайванем, США можуть мати можливість вдарити по Китаю. До того ж навіть після знищення найкращих радарів Тайвань, імовірно, зможе отримувати інформацію від флоту США в регіоні.
Масовий запуск балістичних ракет навіть середньої дальності – це ДУЖЕ загрозливий крок, Китай не може нехтувати ймовірністю відповіді США та інших країн, тому йому доведеться якось попередити США та сусідів про початок операції. Про це, звісно, дізнається Тайвань. Складна ситуація.
Ще один крок, щоб завершити все або швидко, або взагалі не починати, – можливість політичної домовленості після початку мобілізації, але перед початком операції. В умовах, коли Сі зможе погрожувати початком операції будь-якою ціною, Тайвань може піти на перемовини, аби створити можливість для Сі щось отримати та продати власним громадянам, а власне Тайваню не втратити власну економіку. Уявити таку конструкцію насправді не так і важко. На це вказують і результати місцевих виборів на Тайвані. Гоміндан показала на місцевих виборах непоганий результат. Ця партія виступає за налагодження відносин з Китаєм. І до 2024 року, коли на Тайвані будуть загальні вибори, Китай матиме ілюзію можливості налагодження діалогу з Тайванем за рахунок посилення позицій Гоміндану. Або буде мати можливість допомагати Гоміндану проти чинної Демократичної партії Тайваню та сподіватися на ефективність економічного впливу на Тайвань. Окремо зазначу, що результати місцевих виборів навряд чи можна розглядати як прокитайський злам у політиці Тайваню, радше це наслідок внутрішніх проблем Тайваню та проблем правлячої партії. Інтеграція Тайваню з китайською економікою залишається дуже значною, це підвищує ймовірність політичного вирішення конфлікту, як і багато років до цього.
Найкраще для Китаю в такому разі не починати підготовку до операції, а навпаки, символізувати працездатність та миролюбність і сподіватися на тривалий шлях економічної інтеграції. Як воно вийде після того, як тайванці бачили Гонконг, ніхто не знає. Проблема в тому, що як я зазначав у тезах, якщо Тайвань принципово відмовиться від переговорів або поступок, Сі доведеться починати війну. При цьому починати війну, результат якої невідомий, Китай навряд чи захоче. Найбільш раціональною політикою було б розповідати, що Сі бажає об’єднатися з Тайванем економічним і політичним шляхом, грати на внутрішніх проблемах Тайваню та продавати це народу й партії.
Китайський проєкт дійсно не має привабливої цілі, як для власного населення, так і для великої кількості елітних груп. Новий Шовковий шлях як ідея, що понад пів століття будувалася в регіоні, де ситуація може змінитися за п’ятирічку, здається дискредитований навіть серед китайських еліт. Концепція переорієнтації на власний ринок тріщить по швах, адже КПК воліє виробляти засоби виробництва, а не сприяти виникненню середнього класу. Досі не зрозуміло, як «цифровий гулаг» буде цей середній клас контролювати. У суспільстві накопичилася втома від політики нульової толерантності до ковіду, зростає боргове навантаження, сповільнюється економіка. Усе це може підвести Сі до думки, що варіант зовнішньої ескалації більш привабливий, аніж продовження внутрішнього терору заради контролю. Бо куди ж далі у внутрішньому терорі йти?
Проте, як ви бачили з тексту вгорі, на багатьох етапах можливої операції успіх не гарантований і залежить він від великої кількості факторів, які дуже важко оцінити.
З одного боку, здається, що нічого, крім маленької переможної війни, не залишилося. З другого боку, починати її не варто, бо незрозуміло, чи вийде та, навіть якщо вийде, незрозуміло, як ту війну закінчувати.
Жодні зовнішні успіхи не можуть перекрити обсяги операції, необхідні для успішної окупації Тайваню. Так склались обставини, такий розподіл сил навколо Китаю. Жодне становище, що його Китай теоретично може отримати після захоплення Тайваню, не зможе пересилити мінуси, яких Китай назбирає під час окупації.
Це підказує нам, що рішення починати окупацію Тайваню чи не починати буде прийнято КПК на основі внутрішніх факторів.
Якщо ви чекали короткого висновку від цієї статті, то можна сказати, що наявні сили та засоби як Китаю, так і Тайваню не дозволяють однозначно сказати, наважиться Китай напасти на Тайвань чи ні (за умов невтручання в конфлікт безпосередньо США). Відповідь на це може дати лише розуміння тенденцій розвитку трендів усередині Китаю. Та й то, якщо КПК має таке ж розуміння цих трендів, а це не факт.