ГлавнаяОбществоЗдоровье

За бажанням чи за звичкою? Як кияни підписують декларації з сімейним лікарем

Від 1 липня в Україні розпочався новий етап медичної реформи: заклади, які уклали договір із Національною службою здоров’я України (НСЗУ), поступово отримуватимуть фінансування за моделлю “гроші за пацієнтом”. Згідно з нововведеннями, НСЗУ оплачуватиме медичним закладам встановлену суму за кожного пацієнта, який підпише декларацію з сімейним лікарем у цьому закладі. Базовий тариф – 370 гривень. За дітей до 5-ти років і людей поважного віку – від 64 років, розмір оплати буде вищим, оскільки ведення таких пацієнтів може вимагати більше уваги лікаря. Для дітей коефіцієнт підвищується у чотири рази, для старших – у два. Тих, хто ще не встиг підписати свій договір, обслуговуватиме дільничний лікар за територіальним принципом, тариф за пацієнта – 240 гривень.

Також набрав чинності оновлений список послуг первинної медичної допомоги. Детальніше про це читайте у тексті Медреформа. Інструкція до використання.

Щоб подивитися, як реформа працює на практиці, LB.ua відвідав чотири поліклініки у різних районах столиці: Подільському, Шевченківському, Дніпровському та Печерському. Ми поцікавилися у пацієнтів, за яким принципом вони обирали свого сімейного лікаря.

Фото: Макс Требухов

За звичкою

Ідея реформи полягає у тому, що вільний вибір лікаря має сприяти підвищенню якості медичних послуг. Оскільки лікарі, прагнучи отримати більше пацієнтів, мають старатися надавати послуги добре. Проте більшість пацієнтів, яких LB.ua зустрів в поліклініках, нового кращого лікаря шукати не стали, – підписали декларацію зі своїм дільничним.

Пенсіонерці Інні майже 80, свою угоду вона підписала однією з перших, обрала лікарку, яка відповідала за її вулицю. “Я товариш вихований, підписала декларацію одразу, - каже Інна. - Мая лікарка за стільки років знає всі мої болячки, не хочу шукати нового лікаря, щоб розповідати, чим я хворіла. Мені легше з нею розмовляти, вона знає, які ліки я вживаю, які “викрутаси” можу зробити, я звикла до неї, тому не розумію, для чого повинна щось змінювати”.

Валентина чекає на прийом терапевта у поліклініці №1 Шевченківського району разом з чоловіком. Угоди вони підписали зі своєю дільничною ще в травні, бо лікаря знають давно, живуть поруч і спілкуються в буденному житті. 46-річна Олена також підписала декларацію з лікарем, якого знає з дитинства. Каже, що в його роботі не сумнівається, хоч і рідко звертається: “Дуже хороший медик, – продовжує, – але мені не подобається, що тепер для того щоб потрапити до вузького спеціаліста чи зробити флюорографію, я повинна спочатку відвідати терапевта”.

Студентка консерваторії Анастасія приїхала до Києва декілька років тому, декларації ще не уклала, бо перший раз забула взяти ідентифікаційний код, потім закінчився робочий день лікаря, сподівається, що третя спроба буде успішною. “Досвіду з лікарями особливого тут не маю, – ділиться дівчина, – три роки тому захворіла і прийшла в поліклініку на Печерську до першої ж дільничної, вона мені дуже сподобалась. З того часу регулярно зверталась за довідками, рецептами, просто приходила на перевірку”.

Фото: Макс Требухов

Молода мама Оксана прийшла у поліклініку Дніпровського району з дворічною донькою робити щеплення, сімейного лікаря ще не обрали через брак вільного часу, але скоріш за все, підуть до тієї, яку жінка пам’ятає з дитинства. Тим часом продавчиня Раїса під кабінетом чекає дільничну з якою хоче укласти декларацію, але пояснює вибір по-своєму: “Буду сьогодні підписувати зі своєю лікаркою, яка вела раніше, бо забула, що це обов’язково зробити. Не можу сказати, що задоволена її роботою, але не знаю кого ще можна обрати”.

Є і ті, хто вирішив підписати угоду з терапевтом для годиться. Лариса прийшла в поліклініку Печерського району за довідкою в басейн, але щоб двічі не повертатись – обрала терапевта. “До нього звертатись поки не планую, бо веду здоровий спосіб життя. Можливо, потім зміню лікаря, – продовжує жінка, – але, думаю, якщо щось станеться, то просто поїду в приватну клініку”.

Підприємець Борис розгублений через зміни, бо лікується у приватного лікаря за нагальної потреби. Але разом з дружиною прийшов укладати угоду з сімейним лікарем у державній поліклініці – про всяк випадок. “Раптом завтра “згорить” страховка, а мені терміново буде потрібна медична допомога”, – каже Борис.

Ірина прийшла в поліклініку на Подолі, щоб дізнатись більше про нововведення. “Заочно, – каже, – вже знаю, у кого хочу бути, консультувалась зі своїми сусідами, які уже обрали. Сподіваюсь “раптом що”, зможу записатись у вільне віконечко терапевта і тоді вже укласти сам договір”.

Фото: Макс Требухов

Вибачте, ви не наш пацієнт

Попри те, що підписання декларацій вигідне лікарям (у перспективі), багато хто відмовляє охочим.

23-річній Христині відмовили в медогляді терапевта у державній поліклініці через відсутність українського паспорта. “Я мала і маю необхідність піти до сімейного лікаря, – каже дівчина, – адже в моїй ситуації потрібна системність і спостереження за динамікою хвороби від одного лікаря. У приватні клініки не можу йти, бо це дорого, тому чекаю на отримання паспорта, щоб підписати декларацію та уникнути одноразових візитів до різних сімейних лікарів”. (Насправді пацієнт має право підписати угоду з терапевтом без українського паспорта; для цього потрібні або тимчасове посвідчення громадянина України, або посвідка на постійне проживання, або посвідчення біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту).

Студентці Українського католицького університету Наталі два місяці тому відмовили у підписанні декларації у Львові. “Лікар аргументувала відмову тим, що я проживаю у гуртожитку, – каже Наталя. – І додала, що такі пацієнти їй просто не вигідні, та попросила вийти з кабінету. Медичну допомогу я тоді так і не отримала, випила “Терафлю” і все. Але після скарги до міського управління охорони здоров’я мені передзвонила завідувачка поліклініки і запропонувала укласти з нею декларацію”.

Мешканка одного з дачних селищ Вишгородського району Наталя розповідає, як її взимку “відшили” у поліклініці у Вишгороді. “Сказали, що вони спочатку підпишуть декларації з тими, хто живе на їх території обслуговування, а вже потім, якщо лишаться місця, можливо, ще з кимось”. Втім, Наталя до тієї полікліники більше не поверталася, декларацію з лікарем ані для себе, ані для свого сина не підписала.

Сьогодні подібних історій можна почути багато: з кимось укладають угоду з умовою не викликати лікаря додому, інших просять зачекати, поки підпишуть свої декларації місцеві. Складається враження, що багато лікарів хочуть, аби все залишилося по-старому: ті самі пацієнти, ті самі правила роботи.

Фото: Макс Требухов

Не визначилися

Багато хто з пацієнтів досі не вирішив, з ким укладати договір, або просто не знає, що від цього зміниться в реальності.

Журналістка Анна каже, що за останні два роки в Києві єдиний лікар, до якого зверталась, це приватний стоматолог. “В принципі, – продовжує дівчина, – я не проти підписати декларацію, але абсолютно не розумію, як обрати притомного лікаря, який не буде прописувати антибіотики від нежитю. Я навіть не знаю, де розташована найближча поліклініка. Це було б легко вдома у райцентрі, де всіх всіх знають, але не тут. Про декларації з приватниками вперше чую, але навряд чи пішла б до них”.

Не підписав угоди і 25-річний Остап: “Я живу в Києві перший рік, раніше ходив в приватні клініки і особливо не зіштовхувався з медичною допомогою, трохи важко вибрати і вирішити, якого ж лікаря обрати. Поки слухаю відгуки своїх друзів-киян”.

Політологиня Тетяна декларацію з сімейним лікарем ще не підписала, бо декілька разів поспіль, каже, зіткнулася з непрофесіоналізмом працівників державних поліклінік і лікарень. “Знаю, що загальна картина по медзакладах не надто втішна, але і у приватних клініках якість допомоги також хромає. Тому сьогодні дуже прискіпливо підхожу до вибору, і поки лише у пошуках хорошого лікаря, якому не побоюся довірити своє здоров’я. Щодо критеріїв, то у мене їх декілька: знання та досвід, вміння аналізувати загальну картину, а не лише окремі симптоми, сучасний підхід та готовність сприймати нові відкриття у науці. Та найголовніше для мене – ввічливе ставлення та повага до кожного пацієнта незалежно від його соціального статусу, статі чи сексуальної орієнтації. Адже після першого кривого слова або найменшого хамства зі сторони лікаря у мене зникає будь-яке бажання приходити до нього знову, яким би хорошим спеціалістом він не був”.

***

Нагадаємо, пацієнти підписують декларацію безстроково, тобто її не потрібно щороку поновлювати. Кожен також має право змінити сімейного лікаря у будь-який час, якщо робота попереднього не влаштовуватиме. З необхідних документів потрібен тільки паспорт, ідентифікаційний код, для дитини – свідоцтво про народження.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter