Одна проти всіх
Боротьба за президентське крісло в Молдові розгорталася на тлі проєвропейського референдуму, ініційованого чинною владою. Президентка Мая Санду під час кампанії закликала підтримати євроінтеграцію, решта кандидатів, крім уніоніста (уніонізм — ідея возз’єднання Молдови й Румунії) Іона Цику, який отримав менш ніж 1 % голосів, орієнтувалися на Москву.
Усього в першому турі за президентське крісло змагалися 12 кандидатів, головним опонентом Санду став Олександр Стояногло — колишній генеральний прокурор, етнічний гагауз, якого підтримала Партія соціалістів, традиційний форпост проросійської політики в Молдові, представником цієї політсили був попередній очільник країни Ігор Додон.
Проте цього разу не самі соціалісти боролися за владу від імені Москви. Кілька кандидатів користувалися підтримкою олігарха-втікача Ілана Шора, який переховується в Росії, але активно впливає на політичне життя Молдови. І ці два табори ще з місцевих виборів 2023 року конкурують за нішу провідника «русского міра» в країні.
У другому турі виборці обох проросійських таборів голосуватимуть проти Санду, а сукупна підтримка опозиційних і здебільшого проросійських кандидатів перевищує кількість голосів, відданих за чинну президентку.
Джокер
Але є ще третє місце — його зайняв Ренато Усатий з 13,72 %. Усатий і його Наша партія заграють з поміркованими проросійськими виборцями, обіцяючи не вести Молдову взагалі нікуди — ні в ЄС, ні в Росію.
Сам Усатий довго працював у Росії, йому приписують зв’язки з російським і молдовським криміналітетом, а також із ФСБ. Усатий якийсь час був мером міста Бєльці — проросійського оплоту на півночі країни, поблизу українського кордону. Тож Бєльці є своєрідною фортецею політика. Й емоційний зв’язок Усатого з Бєльцями добряче відчувався: коли на парламентських виборах 2021 року бєльчанці не підтримали політика, він улаштував істеричну сцену й покинув посаду мера.
На президентських виборах 2020 року, коли Мая Санду вийшла у другий тур із соціалістом Ігорем Додоном, її перемогу фактично забезпечив Ренато Усатий, який хоч і позиціонував себе проросійським кандидатом, але закликав своїх виборців голосувати проти Додона, що посприяло перетіканню голосів до Санду.
Було б наївно удруге розраховувати на такий сценарій, тоді як по сусідству Росія веде повномасштабну війну проти України, а вдома існує ризик дестабілізації. Утім про відірваність від реальності нинішньої команди не говорить тільки лінивий. При цьому про те, що ситуація складна, свідчили й місцеві вибори 2023 року, коли президентська партія не взяла жодного великого міста.
Цікавий факт: на місцевих виборах 2023 року суд зняв з перегонів кандидатку в мери Бєльців від Шора Арину Коршикову, забезпечивши перемогу Олександру Петкову, пов’язаному з Усатим. Але чи оцінить це Усатий у контексті другого туру президентських перегонів?
Це знову залишається головною надією Санду та її команди, яка роками не виконує «домашньої роботи».
Старі еліти
Прихильність більшості кандидатів до російського вектора пояснюють як їхньою належністю до старих еліт, пов'язаних фінансовими інтересами з підсанкційними олігархами, так і тим, що проєвропейський курс Санду став радше пріоритетом її партії «Дія та солідарність», а не спільною з партнерами по політичному флангу ідеєю. Тож і партнерів, чия підтримка дозволила б набрати додаткові голоси у другому турі, фактично немає.
Одночасно з президентськими виборами відбувся референдум, результати якого мали визначити, чи буде інтеграція до ЄС закріплена в Конституції. Спочатку результати занепокоїли: під час підрахунку голоси за й проти розділилися майже навпіл, лише під ранок підтримка змін у Конституцію отримала незначну перевагу.
Референдум
У команді Санду стверджували, що референдум необхідний, аби створити механізми стримування, якщо проросійським силам вдасться повернутися до влади. Опоненти ж розглядали його як політтехнологію влади й приклад монополізації проєвропейської ідеї, звинувачуючи Санду в експлуатації цієї теми задля власної вигоди.
При цьому Росія демонструвала помітно більший інтерес до зриву референдуму, ніж до результатів президентських виборів, що підкреслює стратегічну важливість курсу Молдови для геополітичних інтересів Кремля. Критики ж зазначали, що особливої потреби в референдумі не було, адже ні європейські партнери, ні офіційний початок переговорів про вступ до ЄС 25 червня цього року не вимагали його.
Фактор Росії
Електоральна кампанія сприяла стабілізації проросійського політичного флангу, який після повномасштабного вторгнення Росії в Україну переживав складні часи й потребував «оновлення». Тож поки проєвропейське поле концентрувалося навколо чинної влади, на проросійському полі почала формуватися нова система головних гравців і сюжетних ліній.
Ключовими тіньовими фігурами цих виборів залишаються Ілан Шор, що мешкає в Москві, Володимир Плахотнюк, чий слід загубився після 2019 року, та В'ячеслав Платон, що осів у Лондоні. Вони підтримали фінансово дев’ятьох з одинадцяти кандидатів.
Найбільшу увагу під час виборчої кампанії привернув Ілан Шор, який у 2019 році покинув батьківщину через звинувачення в корупційних злочинах. На початку 2024-го він осів у Москві, звідки координував дії своїх політичних союзників. У Молдові Партія «Шор», названа на його честь, була визнана неконституційною влітку 2023 року, а сам Шор отримав заочний вирок — 15 років ув'язнення. Він також потрапив під санкції США та ЄС за спроби дестабілізувати ситуацію в країні. Під загрозою судового переслідування й політичної ізоляції Шор зблизився з Москвою і став головним провідником агресивної проросійської політики, яка останніми роками в республіці зміцнювалася.
Під час першої пресконференції в ніч виборів Санду заявила про безпрецедентні спроби підкупу голосів, стверджуючи, що кримінальні угруповання намагалися підкупити до 300 тисяч виборців. Хоча вона не згадала Шора, ці звинувачення очевидно були спрямовані в його бік, зважаючи на активність прихильників. Використовуючи Telegram, Шор створив розгалужену мережу, яка мала безпосередній вплив на політичні процеси в країні.
Ефективність цієї мережі проявилася на місцевих виборах в автономії Гагаузія. Там завдяки масовому підкупу голосів Шор допоміг здобути посаду башкана (голови автономії) Євгенії Гуцул, яка до того часу була майже невідомою політичною фігурою. Цей успіх показав, як проросійські сили можуть використовувати корупційні механізми, щоб досягнути політичних цілей, що стало серйозним викликом для чинної влади Молдови.
Але це лише видимий пазл політичної головоломки. Якщо більш-менш зрозуміло з мотивами Шора, для якого Москва єдиний варіант залишитися на плаву, зостається питання: для чого Росії підтримувати так багато кандидатів?
Співрозмовники з експертних кіл Молдови й Румунії переконують, що така стратегія свідчить про конкуренцію за вплив у регіоні всередині самого Кремля. Найчастіше згадують протистояння між командами першого заступника адміністрації президента РФ Сергія Кирієнка та заступника адміністрації Дмитра Козака, який традиційно опікувався питаннями Молдови. Новий шорівський стиль, раніше не властивий російському впливу і який пов'язують з Кирієнком, базується на мобілізації малозабезпеченого населення, технологічному підкупі під виглядом соціальних проєктів і благодійних ініціатив, а також на потужній індоктринації (у випадку Молдови — через церкву). Водночас соціалісти залишаються під кураторством Козака, який орієнтується на підтримку «ідеологічних» партій, економічне проникнення та загострення конфліктів між регіонами й центром.
У другому турі президентських виборів обидва табори працюватимуть на поразку Санду. Та головне, вони активно готуються до основного протистояння — парламентських виборів, які визначать політичний курс Молдови на найближчі роки.