Мода на німецьке та її бойкот
У 1914 році разом з Першою світовою війною почався бойкот німецьких ялинкових прикрас. На знак протесту та на хвилі патріотизму населення почало відмовлятися від німецьких товарів (потім це стало ще й наслідком економічної ізоляції), як от ми бойкотуємо російські. А ялинки прикрашали саморобними декораціями. Зокрема, янголами, вирізаними з паперу. Хоча технологія виготовлення іграшок на території тодішньої Російської імперії була запозичена з Німеччини і саме звідти експортували готові вироби. Не дивно: вважається, що перші прикраси створили склодуви Тюрингії ще у 1597 році. Доти ялинки прикрашали смаколиками — горішками, печивом і яблуками. Але того року яблука саме не вродили, тож майстри запропонували заміну.
Багато років поспіль Німеччина була основним постачальником скляних іграшок, зірок. Зокрема, були дуже популярні іграшки дрезденського зразка – з об’ємного картону, який проклеювався з обох сторін. На картонну основу клеїли вату, і виходили янголи, Святі Миколаї – всі на одне обличчя, бо українські виробники іграшки хоч і робили самі, та користувалися німецькою літографією. Тож дрезденський картонаж замінив царський. Літографію штампували самі, зокрема, і на території сучасної України.
А німецькі технології повернулися вже у 60-х роках ХХ сторіччя, коли виробництво ялинкових прикрас в тогочасній Україні ставало все більш автоматизованим і для виробництва тиражованих скляних іграшок знадобилися нові методи роботи. Заводи переймали німецький досвід і стали виготовляти іграшки з пластику, фольги, пінопласту.
«Звізди» з голубами
Витинанки — ажурні та силуетні прикраси, які нині — на новій хвилі популярності, із середини 19-го століття були поширені саме як різдвяні декорації, особливо в селах. Ними прикрашали стіни і вікна, сволоки хат. Перші витинанки виконувалися зі шкіри — папір був дорожчим і недоступнішим матеріалом. Нарівні з павуками та дідухами вони були символами захисту, достатку, оберегами. На Святий вечір (відзначається як трапеза разом із душами померлих родичів), як відомо з розповідей Зінаїди Косицької, члена Національної спілки майстрів народної творчості, в деяких регіонах на вікна клеїли чорні чи темно-сині витинанки у вигляді ромбів чи квадратів, з хрестом по центру. А вже наступного дня на Різдво вікна й стіни прикрашали витинанками веселіших кольорів: вишневого, зеленого, білого, жовтого, вохристого (червоно-коричневий відтінок, іржавий). Складали «звізди» та інші композиції під стелею і навколо образів, на комині. Перед іконами — голуби, символи Святого Духу. Їх же клеїли на шибки чи чіпляли за ниточки до сволоків. Найменший рух — і в хаті голуби тріпочуть.
До різдвяних свят застеляли божники новими витинанками-мережаними серветами. Довгі витинанки прикрашали мисник і полиці. Солом’яні павуки з витинанками разом створювали в українській хаті особливу атмосферу, характерну лише для Різдва.
Ялинку — у шафу, іграшки — на експорт
Коли з’явився Радянський Союз, а Різдво як свято заборонили, українці дотримувалися традицій підпільно і ялинки тримали в шафах чи попід столами. Навіть палити свічки на гілочках примудрялися! А двірникам давали хабарі — бо знав же, хто з мешканців до квартир ялинки ніс і міг донести (сам або видати «злочинців» органам, коли б цікавилися).
А іграшки в Союзі у 20-30-х роках хоч потроху і виготовляли, але – лише на експорт. Так, в колекції Марини Лук’янової є лялечки українка та українець, виготовлені свого часу в СРСР і продані якимсь іноземним туристам. Нині їхні онуки чи й правнуки виставляють старовинні іграшки на аукціони, і саме від іноземців дісталися колекціонерці фігурки в українських костюмах. На кожній — напис Made in Soviet Union. Так, іноземці, які прибували до Києва, могли придбати такі іграшки як сувеніри за валюту в Торгсині (Всесоюзна контора з торгівлі з іноземцями «Торгсин»), а українці — ніяк. Працювали над такими іграшками художники дуже високого рівня.
На весь Союз трудилися артілі
Ялинка вийшла з підпілля тільки у 1935-му, коли більшовики вигадали всесоюзне зимове свято на заміну Різдву – Новий рік. Ялинкові прикраси в ті часи вручну виготовляли художні об’єднання — артілі. Невеличкі, часом усього по 2-5 майстрів. Працювали за принципом самозабезпечення, прибутки ділили порівну. Використовували металеву основу і вату, пап’є-маше, мастику і тканину, а для покриття — клейстер і фарби. Зі скляними іграшками було складніше, але артілям також вдавалися кулі, ялинкові намиста, фігурки-лампи чи посудинки. Щоб створити таке, потрібен був стіл, на якому стояв паяльник, з’єднаний трубками з міхами, і робітник, який натискав ногою педаль, щоб повітря з міхів йшло трубочкою до пальника. Він розігрівав скляну трубку-заготовку і виробу надавали якоїсь форми. Готову прикрасу розписували, зрозуміло, теж вручну. А в повноцінну індустрію артільне виробництво переродилося тільки після Другої світової, і лише тоді ялинкові іграшки стали масовими і доступними. Та артілі ще до хрущовських часів подекуди існували.
Артілі могли самі продавати свій товар — на ялинкових базарах. Їх у Києві, наприклад, перед святом влаштовували на площі Героїв Перекопа (нині — Софіївська), на Бесарабці, Житньому ринку, біля заводу «Більшовик» і Червонопрапорного («Арсенал»).
Іграшки з дроту і перегорілих ламп
Під час Другої світової промисловості було, зрозуміло, не до іграшок, але Новий рік люди святкували і ялинки теж ставили, як мінімум — для дитячих колективів. Тому іграшки у той період виготовляли з усяких відходів виробництва. Вата стала розкішшю — нею ледве покривали медичні потреби, то ялинкові прикраси робили з дротів, гільз, уламків військової техніки. Лампочки перегорілі чи браковані – чудова основа для ялинкових прикрас. Ось і на виставці – сніжинка, морська зірка, бабка з дротів. Виглядають не дуже, звісно. І в газетах, за словами Лук’янової, виробників таких прикрас критикували — і за низьку якість виробів, і за погане виконання планів, і взагалі — скляні іграшки значно кращі. Звісно, кращі, та редактори не могли не розуміти, які проблеми з сировиною. Ймовірно, спрацьовувало традиційне партійне прагнення перевести фокус невдоволення і небажання визнавати дефіцити.
Ідеологічно витримані й затверджені партією
Кожна форма ялинкових іграшок затверджувалась спеціальними комісіями. Партія регулювала зміст і форму святкових декорацій, без схвалення і підпису відповідальної особи жодна шишка не потрапляла у виробництво. Тільки з кольорами дозволяли гратися — фарбу виробники часто обирали просто з того, що мали чи могли закупити. Так, наприклад, особливо поширені післявоєнні українські іграшки жовтогарячого кольору — мабуть, саме такої фарби було вдосталь. І Лисичанська фабрика, і Клавдіївська, і «Перемога» помітно надавали їй перевагу, виробляючи фігурки соловейків, діток на санках та дідморозиків.
Комісія дивилась пропозиції і корегувала – й ідейно, і художньо. Наприклад, закоротка спідниця у лялечки — робіть довшу, ідеологічно правильну. Казкові персонажі — можна, піонерчики, мешканці союзних республік в національному вбранні, циркові артисти, рослинки-тваринки — завжди добре. За словами Лук’янової, більшість іграшок схвалювали все ж таких, що «приносили радість», лишаючи відсоток і на ідейні мотиви. Чи пропаганду. Бо у перші суворі новорічні роки на гіллях ялин теліпалися червоноармійці, піонери і навіть кулі з зображеннями вождів (потім, як пише дослідник-краєзнавець Дмитро Полюхович, чіпляти вождів припинили). В епоху мілітаризації — танки з броньовиками, дирижаблі, паровози. В хрущовські часи стає популярною кукурудзяна тематика, в космічні — супутниково-ракетна. Серед експонатів Марини Лук’янової, наприклад, кидається в очі овочевий асортимент і Чіполіно різних видів. Теж — не просто так, а з прихованим сенсом: казка ж – про Велику овочеву революцію, яка визволила пригноблених пролетарів від проклятих капіталістів.
Тільки у Харкові: унікальна вата гарячого тиснення
Схожі на картонажні сова, собачка, котик – насправді не з картону, вони створені унікальним методом гарячої штамповки вати. В Україні лише одна харківська артіль імені 10-го з’їзду ВЛКСМ виготовляла такі іграшки у 1937-1941 роках. Це унікальні вироби, лише деякі екземпляри дожили до нашого часу. Харківські майстри — взагалі, можна сказати, «батьки» української підвісної ялинкової іграшки з вати — хоч техніка була поширена, та у Харкові їх робили найбільше. А ватяні іграшки гарячого тиснення в сучасних колекціях велика рідкість тому, що українські вироби були продукцією лише тієї однієї харківської артілі, наскільки відомо дослідниці Марині Лук’яновій. (Також такі робили у Москві). Деякі – вже суттєво відреставровані.
До слова, ватяні прикраси українських артілей, що збереглися, дотепер білі і не темніють. Бо застосовували технологічний секрет – вату покривали шаром слюди. А личка фігурок робили з пап’є-маше або мастики і вручну розписували.
