Як проходять судові засідання у справі Манафорта
Слухання у справі Пола Манафорта почались 31 липня 2018 року в місті Александрія, що в штаті Вірджинія. Американського лобіста підозрюють в ухиленні від податків та фінансових махінаціях направлених на відмивання грошей. Суддею у справі назначили Томаса Селбі Елліса. Щодня о 7:30 ранку суд повідомляє на своєму офіційному веб-сайті, о котрій годині почнеться чергове засідання.
За законодавством США, під час особливо резонансних розглядів забороняється проводити відео або аудіо зйомку. Журналісти мають право бути присутніми під час засідань, але не мають права втручатись в засідання і задавати запитання. За відсутності камер для візуалізації процесу на засідання федерального рівня допускають професійних художників-шаржистів. За допомогою олівців, фарб та пензлів, вони замальовують живу картину суду.
В “медійних руках” журналістів також залишається тільки два незвичних зараз професійні інструменти: блокнот та ручка. Пізніше, після кожного засідання, суд оприлюднює дослівну транскрипцію. Тому подану в медіа “гарячу інформацію” часто доводиться редагувати і виправляти - через різну або часом навіть неправильну трактовку журналістами свідчень почутих на суді.
Так сталось із згадкою про чинного президента України. Журналісти, які поспіхом написали, про те що Петро Порошенко, мовляв, “недоплатив” компанії Манафорта за надані послуги, після оприлюднення судової транскрипції зрозуміли, що речення про “недоплату” стосувалося роботи на Опозиційний блок і Партію регіонів. Попри це, ім’я Петра Порошенка дійсно згадав колишній партнер Манафорта Рік Ґейтс, коли свідчив під присягою: він, зокрема, використав слово “assist”/допомога/. Про яку саме допомогу ішлось Ґейтс не уточнив.
Водночас на Банковій будь-яку співпрацю з командою Манафорта спростували. Немає підтвердження такій співпраці і в оприлюднених прокуратурою документах.
Засідання без зайвих глядачів і прямих трансляцій однозначно пришвидшує розгляд і не дозволяє фігурантам перетворювати слухання на власний медійний майданчик, а також будь-яким чином впливати на думку американських громадян, суддів чи присяжних. За словами присутніх у залі журналістів, не дає справі повернути в іншому напрямку і суддя Томас Селбі Елліс. Чудовим прикладом стала ситуація з одним із ключових свідків проти Пола Манафорта - його колишнім бізнес-партнером Ріком Ґейтсом. Раніше екс-радник виборчого штабу президента США Дональда Трампа Ґейтс визнав себе винним у наданні неправдивих свідчень і змові проти США та погодився співпрацювати з прокурорами.
Тепер захист Манафорта намагається максимально заплямувати образ Ґейтса - щоб переконати присяжних в його недобросовісності та змусити сумніватись у наданих свідченнях. Зокрема, під тиском адвокатів Ґейтс вже визнав, що за допомогою фальшивих звітів крав «сотні тисяч» доларів у Манафорта.
Однак, коли адвокати Манафорта порушили питання моральних якостей Ґейтса і почали розповідати про його коханок, яких, за словами захисту, було аж чотири - суддя перервав засідання. Пізніше до теми коханок вже не повертались.
Взятий темп слухань дає надію, що ми вже скоро почуємо вирок.
Чим відрізняється “податкова справа” Манафорта від “Рашагейт” Трампа?
Попри те, що грошові оборудки Пола Манафорта стали відомі в ході розслідування Мюллера по так званому “Рашагейту” – ймовірній змові американського президента з російським Кремлем, прямого зв’язку ця справа не має і розглядається окремо.
Суд про фінансові махінації Манафорта, в певному сенсі, “грає на розігріві” перед великим і довгоочікуваним “рок-концертом” Мюллера і його прокурорів в справі “Рашагейту” Дональда Трампа. Розгляд цієї справи має початись в середині осені і відбуватиметься вже не в передмісті Вашингтону, а безпосередньо у столиці США.
Таким чином прокурори, скоріш за все, сподіваються, що суворий вирок в “податковій справі” може стати додатковим важелем тиску на Манафорта – щоб він нарешті “розв’язав язик” в основній справі.
Українське питання
Суддя Томас Селбі Елліс неодноразово наголошував, що його не цікавить детальний розгляд “українського питання”. Законодавство США не забороняє працювати лобістом на користь іншої держави, але така робота має бути офіційно задекларована. Натомість «Партія регіонів» працювала через так звані “амбаріні книги”. Проблема Манафорта у тому, що він погодився на такі правила гри і залишив за собою слід із “брудних грошей”, вкрадених в українських громадян.
Американські прокурори, не маючи особливого інтересу до українського питання, намагаються добратись до власної “кримінальної пухлини”, розкриваючи на своєму шляху корупційні нариви в Україні. Зрештою, чим більше буде розкрито фінансових махінацій «Партії регіонів», на яку працював Манафорт - тим беззаперечнішим буде його власний вирок.
Станом на сьогодні, із документів обвинувачення відомо, що Манафорт “заробив на Україні” понад $60 млн. Щонайменше $30 млн. від загальної суми (тобто половину) Манафорт разом із Ґейтсом приховали через офшорні рахунки. А особисті покупки Манафорта - годинник за $21 тисячу, жакет із страусиної шкіри за $15 тисяч та інші марнотратства оприлюднені на суді, лише підтверджують, що американський лобіст був гідним “золотих батонів” Януковича.
Для міжнародного іміджу України також важливо, що в рамках слідства стало відомо, що саме Манафорт штучно створював образ антисемітизму в Україні – щоб скомпрометувати українську опозицію.
Також відомо, що після Помаранчевої революції навіть Манафорт радив олігарху Ринату Ахметову замінити Віктора Януковича на будь-якого іншого лідера. Однак вже після втечі Януковича, після Революції Гідності, Манафорту знову вдалось реабілітувати “регіоналів” - перетворивши їх на Опозиційний блок. За останні послуги “старі-нові” клієнти не доплатила своєму відданому лобісту аж $2,4 млн.
Відповідно із наданих прокуратурою документів, втративши “золотих клієнтів компанія Манафорта пропонувала свої послуги іншим українським політикам. Наприклад, команді Віталія Кличка. Але жодного фінансового підтвердження такій співпраці немає. Спростував будь-які зв’язки з Манафортом і особисто київський міський голова. За його словами, “пропозиції були, але співпраця закінчилась так і не розпочавшись”.
Людина, яка стояла за диктаторами
В США Манафорт будував кар’єру виключно з Республіканцями: Джеральд Форд, Рональд Рейган, Джордж Буш Старший та інші. На світовій арені він став неоголошеним покровителем автократії. Серед його клієнтів був і філіппінський диктатор Фердинанд Маркос, і диктатор Демократичної Республіки Конго Мобуту Сесе Секо.
Які б не були докази у прокурорів, Пол Манафорт для американської феміди – міцний горішок. Це лобіст, який змусив мільйони людей в різних країнах обрати диктаторів своїми президентами. Йому вдалось взяти реванш після Помаранчевої Революції і поставити на чолі України людну, яку він і сам вимагав замінити. Пізніше, майже одразу після розстрілу Небесної Сотні та найкривавішої, початкової фази російської війни він зумів реабілітувати «Партію Регіонів», лідери якої переховувались в РФ – перетворивши ”регіоналів” на «Опозиційний Блок» і навіть провівши їх в парламент. Останній його клієнт - це чинний Президент США.
Створювати стратегічні плани виходу із скрутних ситуацій - це його професія. Тож якщо у Трампа є якийсь план порятунку свого лобіста і власних російських зв'язків - цей план вигадав, скоріш за все, Пол Манафорт.
Президентське помилування?
Попри всі наявні докази журналісти в один голос відзначають, що на суді Манафорт тримається достатньо впевнено. І не йде на угоду зі слідством, як це зробили інші учасники процесу. Тому в американських ЗМІ все частіше з’являються підозри, що впливові партнери пообіцяли Манафорту порятунок від правосуддя – в обмін на його мовчання. Не виключають навіть імовірність президентського помилування.
Справа в тому, що у Сполучених Штатах право пробачати федеральні злочини надається президенту відповідно до статті II розділу 2 Конституції, окрім випадків імпічменту. Це право не обмежене жодними іншими інституціями. Так чи інакше, але це перевірка на принципи: історично всі президенти не зловживали цим привілеєм і використовували його лише під кінець свого терміну. Додатково кандидат на помилування проходив перевірку спеціальної комісії. Натомість Дональд Трамп, всупереч усталеним правилам, фактично почав свою каденцію із “президентських помилувань”.
Наприклад, у травні цього року він помилував прабабусю американської фотомоделі і дизайнерки Кім Кардаш'ян. У 1996 стару жінку засудили на довічне ув'язнення за злочини, пов'язані з торгівлею наркотиками.
Також Трамп виконав обіцянку актору Сільвестру Сталлоне посмертно очистити біографію відомого темношкірого американського боксера Джека Джонсона. Чемпіона у важкій вазі засудили у 1913 році (тобто понад 100 років тому назад) за звинуваченням у порушенні закону, спрямованого на боротьбу з проституцією.
Одним словом, Трамп вже продемонстрував свою готовність до одноосібного використання права на помилування.
Мало того, колишній адвокат президента Джон Дауд вже обговорював, за інформацією видання New York Times, можливість помилування екс-радників Трампа: Пола Манафорта і Майкла Флінна. Як стверджує видання, таку інформацію підтвердили одразу кілька джерел.
Але чи дійсно може американський президент піти на такий крок? Зрештою, тут задіяні власні інтереси Трампа і буде сприйнято як очевидне зловживання владою. Більше того, якщо Трамп дійсно хоче помилувати Манафорта, то йому доведеться повторювати цей “благочинний акт” щонайменше кілька разів поспіль, в рамках різних судових проваджень.