Із 27 країн Європейського Союзу 13 із різними застереженнями дозволяють іноземним громадянам брати участь у муніципальних і державних виборах.
Найлояльнішою в цьому питанні є Ірландія: іноземці, які живуть на території країни, мають право голосу нарівні з корінними мешканцями. При цьому абсолютно не має значення термін перебування на території держави.
У Швеції, Фінляндії, Данії, Люксембурзі, Бельгії, Естонії, Словенії, в Угорщині та у Словаччині більш жорстка ситуація із виборчим правом. Щоб отримати право прийти на виборчу дільницю, необхідно бути резидентом держави протягом не менш ніж двох або навіть п'яти років.
У Данії та Швеції ісландці і норвежці мають право голосу незалежно від кількості проведених у цих країнах днів. У Фінляндії для них установлено поріг у 51 день, після спливання якого іноземці можуть своїм голосом впливати на політичну ситуацію в країні.
Ще складніша ситуація в Іспанії та Португалії. Ці дві країни наділяють виборчим правом лише вихідців зі своїх колишніх колоній. Щодо мінімального терміну перебування на території держави, то ця цифра відрізняється залежно від країни прибуття іноземця. У Великобританії до участі у виборах допускають тільки громадян Співдружності.
І, нарешті, в Німеччині, Італії, Австрії, Болгарії, Литві, Польщі, Румунії та на Кіпрі вихідці з неєвропейських країн зовсім не мають права голосу. Мальта і Чеська Республіка мають можливість укладати двосторонні угоди для наділення деяких іноземних громадян правом голосу, проте наразі жодна держава не скористалася цим.
У Греції ухвалений у березні 2010 року закон уперше дозволив іноземцям голосувати на муніципальних виборах, які відбулися в листопаді того самого року. Однак конституційний рада повважала, що такий закон суперечить конституції країни, і відкликала його.