ГлавнаяБлогиБлог Анатолія Вітіва

Україною керують політики із заячими серцями

Дні, які минули з часу нових Мінських угод 12 лютого, свідчать, що у столиці Білорусі був підписаний черговий нікчемний папірець, який не спроможний зупинити військову агресію Росії на Донбасі і є радше спробою змусити Україну до миру ціною втрати її суверенітету.

Фото: EPA/UPG

Після нового так званого «перемир’я» воєнні дії продовжуються. Російсько-терористичні угруповання ведуть активні обстріли українських позицій, тоді як українським Збройним Силам заборонено відкривати вогонь у відповідь і наказано «не піддаватися на провокації». Складною є ситуація під Дебальцево, Маріуполем, Попасною й на інших напрямках. Через кордон з Росією продовжують надходити нові боєприпаси, бронетехніка та найманці разом із регулярними військовими частинами РФ.Після 15 лютого вже є загиблі та поранені з української сторони, але президент і головнокомандувач Петро Порошенко вперто й зациклено повторює спекулятивну тезу про мир, хоча ще кілька днів тому вже вкотре з грізним виглядом погрожував введенням воєнного стану, якщо терористи наважаться порушити Мінські угоди-2.

Напевно, фальшивий імідж миротворця для Порошенка важливіший за життя і здоров’я українських воїнів. Треба визнати: нинішньому президенту вдається поки що ефективніше командувати своєю бізнес-імперією та торгувати цукерками, ніж захищати українську територіальну цілісність і демонструвати твердість характеру в протистоянні з окупантом.

Мінські угоди-2 не є і не можуть бути основою розв’язання ситуації на Донбасі, оскільки першопричиною війни на Сході є імперські амбіції Росії, яка не збирається відмовлятися від своїх намірів знищити самостійну Україну як державу. Навіть часткове їх виконання є «міною сповільненої дії» під українську державність.

Замість того, щоб вимагати негайного першочергового виведення російських військ з території України та встановлення контролю над всією лінією українсько-російського кордону, у мінських домовленостях пропонується спочатку провести вибори на Донбасі та змінити Конституцію України в угоду російських терористів і вбивць із ДНР та ЛНР. Виходить, що зграя бандитів і вбивць буде нав’язувати всьому українському народу своє бачення державного устрою, куди має йти Україна і яку політику проводити!

Мінські угоди-2 передбачають проведення місцевих виборів на окупованих територіях. Хіба не зрозуміло, що якщо такі вибори відбудуться, то обраними в місцеві ради будуть ті ж самі російські терористи, чиї руки по лікоть у крові українців? А потім ці виродки, що вбивали наших хлопців, вимагатимуть визнання себе легітимною владою та ще й балотуватимуться у Верховну Раду!

Як можна додуматися надавати безумовну амністію російським загарбникам, навіть за скоєння тяжких злочинів? Чому Україна має з власного, й без того спорожнілого внаслідок бездарної політики Кабміну Яценюка бюджету, годувати і відновлювати зруйновані Росією регіони? Платити офіційно зарплати терористам. Турбуватися про те, щоб у них був газ, електроенергія. Щоб вони почували себе комфортно і затишно на українській землі, де пролили стільки української крові…

Нові мінські домовленості є спробою Москви військовою силою здійснити «примус до миру» України на своїх умовах: автономізація окупованих територій, федералізація, закріплення мовного розділу держави, недопущення євроінтеграції України та її вступу в НАТО.

Кінцевою метою Росії є ліквідація державного суверенітету і єдності України та повернення її в статус московської колонії, як це було до 1991 року. Тому будь-які проміжні результати не задовольнятимуть Путіна, а сподівання на замирення з агресором шляхом часткових поступок – абсолютно наївні.

ВО «Свобода» неодноразово застерігала українську владу і президента від ілюзій щодо можливості досягнення миру та припинення агресії Росії шляхом суто дипломатичних переговорів або капітуляції перед вимогами окупанта. Ми вже мали перші мінські домовленості від 5 вересня минулого року, змістом яких було «припинення вогню» в обмін на політичні поступки окупантам на Донбасі. Але Росія жодного дня не виконувала цих угод і продовжила агресію проти України, використавши «перемир’я» для розгортання нової агресії.

На жаль, Україною в цей складний час випробувань і смертельної загрози керують діячі із заячими серцями і слабким духом, вихідці з колоніального минулого з відповідним світоглядом. Напевно, тому в нас досі не запроваджено санкції проти російського бізнесу, не заарештоване майно і кошти компаній із російською часткою власності до повної компенсації Росією збитків, завданих воєнною агресією та окупацією Криму. Ще не було прикладу в світовій історії, коли держава-жертва агресії несе на собі тягар забезпечення окупованих територій і не розриває дипломатичних та інших стосунків із загарбником!

Рік війни з Росією та постійне порушення нею мирних угод доводить, що дипломатія є допоміжним засобом. Хочемо ми це визнавати чи ні, але результат війни з Росією і настання справжнього миру залежить виключно від здатності української армії, усіх військових формувань за підтримки всього українського суспільства відбити напад ворога, а в перспективі – звільнити окуповані території. Саме результати на фронті визначатимуть підсумки переговорів про досягнення миру, а не навпаки.

Анатолій Вітів Анатолій Вітів , Голова Волинської «Свободи»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter