ГлавнаяМир

Данія емігрантська

У західній частині міста Орхус усі вулиці названо на честь жінок – Лотти, Лене, Емми, Ґудруни, Астрід, Інґер, але не ці імена ви почуєте у цьому куточку Данії. На кумедної форми зупинках-черепашках там стоять закутані у хіджаби Зульфії, Фатіми і Айші.

Роман Горбик Роман Горбик , журналіст
Данія емігрантська
Фото: Роман Горбик

Я живу в емігрантському районі, який колись був окремим містечком Брабранд. Більше місто поглинуло його, забудувавши ще в 60-х дешевими соціальними будинками – тимчасовими, як гадалося. Та як і «хрущовки», вони досі служать, але нині вже туркам, палестинцям, сомалійцям – доля, яка ще, може, чекає на наші Бровари.

Після «карикатурного скандалу» 2006 року залишився певний осад у стосунках між корінними данцями й мусульманською громадою. Дорогою в центр, яка триває рівно 21 хвилину, автобуси минають згарище – чималий приватний будинок. Емігрантські райони славляться підпалами… Арабські й сомалійські пацани мчать за автобусами навздогін, голосно кричать і показують «факи».

Фото: Роман Горбик

Та вже о 9 вечора Брабранд спить: мусульмани – люди домашні, не п’ють і на вечірки не ходять. Місцевим підлітковим зграям далеко до рідних гопників. Той факт, що це не ДВРЗ, не Борщага і навіть не Троєщина, розумієш уже наприкінці першого тижня.

На розташований тут «Базар Вест» – щось на кшталт наших ринків – білоголові нащадки вікінгів приходять так само часто, як і емігранти. Перевага очевидна: Данія – найдорожча країна Євросоюзу, а на базарі в турків банани йдуть по кроні за штуку, майже так само дешево, як у нас. Продавці торгують усім, що входить в емігрантське уявлення про щастя: штучними квітами, боснійською музикою в стилі Іво Бобула і незмінною шаурмою. Вони вправно спілкуються данською і трохи англійською, пригощають цукерками на Байрам. Купувати тут усе цілком безпечно – влада жорстко контролює якість продуктів на базарі. Фрукти, правда, часто бувають перестиглі й несвіжі.

Фото: Роман Горбик

Немає на базарі риби. На півночі Данії – два моря, країна має одні з найбільших у світі берегову лінію й риболовецький флот, але шмат сьомги, лобстер, одна камбала і трохи оселедця обійдуться в півтисячі крон (під 900 грн). Місцевим рибалки з кораблів часто вранці розносять рибу по хатах – за тією ж ціною, от хіба що свіжішу. Ще один харчовий парадокс: данці дуже люблять свиней і пишаються своєю позицією провідних виробників бекону, але в самій Данії його споживають мало. Тому вибір невеликий, а ціна кусюча. Втім, дешевого тут немає нічого.

Внаслідок дуже спокійного, дещо навіть напівсонного ритму життя в країні непідготованому емігрантові постійно трапляються дрібні, а часом і не дуже, прикрощі. Приміром, банки (як, до речі, і супермаркети і взагалі всі установи, крім розважальних) не працюють на вихідних, а це значить, що поміняти євро на місцеві крони просто неможливо. Тоді непідготований емігрант, витративши всі свої крони, іде до турка. Турок допоможе завжди; данські правила його не обходять. Тож будь-який крамар з базару або власник дрібної крамнички поміняє валюту за вигіднішим курсом, ніж місцеві «Данске Банк» або «Нордея».

Зрештою, всі емігранти тут непогано влаштовані. Палестинець Саїд працює різником в свого тестя, що торгує на базарі м’ясом. Саїд кепсько говорить англійською, але одразу реагує на знайому назву: «Україна? Я був там! Жив цілий місяць у Харкові років з 15 тому». Враження про Вкраїну залишилися досить туманні – нічого крім загального «Дуже добре» він не каже. Втім, те саме він каже і про Данію. Саїдові, здається, тут справді досить комфортно.

Сомалієць Гасан теж радіє життю і повертатися на батьківщину не прагне. Як і Саїд, має чимало рідні вдома, в бунтівному регіоні Пунтленд, і намагається їм допомагати. «Пірати? Це наші святі. У нас люди моляться на них, бо саме вони можуть їх захистити і гарантувати безпеку. Це єдина влада в нашій країні».

Але душа Брабранда – це Гусейн з Ефіопії, його знає увесь базар. Щодня немолодий уже дядько приходить сюди як на роботу. Він виконує різні дрібні доручення, за що продавці йому дають трохи продуктів і грошей, які і складають його статки, разом з урядовою допомогою. Попри те, що крім рідної мови він добре володіє англійською, арабською, французькою й данською, він не шукає собі постійної роботи. Гусейн – поет. «Колись я писав пісні для різних груп, але тепер я це облишив», – каже він.

Фото: Роман Горбик

До Данії він приїхав давно, коли в його країні почалася громадянська війна. Про минуле життя не дуже хоче розказувати: «Життя скрізь однакове, головне завжди залишатися собою. Не мінятися залежно від того, де живеш, не втрачати своєї культури, себе. Бог створив нас усіх, кожного, але ми різні, і ці відмінності варто плекати».

Арабські хлопчаки, що скрізь бігають слідки за Гусейном, слухають нашу розмову якийсь час, потім починають гукати до мене: «Hey, mister, mister, are you from England?». У цьому районі Північної Європи білі іноземці – нечасті гості…

Про данців

Данці п’ють багато і, загалом, люблять пити. А пиво продають навіть у школах. Любов до алкоголю в них уживається із фундаменталістським ставленням до здорового способу життя. Вони справді п’ють радше знежирене молоко, ніж звичайне, ще змолоду уникають будь-яких холестеринових продуктів і прискіпливо ставляться до походження харчів. Яйця й низка інших продуктів, які мають маркування «økologisk» (тобто «екологічно чистий»), у супермаркетах коштують чи не вдвічі дорожче за ті самі продукти без маркування. Типовий данський обід, що його часто беруть із собою на роботу, – це овочевий салат, помідор, морквина, без жодних приправ і присмаку. Парадоксально, але чимало людей водночас вважає можливим харчуватися шаурмою і сандвічами. Оскільки пристойні ресторани дуже дорогі, а з дешевих є тільки забігайлівки, данці – нація, вражена фастфудом.

І футболом – данина здоровому способу життя. Задля задоволення у футбол грають разом і хлопці, й дівчата (у кожному районі буде кілька полів). Вони часто ходять до спортзалів і басейнів. Заощаджене таким чином здоров’я данці витрачають на пиятики щовихідних.

Але, по правді, вони не дуже вміють гуляти: в нічних клубах і особливо на домашніх вечірках не заведено танцювати, коли ж якісь, скажімо, українці чи іспанці в запалі пробують танцювати на стільцях і столах, до них підходять чемні охоронці й пропонують допомогти спуститися додолу.

Чимало данців надають перевагу такому суто данському явищу і способові провести час як «hugge» (спробуйте вимовити «хюґа» на одному дуже короткому видихові, немов рубаєте сокирою дрова). Це слово неможливо точно перекласти жодною з інших мов світу. В першому значенні це щось на кшталт «затишку» чи «комфорту»: відсутність будь-чого, що дратувало б, загрожувало б, словом, викликало б неприємні відчуття (приміром, емігранти з їх чудернацькими мовами). Однак «hugge» – це й мирне спілкування з друзями за кухлем пива, щось ніби англійське «having a great time». І, нарешті, якщо йдеться про осіб протилежної статі, що мали «hugge», то в 9 випадках із 10 мова буде про статевий акт.

Роман Горбик Роман Горбик , журналіст