Як ви? Що відчуваєте після здобуття історичного «срібла» для українського фристайлу?
Це цілий вихор емоцій! Із самого ранку цей змагальний день був особливим. Дуже приємно, що весь час, який я витратила на тренування, усі зусилля нарешті дали результат. Для мене особисто це дуже приємно, дуже класне відчуття. Неймовірно важливо, що цей результат цінний і для наших людей.
Як вважаєте, наскільки ця нагорода важлива для нашої держави?
Після змагань ми полетіли в Україну, і я була дві доби без зв’язку. Сьогодні відкриваю соцмережі й бачу цю кількість публікацій, коментарів і повідомлень… Їх дуже-дуже багато! Особливо в душу западають повідомлення від моїх знайомих військових, які кажуть, що дивилися виступ у прямому ефірі. У такі моменти розумію, що це все було важливо не тільки для мене, а й для суспільства, для найважливішої частини нашого суспільства.
Пам’ятаєте той Кубок світу? Чи відбувалося щось неординарне упродовж змагального дня?
Усе відбувалося наче уві сні. Це третій Кубок світу з біг-ейру в цьому сезоні. У перших двох я зупинялася на 9-й позиції… Іронія в тому, що до фіналу проходить вісімка кращих… Мене це засмучувало, бо на одних змаганнях мені здалося, що не до кінця справедливо оцінили мій виступ, а на інших — я не до кінця впоралася. А тут, у Стімбоуті, США, нарешті вдалося! Я восьмою заходжу до фіналу, як то кажуть, «на тоненькому». Були дуже змішані відчуття, адже цей трамплін — перший, який мені не сподобався в цьому сезоні. Я думаю: «Знову доведеться з нього стрибати, ще й у фіналі».
А у нас роблять різні формати: у кваліфікації може бути або один, або два різних стрибки з різною круткою. Загалом потрібно у фіналі стрибнути не так, як у кваліфікації. На цих змаганнях якраз було по одному стрибку, тож довелося змінювати крутку. Тренування пройшло добре, і я подумала, що залишилося не спіткнутися у фіналі. Починаються змагання, я отримую свої бали, йду чисто. А на останню спробу в нас перерозподіл місць — хто в якій черзі стрибає. Я передостання виходжу. Стою на старті й не знаю, яку оцінку поставили дівчинці, яка стрибала переді мною, але розумію, що, хай там як, я вже на п’єдесталі. У цей момент мене накрила якась хвиля емоцій від голови до п’ят!
Це була хвиля щастя чи нервів? Від цього стрибка залежало, яку саме медаль ви можете здобути.
Це якесь світло, відчуття того, що ми нарешті це зробили. Стільки років, сотні годин тренувань… Проте мені треба виконати третю спробу. Стою, на очах сльози, намагаюся себе заспокоїти. Я приземляюся і бачу на екрані, що стала другою на Кубку світу. Спочатку був ступор, а потім уже накрило щастя. Прапор України на п’єдесталі Кубка світу з біг-ейру! Уявляєте? Це неймовірні емоції. Відкрито раділа я вже по дорозі в готель.
Що врешті стало ключовим? Як вдалося досягти такого результату?
Багато дівчат упали на своїх трюках, не впоралися з цим трампліном, а я впоралася! Для мене було вкрай важливо довести собі, що я можу.
Ви зазначили, що трамплін вам не сподобався. Поясніть, будь ласка, що саме було не так?
У нас немає стандартизації трамплінів. Наприклад, в акробатів усюди однакові трампліни, у нас — усюди різні. Тобто кожного разу ти маєш звикнути, пристосуватися до нового трампліну й його особливостей. У Стімбоуті в нього була не найкомфортніша форма. Холодно не було, але трамплін і зона для приземлення — крижані. Це б’є по ногах, по спині…
А як вам трампліни в Італії, там, де проходитимуть Олімпійські ігри 2026 року?
Я ще не знаю. Наша траса буде в Лівіньйо, на відомому італійському курорті. Дуже багато наших колег там тренуються на постійній основі: збірні Італії, Австрії. Ми ж там ще ніколи не були.
Плануєте провести там тренувальний збір чи приїдете на Олімпіаду — день-два і в бій?
Приблизно так, як ви сказали. У нас насправді на всіх змаганнях так усе і відбувається. Зазвичай у нас є два офіційних тренування перед змаганнями. Можливо, на Олімпійських іграх їх буде більше… Думаю, що формат буде як зазвичай. Загалом прикол слоуп-стайлу й біг-ейру в тому, що всі учасники одночасно дізнаються, яка саме траса буде. Тобто якби я щороку тренувалася в Лівіньйо, це б не означало, що траса буде мені знайома. Я б просто розуміла, як дійти до підіймача (сміється, — LB.ua). У нас постійно перебудовують траси для того, аби всі були в рівних умовах.
Ці Олімпійські ігри стануть дебютними для вас. Очок, набраних на Кубку світу, буде достатньо, аби відібратися туди. Які ваші відчуття перед Олімпійськими іграми зараз?
У голові я собі уявляю календар змагань року. Якщо ми говоримо про дати проведення Олімпійських ігор (6–22 лютого 2026 року, — LB.ua), то вони сяють яскравим світлом, а той місяць, коли проходитиме Олімпіада, для мене окремо від усіх. Я намагаюся не будувати очікувань. Звісно, я багато чула про Олімпійські ігри від наших колег-акробатів. Вони часто і давно виступають там. У них безліч цікавих історій як про Олімпійські ігри, так і про олімпійське селище. Я дуже хочу насолодитися всім тим, що відбуватиметься. Для мене це як проєкт, над яким ти працював дуже багато років і врешті побачиш, що вийшло.
Яка головна мета цього проєкту для вас?
Ця подія значить для мене дуже-дуже багато. Приємно буде відчувати, що я стану першою з українського біг-ейру й слоуп-стайлу, хто виступить на Олімпійських іграх. Це для мене не просто спорт, а життєва філософія. Усе, що я роблю, — це методи популяризації серед українців фристайлу й популяризації України у світі. Це моя головна мета.
Те, що ви здобули «срібло» безпосередньо перед Олімпійськими іграми, додає спокою?
Абсолютно точно. Я ще тримаю в рукаві складніші трюки саме для Олімпійських ігор. Хочу там усіх ними вразити. Я дійсно стала впевненішою в собі, бо розумію, що можу-таки гарно стрибнути. Якщо подивитися на виступи українських спортсменів за останні роки, то можна помітити, що ми набагато стійкіші до зовнішнього стресу, ніж інші. Моя нагорода лише стала підтвердженням цього. Звісно, я не знаю, що відбуватиметься зі мною безпосередньо на Олімпійських іграх, не знаю, як відреагує мій організм, але думаю, що морально я з цим упораюся. Хочу показати свої найкращі стрибки в найкращому виконанні. Хай там як, хочу знати, що зробила від себе максимум.
Якщо заготовки стрибків є у вас, то вони мають бути й в інших фристайлісток…
Насправді важко спрогнозувати, що нас очікує там. Тенденція минулої Олімпіади показує, що на таких змаганнях виконують такі стрибки, які потім більше ніде не видно. Минулої Олімпіади француженка Теслі Ду стрибнула «Дабл корк 16» — це доволі «пацанський» трюк. Я не пригадаю, аби за ці чотири роки його хтось повторив. Я знаю, що дівчата готуються, усі налаштовуються. Я б виділила Матільду Гремо, олімпійську чемпіонку зі слоуп-стайлу 2022 року.
Чекаєте від неї знову чогось неймовірного?
Вона для мене зробила важливу річ цього сезону — випустила документальний фільм про свою спортивну історію. Прем’єра фільму була в Інсбруку перед першим Кубком світу. Я туди завітала, подивилася — і це мене дуже надихнуло. Тож їй окремо дякую за натхнення. У неї є цікава тенденція: якщо на деяких змаганнях поспіль вона провалюється, то потім на важливих стартах «вистрілює» просто з колосальним відривом від інших дівчат. Цікаво, що три останні Кубки світу в неї пройшли не дуже, тож бажаю їй якнайкраще підготуватися й продемонструвати свій високий клас далі. Усім бажаю гарно виступити.
Ви так тепло кажете про своїх конкуренток.
У нас є така штука, що ми всі між собою знайомі, ми всі дуже добре спілкуємося, завжди бажаємо одна одній удачі. Таке собі ком’юніті, де всі в гарних стосунках.
Якщо порівняти ті умови, в яких готуємося ми, з тими, де тренуються інші фристайлістки, то різниця буде колосальною? У нас в Україні взагалі є де готуватися?
В Україні є єдине місце, де є траса зі слоуп-стайлу і трамплін з біг-ейру. Неважко здогадатися, де. Однак є нюанс: цю трасу будують тільки під чемпіонат України, і вона доступна короткий проміжок часу. Наприклад, зараз її ще немає. Загалом в Україні немає як такої змоги готуватися. Тому, звісно, атлетам з Австрії чи Швейцарії набагато простіше, бо вони можуть це робити в себе вдома, де є траси Кубка світу. А ми? Їздимо до них у гості.
Перед Олімпійськими іграми плануєте зробити тренувальний збір?
У нас залишилося два Кубки світу перед Олімпійськими іграми. Там особливо не потренуєш те, що хочеш зробити на Олімпійських іграх. Поки ще не зрозуміло до кінця, як буде. Має бути маленький тренувальний збір, де ми якраз і зможемо це все потренувати, але в календар постійно вносять зміни. Побачимо.
З чого взагалі розпочалася ваша історія фристайлістки?
Мені здається, що це не я обрала фристайл, а він обрав мене. Усе розпочалося з любові до лиж. Мої батьки дуже любили кататися, тож з дитинства я робила це з ними. Батьки віддали мене в лижну школу в Києві, і я там тренувалася. Коли стала старшою, почала змагатися в могулі (дисципліна фристайлу, змагання зі спуску з гори на лижах спеціальною горбистою трасою, — LB.ua), але він мені був не до душі. Мені подобалося стрибати. Мій старший брат був одним з перших, хто в Україні почав ковзати по рейлах, ходив у сноупарк. Раніше сноупарк був лише для сноубордистів, і він брав мене з собою. Ось так ця любов переросла в професійну діяльність.
Який момент став переломним? Коли хобі перетворилося на роботу?
Як у пісні — усе сталося само собою. Я собі каталася, займалася, і в один момент мені каже тренер: «Катю, у кінці сезону поїдемо на Всеукраїнські змагання зі слоуп-стайлу». Це був 2015 рік, коли в Україні ще такого виду спорту офіційно не існувало. Я приїжджаю туди й розумію, що в Рівному й Івано-Франківську є дуже сильні спортсмени, які займаються цим з дитинства. Ці змагання призвели до того, що вже наступного року відбувся чемпіонат України. Нас було досить мало, але за результатами чемпіонату України подали заявку до Міністерства молоді та спорту України, аби слоуп-стайл став офіційним видом спорту. У Міністерстві молоді та спорту сказали, що змагання в Україні між собою — це цікаво, але поїдьте на Кубок Європи, аби зрозуміти ваш рівень конкурентоспроможності. Ми поїхали туди, і там я стала другою. З того року все почалося. У нас створили збірну України зі слоуп-стайлу, де спочатку я була єдиною спортсменкою. Потім уже приєднався Орест Коваленко, ми розрослися й продовжуємо.
Чи є вже нове покоління, яке подає надії?
У нас дуже класна юніорська група, вони дуже радують своїми успіхами. У такі моменти тобі стає спокійно. Раніше я часто ставила собі питання: «Окей, а хто після мене?» Зараз ми вже маємо наступне покоління спортсменів. Наприклад, Марія Анічин здобула на минулому юніорському чемпіонаті світу третє місце. Я для них як старша колега по команді. Дивлюся і радію, як ці ще колись маленькі зайчики зараз уже стрибають серйозні стрибки.
Що ви відчуваєте під час польоту? Ярослава Магучіх, наприклад, порівнює себе з ластівкою під час виконання стрибка.
Наші дисципліни мені подобаються тим, що вони суб’єктивні. Так, це дуже складно в оцінюванні, але тут є простір для креативу й творчості. У нас дуже цінують інноваційність, нові крутки. Цей вид спорту прогресує, а пласт трюків з кожним роком лише збільшується. Постійно хтось щось нове придумує. У момент, коли я вилітаю з трампліна, відчуваю невагомість. Цей політ — це момент, коли ти робиш, що хочеш.
Чи є у вас особисті стрибки, методи, які лише ви використовуєте?
Раніше у мене був коронний трюк — «Місті 7». До мене навіть судді після змагань підходили й казали, що це було «пацанське» виконання трюку. Це дуже сильно. Я його часто робила, але потім перестала, бо перспектив розвитку його не було. До речі, зараз цей трюк виконує Марія Анічин, і мене це дуже тішить. Минулого року я декілька разів виконувала «Свіч дабл Родео» (складний фристайл-трюк у лижному фристайлі, який виконується з розвороту на 180 градусів (Switch) на зльоті, де спортсмен приземляється в зворотну сторону, а потім робить складний оберт з двома обертами навколо осі тіла, що називають Double Rodeo, — LB.ua). Були змагання, коли його стрибала лише я. Наприкінці сезону його зробила ще Флора Табанеллі, яка стала чемпіонкою світу з біг-ейру. Я згадую, як її італійський тренер казав їй, що за умови, що ти зробиш так, як Катерина, перше місце тобі гарантовано.
На Олімпіаді варто чекати від вас чогось інноваційного?
Можливо. У мене є певний ряд трюків, які я тренувала влітку. Я підготувала певний арсенал трюків. Вони складніші за ті, що роблю зараз. Тепер у нас буде стратегічна робота з тренером. Визначатимемо, що саме будемо виконувати на Олімпійських іграх. Там є одна фішечка, яку ще не робив ніхто з дівчат, тож спробую вразити.