Перші жертви
Напередодні Різдва фейсбучна стрічка принесла Юлії пост знайомого волонтера, який рятував птахів, що втрапили в олійні пастки на морі. «Трагедія!!! Багато загиблих птахів: Треба рятувати живих». На відео в коробках одна до одної тулилися постраждалі. Рахунок ішов на десятки особин. Їх пір’я склеїлось, фактично не залишивши шансів на самостійний порятунок. Уже наступного дня Юлія приєдналася до пошуків тих, хто вижив, і тих, хто не дочекався на допомогу. Відтоді майже два тижні регулярно виходить у рейди з групою волонтерів, які оглядають територію від готелю «Немо» і до 16-ї станції Великого Фонтану. Це близько 12–13 км.
— Учора був 12-й день порятунку. У нас нуль 300-х і близько десяти трупів, — каже вона.
Кожен рейд Юлія описує у фейсбуці і постить світлини: «частина пляжів через олію перетворилася на болото», «на каменях або перенасиченому олією піску — калюжі жиру», «цікаво, куди міськрада його діне», «вода олійна і до горизонту мутна», «гинуть медузи і краби», «піймали трохи граду з вітром, найшли шмат “гербери”, котлован “шахеда”».
Олійна пляма
Робити точну оцінку збитків зарано, але тисячі тонн олії втрачені, казав іноземним медіа Корнеліс Врінс, директор групи Allseeds, одного з найбільших переробників олійних культур в Україні. Унаслідок масштабного російського обстрілу Одещини 19–21 грудня зруйновано 13 терміналів компанії. Пожежу гасили кілька днів, а вміст резервуарів виливався довкола, поки суходолом, подолавши значну відстань, не дістався до акваторії порту Південний, у тому числі через зливові мережі. Це була вже восьма атака на підприємство з початку повномасштабного вторгнення.
23 грудня, за словами заступника директора з науки Українського наукового центру екології моря Віктора Коморіна, вони зафіксували, як пляма олії пішла з Григорівського лиману за межі порту в море. Наступного дня вона була вже в районі Одеської затоки, а найбільша її площа, яку зафіксували в УНЦЕМ, становила 730 км².
— Мені дзвонили з Вінниці, питали: «Ви бачили, що у вас коїться?». Якийсь водій вантажівки зняв на відео річку олії, — розповідає Віктор Коморін. — Я знаю, що якихось заходів ужили в самому порту, але якщо вже забруднення потрапило в море, то їх напевно недостатньо. Мені важко судити про причини. Теоретично вони повинні бути готові до таких наслідків обстрілів. Але ми не знаємо, як багато олії вилилось, як вона рухалась балками. Це ж теж не просто так. Плюс сама по собі безпекова ситуація.
Як пояснили в Асоціації морських портів України, локалізація та ліквідація наслідків розливу тривала під майже безперервні сигнали тривоги, ракетні та дронові атаки, які дуже ускладнювали роботи. За словами заступника голови АМПУ Олександра Ковалюка, ліквідація розливу олії має спільні риси з усуненням витоку нафтопродуктів, оскільки обидва забруднювачі схожі за своїми фізичними властивостями. Здебільшого вони менш щільні порівняно з водою, тож коли потрапляють у неї, залишаються на поверхні у вигляді плівки.
Перші бонові загородження і згодом додаткові вдалося встановити 20 грудня в перервах між обстрілами. За результатами візуального моніторингу, наступного дня площа забруднення перевищувала 420 тис. м², що в АМПУ описують як значне. Аби не допустити подальшого його поширення, підхідний канал порту перекрили важкими бонами. Для збору олії залучили спеціалізовані судна з бортовими скімерами та буксир «Бриз», який виконує функції моніторингу, обробки водної поверхні сорбентами, зокрема серветками й рулонами, та буксирування і встановлення бонових загороджень.
На запит до АМПУ LB.ua отримав відповідь: на 2 січня 2026-го з акваторії морського порту за допомогою судна «Сі Ант» зібрали 235 бочок забруднювальної речовини, ще понад 10 м³ олії вилучили за допомогою судна «HBC 505-12».
Скільки тонн олії вилилось з резервуарів і могло потрапити в море, наразі невідомо — офіційно таких цифр не озвучували. Та й узагалі публічно заговорили про витік тільки 24 грудня, коли було важко не помітити жовто-сірих плям на одеському узбережжі, а також птахів, які в них застрягали й поволі вмирали. У перші ж дні тільки в один одеський зоопарк волонтери принесли з узбережжя близько трьохсот вимащенних у жирі птахів.
Тоді нарешті висловилися міська й обласна влада, екоінспекція і обласна прокуратура, яка відкрила кримінальне провадження. Та менш ніж за тиждень, щойно забруднення відступило від одеських пляжів, про що чиновники відзвітували за результатами екологічного моніторингу, про подію вони вже не згадували. Хоча олія нікуди не зникла. На кінець року пляма простягалася вузькою смугою від Одеси і далеко за Санжійку.
— У морі відбуваються певні процеси, які розсіюють її, — пояснює Віктор Коморін. — Проте зрозуміло, що вплив залишається. Навіть з вікна нашого центру, а ми біля Малого Фонтану, я зараз бачу ці маслянисті сліди.
Так було ще 31 грудня.
— І хоча олія не токсична, але вона змінює фізико-хімічні властивості води і, як і нафта, негативно впливає на морських мешканців, — продовжує він. — Як ви вже знаєте, постраждали сотні птахів.
І це тільки ті, про яких ми знаємо.
— Звісно, розливів олії значно менше, ніж нафти. Але якщо взяти всі подібні інциденти в морі, то те, що трапилось у нас — напевно, один з наймасштабніших випадків у світі. Бо ж зазвичай йдеться про витік речовини з одного джерела — танкера. А тут пошкодили одразу багато ємностей, що стояли поруч, — пояснює Михайло Сон, доктор біологічних наук, завідувач відділу Інституту морської біології НАН України.
В інституті так само моніторять забруднення. Аналіз радіолокаційних знімків супутника Sentinel – 1 (оптичні багатоспектральні фотографії на той момент були не показовими через сильну хмарність) засвідчив, що 24 грудня йшлося про компактну щільну зону розливу нижче від району катастрофи, яка далі переходила в більшу розсіяну частину. Але вже 28-го картина змінилась: олія смугою завширшки 2–3 км зсунулась нижче на південь, рухаючись уздовж берега. Водночас її площа збільшилась зі 100 км² (це не враховуючи акваторії самого Григорівського лиману) до 140 км². Можливо, через додаткові розливи.
Більше інформації дали б безпосередні спостереження за рухом плями з відбором проб. І певний моніторинг робили Держекоінспекція та Одеський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України. Але річ у тім, що дослідження відбувались лише в межах узбережжя Одеси, причому не всього, а це дуже далеко до повної картини.
— Приміром, з Ланжерону плями олії відкинуло штормами вже наступного дня після витоку в море. Але ж це не означає, що забруднення на той момент розсмокталося. І я не впевнений, що взагалі розпочинали повноцінний моніторинг не тільки з берега, але і з суден, і не тільки в районі Одеси. Приміром, після каховської катастрофи нас пустили в море тільки наприкінці червня 2023-го, і це були дослідження для Генпрокуратури в рамках кримінального провадження, — каже Михайло Сон.
Водночас коментуючи розлив, чиновники неодноразово наголошували, що олія є органічною речовиною, яка розкладається, натякаючи, що все не так погано, бо це ж не нафта.
Вразливі
Наукова література описує не так багато випадків олійних розливів, як нафтових. Проте вони дають уявлення про можливі наслідки. Приміром, як аварія вантажного танкера «Кімія» взимку 1991 року, який під час шторму сів на мілину в Ірландському морі біля острова Англсі. Він перекинувся, зрештою, його віднесло до берега, а в море вилились півтори тонни соняшникової олії.
Тоді моніторинг навколишнього середовища підтвердив певний негативний вплив інциденту на мешканців припливно-відпливної зони. Крім птахів, які пірнали у воду на місці аварії, постраждали мідії. За два тижні після контакту з олією вони загинули від задухи. Їхня внутрішня оболонка втратила перламутровий шар, а зовнішня перетворилась на крейдяну. Також науковці виявили, що під дією хвиль молекули соняшникової олії полімеризувалися (процес, що призводить до загустіння, висихання або затвердіння. — LB.ua). Водночас потрапивши на берег, олія змішалася з піском й утворила непроникну щільну масу, під якою опинилися прибережні види. Це серйозно вплинуло на біорізноманіття. Майже шість років по тому на пляжах усе ще залишалися бетоноподібні олійно-піщані утворення.
Щодо впливу, який матиме цей розлив на акваторію Чорного моря і її мешканців, то тут є кілька моментів. З позитивного, за словами Михайла Сона, період, у який витік відбувся. Давно холодно, і це вже стан біологічної зими, коли всі організми, які могли піти на глибину, сховалися й увійшли у стадію спокою. Дрібні організми, субміліметрова мікрофауна, теж збідніли і перебувають у неактивному стані. Та сама історія з рибою. Китоподібні відійшли з цих районів. Це зменшить втрати. За низьких температур не мали б відбуватися і процеси полімеризації олії.
Основні ж ризики зараз пов’язані з безпосереднім залипанням через олію травної системи й дихальних шляхів організмів, каже Михайло Сон. А опосередковано негативний вплив може проявлятися в дефіциті кисню, який поступає у воду та пісок через утворення на поверхні плівки.
З огляду на це найвразливіші для катастрофи прикріплені організми, що мешкають на невеликій глибині й не здатні сховатися. Це стосується насамперед фільтратів, зокрема мідій. Інша група — так звана літоральна та супраліторальна фауна, тобто організми прибійної зони, які живуть у вузькій смузі урізу води. Це види морського походження, які частково пристосувалися до суходолу. Вони завжди найбільше потерпають від розливів нафти, олії, через прибережне будівництво, витоптування й туристичне навантаження.
— І тут треба розуміти, що те, що ми бачили в Одесі, зокрема і з птахами, — це відлуння. Усе ж епіцентр розташований вище, у районі, закритому для відвідування, де немає комунальних служб, пляжів, котрі доглядали б якісь орендарі, немає волонтерів. І там ситуація набагато гірша, — припускає Михайло Сон.
На супутникових знімках за 24 грудня видно, що найтемніші суцільні зони простягаються від Григорівського лиману до мису Північний Одеської затоки. Йдеться про територію десь 20 км². Особливо цінні ділянки скелястого узбережжя між Григорівкою і Чабанкою, де є лише поодинокі спуски до води, а скелі впинаються просто у воду.
З одного боку, оскільки там мало пляжів, то, можливо, і птахів постраждало менше. З іншого боку, та смужка піску, яка є, швидше за все, тотально забруднена. І якщо в Одесі якісь організми могли відійти на метр вглиб суходолу, то там їм просто немає куди подітися.
Найбільша прикрість у тому, що під загрозою опинився справді рідкісний ландшафт. Скелястих берегів на підконтрольній Україні території залишилось дуже мало.
— Це, приміром, острів Зміїний, але то тверді скелі. Виходи глини без вапняків маємо між Тузлівськими лиманами і Дністром.Таких ділянок м’яких вапнякових скель з черепашником і глиною, які колись тягнулись від Коблева і до Сухого Лиману, збереглося 10–20 км саме на відтинку від Григорівки і до Одеси. Це оселище охороняється Бернською конвенцією, і компенсаторно узбережжя мало б стати частиною Смарагдової мережі й набути заповідного статусу. Подібні м’які скелі є на острові Березань, проте він практично в зоні прісної води, — розповідає Михайло Сон.
Після того, як олійна смуга почала переміщатися нижче, у зоні ризику опинились і піщані пересипи Дністровського і Будацького лиманів, куди дістався розсіяний хвіст забруднення. Чим південніше, тим вони менше навантажені туристичними базами. А там, де ті закінчуються, починається територія непорушних пісків з великою кількістю вразливих видів.
Генеральне неприбирання
Ще один міжнародний кейс, який варто згадати в контексті розливів олій, стався восени 1997-го, коли в Ла-Манші, недалеко від узбережжя Гернсі, зазнав аварії ліберійський танкер «Аллегра». Унаслідок цього в акваторію вилились 900 тонн пальмової олії і утворилася пляма 800 на 400 метрів, яка згодом розтягнулася на 20 км завдовжки і 4 км завширшки. Олію викидало на узбережжя Нормандських островів кульками, схожими на маргарин, діаметром 5–50 см. Французька митниця вела повітряний моніторинг дрейфу плями, яка рухалася під дією течій. Крім того, зразки для дослідження відібрали на пляжах і з поверхні моря. Воно засвідчило, що олія в морі може змішуватися з іншим плавучим матеріалом, зрештою, або тонути, або формувати кірку. Так само вона може окислюватися, розсіюватися та розкладатися бактеріями або полімеризуватися. Водночас покривні властивості олій схожі на нафтові. Саме тому необхідно швидко зібрати забруднення після розливу, в тому числі з берегової лінії. У випадку «Аллегри» з узбережжя вдалося видалити 12 тонн залишків олії.
Інформації про те, що хоч якусь кількість соняшникової олії зібрали поза портом Південний, чи то на морі, чи то на узбережжі, немає.
— Ми ходимо на берег майже щодня, але жодного разу не бачили якогось прибирання території, — каже Юлія.
Загалом про заходи з ліквідації забруднення даних дуже мало. Вдалося знайти, приміром, згадку про те, що 26 грудня Департамент муніципальної безпеки Одеси встановив бонові загородження на території пляжу «Санторіні».
Для порівняння. Наприкінці грудня 2024 року уламки російського безпілотника пошкодили резервуар агропромислового підприємства в Миколаївській області, через що стався витік 1800 тонн олії в Південний Буг. Тоді фахівці ДСНС бонували затоки Бузького лиману, щоб запобігти поширенню забруднення і протягом наступного місяця відкачували олію. Роботи з очищення тривали навіть у березні, коли акваторію почали обробляти спеціальним сорбентом. Про все це звітувала Миколаївська міська рада.
Нинішня ж катастрофа в Одеській області й усе, що відбувалося після неї, а точніше не відбулося, оприявнюють кілька важливий речей.
— Головна проблема в тому, що вся ця історія зачепила одразу кілька юрисдикцій, — пояснює Михайло Сон.
А як відомо, де багато господинь, там хата не метена. Зрештою, програє саме море.
По-перше, порти. З ними все більш-менш зрозуміло. У цієї структури є господарі, Адміністрація морських портів України так чи інакше відповідає за розроблені плани та ліквідацію наслідків катастроф і аварій, які можуть статися. Портові служби мають для цього необхідну інфраструктуру. Вони фінансово, технологічно і з погляду фахівців просунутіші за будь-які міські комунальні служби. До того ж завдяки міжнародній підтримці в останні роки мають змогу залучати технічну допомогу, у тому числі у вигляді обладнання для очищення акваторій — скімерів і бонів.
Але відповідають вони, пояснює Віктор Коморін, лише за ті території та акваторії, які належать до їхньої юрисдикції відповідно до законодавства. За все море вони не відповідають і за межами порту не мають ані відповідних програм, ані повноважень.
Рухаємось далі.
— Крім порту, є території міст і сіл, де водоохоронна зона і зона пляжів належать громаді. Приміром, є Одеса, є пляжі, є їхні орендарі, є комунальні служби та інші міські підприємства, які могли б спеціалізуватися на ліквідації наслідків. А є Чорноморськ, де все те саме. Проте і це ще не все. Є території поза населеними пунктами. З цим узагалі все складно. Якщо говорити, приміром, про землю, то вона здебільшого розпайована, має власників, водоохоронна зона — ні. Чіткі кордони відсутні навіть уздовж берега. Відповідно вона належить до сфери відповідальності Кабміну, — каже Михайло Сон.
На практиці це означає, що фактично опиняється поза фокусом. Оскільки питання юрисдикції не вирішені, то поки аварійна ситуація відбувається в порту, протоколи, як діяти, є. А щойно вона виходить за його межі, то це вже зовсім інша історія.
— Якби забруднення відбулося, приміром, у Миколаївській області, а перемістилося в Одеську, хто відповідав би за ліквідацію наслідків? А якщо це починається в морі під час аварії танкера? Відповідального просто немає. У нас, умовно кажучи, немає морського губернатора, якоїсь координуючої центральної структури, яка мала б право збирати різні органи й організовувати взаємодію між ними, — пояснює Михайло.
Це вирішило б і питання акумулювання досвіду. Нагадаємо, у 2020 році іноземне судно Stavanger розлило в порту Південний понад вісім тонн пальмової олії. Рік тому, як уже згадували, внаслідок російської атаки стався витік олії в Південний Буг і Бузький лиман.
— Ще років п’ятнадцять тому при Міністерстві надзвичайних ситуація працювала служба саме на морі, — пригадує Віктор Коморін. — У них були судна, водолази. Приміром, у 2007-му під час аварії в Керченській протоці ми за допомогою їхніх водолазів, які робили підводну зйомку, дослідили вплив мазуту на дні. Тобто це була потужна структура. Ми навіть з ними відпрацьовували ситуації розливу небезпечних речовин у морі. Є пляма, ми відповідно до моделі визначали, куди забруднення піде в найближчі кілька днів. Якщо воно рухалось уздовж узбережжя, то вони розгортали спеціальні бони. Такі тренування проходили. А потім цей підрозділ розформували.
Це відбулося у 2012 році разом з реорганізацією міністерства в Державну службу з надзвичайних ситуацій.
— Така служба була, і вона потрібна зараз. Її відсутність — це певний системний баг, — визнає Віктор Коморін. — Ми регулярно порушуємо це питання, проте віз і нині там.
Так само бракує і просторового зонування моря, якого Україна досі не виконала, хоч є відповідна європейська директива. Це теж питання впорядкування і якісного управління акваторією. Якщо простими словами, то держава має визначити, де, як і для чого можна використовувати морські території. Йдеться, приміром, про те саме судноплавство, рибальство, енергетику, природоохоронні зони, туризм, аквакультуру тощо. За своєю сутністю це зонування подібне до містобудівних планів на суходолі. Зрештою, питання акваторії або ніяк не вирішують, або вирішують на дуже високому рівні чи на тому низькому, який не бачить генеральних задач і цілісної картини, каже Михайло Сон.
Погана комунікація
Що можна було б зробити зараз? На думку науковця, виходом могло б стати, приміром, відповідне рішення РНБО, яке у зв’язку з катастрофою створює оперативний штаб, головою призначає, скажімо, губернатора Одеської області, зобов’язує інші структури координувати з ним свої зусилля. Проте цього не трапилось.
Та й взагалі місцева влада вирішила обмежитися поодинокими повідомленнями в мережі про виявлення плям у день витоку олії в море. Ба більше, в центрі уваги опинилася сама Одеса, бо тут було кому здійняти галас, але все, що за межами міста, просто випало із зони видимості.
— Комунікація — ще одна системна проблема. Ніхто з чиновників не пояснює, що саме роблять, щоб ліквідувати наслідки. Такі-то служби працюють там-то і там-то, таким-то чином. Так, не вистачає сил і техніки, бо йдеться про великі масштаби лиха. І це було б зрозуміло. Бо треба хоча б з берега зібрати залишки олії. Але знову мовчанка, — каже Віктор Коморін.
Так само жодних коментарів на рівні міністерства, хоча наприкінці 2024 року Міндовкілля активно висловлювалось з приводу виливів нафти з російських танкерів і навіть озвучувало розрахунки завданої шкоди. Зараз функції Міндовкілля перебрало на себе Мінекономіки. І жодної реакції.
— Там узагалі відсутнє уявлення, що робити з екологічним блоком. Навіть з природоохоронних питань досі немає заступника міністра, хоча є природоохоронні задачі загальнодержавного рівня. Згрубша кажучи, звертатися з цього питання просто немає до кого, — пояснює заступник директора УНЦЕМ.
Тим часом росіяни атакували дронами ще один завод з виробництва соняшникової олії. Цього разу в Дніпрі. Саме підприємство, яке належить компанії Bunge, розташоване фактично на березі річки. Через влучання в ємність з олією на дороги міста вилилося 300 тонн олії, про що повідомив мер Дніпра.
Урятувати рядового пірникозу
На початках Юлія з іншими волонтерами несла постраждалих від витоку олії птахів в одеський зоопарк, при якому створили центр реабілітації. До цього закликав директор установи. Проте своїх сил там не розрахували, уже скоро, навпаки, просили людей за змогою розібрати птахів через брак ресурсів для догляду за врятованими.
— З цього моменту ми почали забирати їх до себе додому. Ось так і рятуємо. Усі птахи, які потрапляють до мене, проходять через ветклініку, де їм роблять аналізи, рентгени, дають призначення. Я власниця домашнього мініреабцентру «Острів добра», але ніколи не спеціалізувалася на водоплавних птахах. Зараз у мене вже є досвід виходжування мартинів. Серед них були як неважкі пацієнти, так і ті, біля яких доводилось постійно чергувати, — розповідає Юлія.
Олія, як і нафта, склеює пір’я, руйнує його природний захисний шар, тому птах не може злетіти, промокає і зрештою переохолоджується, пояснює Вікторія Гусарова, яка реабілітує диких птахів. Намагаючись вичистити пір’я, він ковтає олію, що призводить до інтоксикації і великого навантаження на печінку. На додачу від переохолодження і стресу можуть розвиватися інфекції та запалення. Також часто такі птахи заражені гельмінтами, які починають активно розмножуватися на фоні знесилення.
Щоб птах мав шанси вижити, йому необхідно забезпечити відповідні умови. За словами Вікторії, потрібні тепле приміщення, басейн (складаний для тварин, надувний, дитяча ванночка) або ванна, багато рушників, сіно або пісок як м'яка підстилка, бо водоплавні птахи не пристосовані до життя на твердих поверхнях протягом тривалого часу. Через це в них може швидко розвинутися пододерматит на лапах, тож за їхнім станом треба ретельно слідкувати. З їжі — дрібна риба, мідії, креветки, кормові комахи. Послід треба прибирати вранці і ввечері. Важливо не допустити, щоб птах пошкодив/обламав махові пір'я на крилах. Один-два рази на день його треба пускати у воду поплавати, це фізіологічно важливо для стану пір'я і здоров'я загалом. Також необхідна ветеринарна допомога.
Реабілітація такого птаха триває довго.
— Якщо особина здорова і активна, добре харчується, багато чиститься, то секрет з куприкової залози поступово розподілиться по всій поверхні пера за кілька місяців, — каже Вікторія. — Але як показує досвід колег, таким птахам треба повністю змінювати перо навесні. Випускати птаха можна, тільки коли він уже зовсім не намокає, а краплі води зісковзують з нього, не всотучись у пір’я. Інакше він просто не виживе.
Зрештою, це непросте завдання з пошуку та реабілітації вцілілих лягло на плечі небайдужих людей.
— Уже після витоку нафти в Чорне море минулого року, коли в НПП «Тузлівські лимани» виявили птахів у мазуті, екоінспеція і влада разом з реабілітологами, біологами мали б продумати план реагування і підготуватися до подібної катастрофи. Море поряд, у країні війна, така ситуація на узбережжі Одещини — це було питанням часу, — каже Вікторія Гусарова. — Не самі люди мали б гуртуватися і шукати птахів, їх необхідно залучати до вже організованого пошуку. Одразу мали б відкрити пункти прийому птахів, підключити хоча б дистанційно профільних ветеринарів. В ідеалі у нас мав би бути нормальний центр реабілітації з відповідними умовами і фахівцями. Той самий зоопарк хоч і має фахівців, але їхніх знань недостатньо, якщо вони хотіли вже в перші дні відпускати цих птахів. Про це казав у репортажі сам директор зоопарку, і тоді люди почали бити на сполох.
Алгоритм дій на подібні випадки мав би бути, погоджується Юлія, яка тим часом збирається в черговий рейд пляжами.
— Усім, хто вірить, що вода вже чиста й усе минуло, запрошую з нами. Покупаєтесь в олії, позбираєте трупи, подивитесь, у яких жирних калюжах ми ходимо, — каже вона.
Як повідомили в Адміністрації морських портів України, роботи з ліквідації аварійного забруднення в акваторіях морських портів Південний і Чорноморськ тривають. Що більше, там не виключають повторного забруднення вод Південного протягом тривалого часу, зокрема внаслідок опадів.