Лише поодинокі вчителі відразу бачать більш ніж очевидне: «Потрібно, щоб мовник опрацьовував з учнями не лише витяги з творів письменників та поетів, а й тексти наукового чи науково-популярного змісту».
Зрозуміло, що реалізація принципу наскрізних компетенцій на практиці і заради її успішності має діяти й у зворотному напрямку: вчитель фізики/хімії/географії чи біології під час формування учнями записів матеріалу уроку підказує, де їм треба поставити кому чи врахувати іншу вимогу сучасного літературного письма.
Аналогічно й з іншими елементами відомого (щоправда не факт, що для більшості) ряду наскрізних освітніх компетентностей – для того, щоб заняття не були нудними чи не кожному учню, хай які б версії пріоритетності він не мав, у тебе, вчителю, є ціла обойма засобів - це державно-цільові потреби у вправлянні учнів на таких завданнях з твого програмного матеріалу, які одночасно потребують знання, вміння чи навики (компетенції) - спілкування державною та іноземними мовами, математичну, науково-природничу, технологічну грамотність, інформаційно-комунікативну вправність та здатність навчатися.
До речі, цікаво, а який відсоток наших академіків досі так розуміють сутність справи формування освітніх компетенцій у школярів як такі розповіді чи лекції, які начебто вчителі мають здійснювати окремо від плину занять з освоєння основ фундаментальних наук? Таке відчуття, що статистика буде невтішною.
Що з цим робити? Маємо мати час на втілення у життя дійсно нових освітніх форматів діяльності вчителя та учнів, за яких в учня весь час буде проактивна щодо своєї освіти роль. Комплексного плану як щодо змісту, так і форм діяльності.