Британське видання The Times опублікувало детальний матеріал про успішну операцію пошуково-ударного угруповання «Хартія» на Куп’янському напрямку, що призвела до оточення російських окупантів у Куп’янську.
Полковник дивиться на екран пункту управління і бачить, як російський солдат ковзає замерзлою водоймою, а потім провалюється під кригу. Коли піхотинець вибирається на поверхню, дрон, що завис над ним, скидає гранату.
Молодший офіцер перемикає трансляції безпілотників — на кожній з них російські піхотинці, які вже не рухаються або помирають, на білому українському снігу рясніють яскраві плями крові.
«Досить», — каже полковник Сергій Сидорін та іронічно кривиться.
38-річний Сидорін командує куп’янським пошуково-ударним угрупованням. Його таємно створили торік у вересні, коли російські війська прорвали оборонні рубежі та увійшли до стратегічного залізнично-автомобільного вузла на Харківщині, що розташований по обидва боки річки Оскіл.
Відео з дронів фіксують останні спроби Кремля захопити місто. Україна зірвала цю кампанію й поставила в незручне становище навіть президента Путіна. Лише за 10 днів після того, як 2 грудня російський лідер заявив про «взяття Куп’янська», президент Зеленський з’явився на околицях міста. Україна повідомила: насправді саме російські війська опинилися в оточенні.
За словами Сидоріна, під час боїв лише його підрозділ убив або поранив щонайменше 1500 російських військових — у співвідношенні десять до одного на користь української сторони. За його оцінкою, в місті залишається не більше 50 росіян, які переховуються в ізольованих осередках.
Як розповіли The Times офіцери та штурмовики безпосередньо на місці подій, ця операція стала найуспішнішою для України відтоді, як у 2024-му її армія прорвалася на територію Курської області РФ.
Російські сили, здавалося, могли безперешкодно проникати крізь українські позиції, використовуючи занедбаний газопровід, щоб переправляться через Оскіл і закріплятися в тилу українських військ. У такий спосіб вони захопили низку сіл на північ від Куп’янська.
До середини вересня кілька сотень російських військових уже розосередилися містом.«Ситуація ставала критичною, — каже Сидорін. — Ми могли повністю втратити контроль над містом».
Захоплення Куп’янська дало б Росії плацдарм на західному березі Осколу та нову лінію постачання для підтримки угруповання на Донбасі. Через чисельну та вогневу перевагу противника українські підрозділи, що залишалися в місті, не могли дозволити собі чекати підкріплення.
21 вересня Сидоріну дали лише три дні, щоб сформувати боєздатне угруповання з підрозділів новоствореного 2-го корпусу «Хартія», які на той момент ще не були залучені до бойових дій.
«Вони всі були нові одне для одного. Це був справжній безлад», — згадує він.
Українцям протистояла російська механізована бригада та два мотострілецькі полки. Українські сили поступалися їм кількісно. Тож замість лобового зіткнення вирішили адаптувати й удосконалити тактику проникнення, яку до того застосовував противник.
Штурмову групу поділили на малі підрозділи — приблизно по вісім піхотинців у кожному, які почали рухатися різними напрямками, щоб дезорієнтувати росіян.
«Ми вирішили одночасно діяти з усіх напрямків. Не відкрито, а потайки. Й там, де досягали успіху, одразу його розвивали», — пояснює Сидорін.
Українські військові звернулися до OSINT-спільнот, які в режимі реального часу публікують карти бойових дій, із проханням тимчасово не викладати інформацію про переміщення українських підрозділів у районі Куп’янська. Територію також закрили для журналістів. Росіяни не могли зрозуміти справжню мету операції — аж поки не стало занадто пізно.
«Групи постійно рухалися вперед, вперед і ще раз вперед, уникаючи великих і виснажливих боїв, — розповів Сидорін. — Якщо ми виявляли противника, здебільшого знищували його за допомогою БпЛА, а піхота йшла далі й перерізала логістичні маршрути ворога».
Наступ припав на похолодання, сильні дощі та стійкі тумани, які суттєво ускладнювали росіянам розвідку.
9 жовтня перші українські підрозділи штурмом узяли село Кіндрашівка, а вже за два дні вибили противника з позицій у Радьківці. До 21 жовтня вони вийшли до берегів Осколу на північ від Куп’янська, перерізавши логістику російських військ на заході та півдні.
37-річний командир штурмової роти 13-ї бригади «Хартія» на псевдо «Зануда» розповідає, що 22 жовтня його підрозділ висунувся на підтримку частин, які напередодні досягли Осколу. Наступ здійснювали пішки — бійці долали до 20 кілометрів на день у повному спорядженні.
«Ми діяли поетапно. Заходить ударна група з двох-трьох людей, зачищає невелику ділянку. Потім заходить піхота, закріплюється, облаштовує оборону. Штурмовики відходять, відпочивають і знову працюють», — пояснює він.
Невдовзі рота вступила в запеклий бій з російськими військами, які закріпилися в лісосмузі — це затримало просування українців майже на тиждень. Один зі штурмовиків, 28-річний «Студент», упродовж наступних тижнів знищив дев’ятьох російських військових, зачистивши три ворожі позиції.
У листопаді рота продовжувала важкі бої. Зрештою разом із своїм батальйоном військові роти вийшли до Осколу, а потім розвернулися в напрямку самого Куп’янська. За словами «Зануди», його бійці спеціально готувалися до штурму конкретних будівель і мали потужну підтримку дронів та артилерії.
«Хлопці не заходили всліпу. Кожну будівлю фотографували з усіх боків: де які вікна, де підвали, де входи. Ми знаходили плани цих будівель, наскільки це було можливо, щоб чітко розуміти внутрішнє планування», — розповідає він.
У батальйоні заявляють про 433 підтверджені втрати особового складу противника, хоча й самі українці зазнали відчутних втрат.
«Я воюю з 2022 року і вже втратив багатьох близьких. Рік тому я міг тиждень чи два переживати це. Тепер я не маю на це права. І просто з головою йду в роботу», — каже «Зануда».
У грудні російські війська почали гостро відчувати нестачу постачання й боєприпасів. Українці, спостерігаючи з дронів, виявили та знищили низку отворів у газопроводі, яким росіяни користувалися для проникнення в тил. Інші підрозділи приєдналися до пошуково-ударного угруповання, здійснивши контратаки на південному заході Куп’янська, тоді як корпус «Хартія» тиснув із півночі.