ГоловнаБлогиБлог Бориса Кушнірука

Тимошенко в своєму звичайному амплуа: демагогія та соціальний популізм (частина перша)

Третього квітня я зовсім незаплановано потрапив на Шустер live. Останні дні був вельми втомлений, погано спав, але не міг відмовитися від прохання взяти участь в тій частині програми, що присвячувалась обговоренню цін на газ та взагалі комунальних тарифів.

Сам це шоу вже багато років не дивлюсь, бо усвідомлюю наскільки маніпулятивним воно є. Саме ця відверта маніпулятивність призвела до того, що я не витримав та влаштував там скандал. Хоча це шоу не сприймаю, в тому числі, саме у зв’язку зі скандалами, які там постійно виникають. Спробую пояснити, в чому полягала ця маніпулятивність та що призвело до того, що я зірвався, і хотів взагалі встати та покинути студію.

Останні тижні тему підвищення тарифів цілеспрямовано розкручувала опозиція та деякі українські експерти, пов’язані з нею та з певними російськими колами. Натомість голова уряду, враховуючи свої попередні популістські заяви, уникав відвертого обговорення цього питання. Хоча очевидно, що непопулярні реформи в цій сфері, особливо в частині переходу до ринкового ціноутворення на газ, об’єктивно одні з найбільш нагальних. Жахлива неефективність використання енергоресурсів, непрозоре ціноутворення, зловживання, розкрадання бюджетних коштів та корупція в сфері ЖКГ забезпечили формування багатомільярдних корупційних доходів для багатьох українських олігархів та політиків.

Без рішучих та кардинальних реформ на ринку послуг ЖКГ, формування прозорого конкурентного ринку газу, електроенергії, взагалі сподіватися на реальні зміни в економіці неможливо. І говорити людям про це потрібно відверто, чесно дивлячись їм в очі.

Зайшовши в студію та побачивши учасників дискусії, зрозумів, що ніякого реального професійного обговорення не планується. Склад учасників був явно підібраний під те, щоб дискредитувати Голову НАК Нафтогазу, та формувати негативне ставлення суспільства до урядової політики в частині реформ в сфері ЖКГ. І передчуття мене не обманули.

В цей момент я ще не знав, що виступ Коболєва та його дискредитація, це лише «розігрів» аудиторії та телеглядачів перед головною подією вечора – бенефісом пані Тимошенко.

Для того, щоб не займатися детальним розбором виступів кожного з експертів, прокоментую ключові тези.

Отже, головна з них полягає в тому, що газ – це не звичайний товар, а тому формування цін на нього має визначатися не реальною ринковою його вартістю, а тим якими є доходи населення та наскільки воно може його оплачувати.

Нічого більш далекого від звичайної економічної логіки це твердження немає. Будь який предмет, що пропонується іншим для користування та споживання, є товаром та має свою ціну.

Для того, щоб ціна на товар була справедливою, ціноутворення має базуватися на загальних для всіх споживачів умовах та бути максимально конкурентним.

Якщо створюються умови для монополізації постачання товару, якусь його частину продають не на конкурентних умовах, тоді це неминуче призводить до зловживань, дискредитації та обкраданню виробників та/або кінцевих споживачів. Тому держава, в першу чергу, має опікуватися створенням ринкових конкурентних умовах для продажу товарів. Але саме цього не робилося в Україні всі роки незалежності.

Думка про те, що ціна кінцевим споживачам на певні товари має визначатися не на ринкових умовах, а виходячи з рівня добробуту населення, є контрпродуктивною, вона формує утриманство та паразитування, спотворює загальний принцип цінностей в економіці, продукує неефективність, зловживання, корупцію.

Чим природній газ відрізняється від таких товарів, як хліб, молоко, м’ясо, бензин, сорочка, чоботи, телевізор? Нічим, окрім особливостей найбільш поширеного способу його постачання споживачам – по трубам, а не в ящиках чи бочках.

Людина не може зайти в магазин та вимагати, щоб саме їй продали якийсь товар дешевше, бо в неї мала зарплата.

Малі зарплати в Україні саме внаслідок тотальної корупції, низької продуктивності праці, жахливої неефективності, панування соціального популізму, який свідомо підтримують, бо він дозволяє дориватися до державного корита.

Малі доходи конкретного споживача – це не клопіт продавця. Це відповідальність держави гарантувати громадянам країни зарплати та соціальну допомогу на рівні не нижче споживчого мінімуму.

І обов’язок держави щодо соціальної допомоги має стосуватися не всіх громадян, а лише тих, хто, справді, не може забезпечити себе сам – інвалідів, дітей, людей похилого віку.

Тому, якщо ми говоримо про тарифи на газ, то завдання держави полягає не в їх занижені для населення, а в тому щоб надати громадянам той рівень соціальної допомоги (цільових субсидій), який би забезпечив їм можливість мінімально необхідного споживання. Всі інші мають виходити виключно з власних матеріальних можливостей.

Ще однією тезою критиків приведення ціноутворення на газ до загальних умов для всіх споживачів, є те, що, мовляв, в Україні видобувається природнього газу стільки, що його майже достатньо для споживання населенням та ЖКГ, а тому він має постачатися лише їм, а ціна на нього має бути нижчою, ніж імпортні ціни на нього.

Знову ми тут бачимо відверте маніпулювання думкою громадян.

Справді, все що знаходиться в надрах є загальнонаціональним багатством. В тому числі і природній газ. Але найбільш неефективний механізм його розподілу – це надання природніх ресурсів громадян за заниженими цінами. Щонайменше, тому що він є вкрай несправедливим.

Частина громадян немає можливостей споживати природній газ (наприклад, в нас не прокладені газові мережі до всіх споживачів), тому їх позбавляють їхньої частки в загальнонаціональному багатстві. В той же час частина заможніших громадян споживає того ж природнього газу значно більше за інших. І якщо вони його отримують за заниженими цінами, тоді їм перепадає більша частка загальнонаціонального багатства. Така ж ситуація зі споживанням електричної енергії, води, тепла. Багатші споживають більше за бідних, тому постачання їх за заниженими цінами, дозволяє отримати їм більшу вигоду від цього.

Соціальний популізм в усіх випадках, в тому числі і в цьому, робить багатих – багатшими, а бідних – біднішими.

Слід також згадати, що право на природні ресурси надр має не тільки нинішнє покоління українців. Тому видобуваючи їх та неефективно використовуючи, ми грабуємо наших нащадків.

Не дарма, наприклад, в Сполучених Штатах протягом багатьох десятиліть обмежували видобування традиційних газу та нафти, займаючись їх імпортом. Вони тим самим зберігають свої природні ресурси для майбутніх поколінь.

Іншим шляхом пішла Норвегія, яка має достатні власні поклади нафти та газу. Там встановили найвищі в Європі ціни на них, змушуючи всі категорії споживачів до їх мінімального споживання та використання переважно альтернативних джерел енергії. При цьому майже весь обсяг нафти та газу експортується, а експортні доходи надходять до фонду національного добробуту. Потім кошти з цього фонду інвестуються в найбільш надійні цінні папери, які є на міжнародних ринках.

Отже, якщо ми хочемо забезпечити справедливий розподіл нашого загальнонаціонального багатства, тоді ми за допомогою рентних платежів повинні доходи, пов’язані з видобутком природніх ресурсів, направляти до державного бюджету. А потім вже максимально прозоро та ефективно розподіляти їх на ті потреби, які вважатимемо найбільш необхідними. Зараз, переважно, на цільові субсидії населенню.

Саме такий шлях обрав уряд, і він є абсолютно правильним. Інша справа, що бажаючи витягнути саме зараз якомога більше коштів з видобувачів, наші урядовці перестаралися з розміром цих рентних платежів, тому їм ще доведеться разом з народними депутатами шукати компроміс між бажанням наповнити держбюджет та недопущенням банкрутства видобувних компаній.

Розмірковуючи про ціну на природній газ власного видобутку, ми також маємо усвідомлювати, що він не може продаватися кінцевим споживачам дешевше ніж газ імпортного походження. Бо цим ми лише дискредитуємо власних видобувачів газу. Очевидно, якщо у вас є внутрішнє та зовнішнє джерело надходження певного товару, то єдина ціна на нього встановлюється не в результаті міксу цін товар національного та іноземного походження. Єдина ціна - це та, яка є більшою.

Наступний аргумент критиків в питані підняття тарифів полягає в тому, що цей процес потрібно було би розтягнути на декілька років. А в цей час займатися встановленням приладів обліку, здійсненням заходів з енергозбереження.

Зберігаючи занижені ціни на газ для населення, ми продовжуємо формувати можливості для масових зловживань, коли «дешевий» газ списується, як спожитий населенням, а потім вже по ринковій ціні продається промислових споживачам.

За оцінками експертів, щороку внаслідок подібного маніпулювання ділки та урядові чиновники заробляють від мільярда до півтора мільярдів доларів. І це все продовжується майже всі роки незалежності. Тому серед «плакальників» за народ, насправді, дуже багато тих, хто має особисту вигоду від якомога довшого збереження подібної системи корупційного збагачення.

Така ситуація зберігатиметься до того часу поки не буде побудована ринкова модель ціноутворення на газ. А вона базується на принципі єдиних оптових цінах на газ для всіх категорій споживачів та додаткових витратах на постачанні кінцевим споживачам. За таких умов, очевидно, що газ для комерційного споживача майже завжди буде дешевшим ніж для домогосподарств. Так є в усьому світі, і тільки в Україні всі ці роки зберігалась абсурдна система ціноутворення на газ, яка породжувала корупцію та жахливо неефективне його використання. Саме тому в нас споживання газу на одиницю ВВП є найбільшим в світі, а показник енергоефективності – найгірший.

В нас населення споживає газу значно більше ніж будь-де в світі, тому що за умов низьких цін витрати на утеплення власних осель, встановлення твердопаливного котла, чи сучасного газового, ніколи не окупляться, вже не кажучи про встановлення обладнання для використання альтернативних джерел енергії.

Реальна висока ціна на газ, електроенергію, тепло, як це не жорстоко, є головним аргументом та стимулом для енергозбереження.

Тому завдання народних депутатів має полягати не в репетуванні з приводу високих тарифів, а в прийняті таких нормативних актів, які б примусили постачальників газу та тепла до встановлення ще в цьому році в усіх багатоквартирних будинках будинкових приладів обліку. Урядовці та нардепи повинні створити умови для податкового, бюджетного та кредитного стимулювання здійснення заходів з енергозбереження.

До того ж, забезпечивши обов’язкове встановлення будинкових приладів обліку тепла та газу вже цього року, держава зможе суттєво зекономити на субсидіях населенню. Бо з’ясується, що реальне споживання значно менше, а значить і витрати домогосподарств будуть меншими, і субсидій потрібно буде менше.

Отже, панове-демагоги, не розповідайте про свою любов до народу, а створіть умови, які дозволять громадянам самим подбати про енергозбереження та скорочення витрат своїх родин на газ, тепло, електроенергію.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram