Голі факти
Станом на 2017 рік на території України було накопичено 36 млрд тонн відходів, з яких 1,5 млрд тонн - небезпечні відходи. За різними даними, від 4 до 7% нашої країни завалено сміттям.
«Ми взяли дані кількості сміття на одного мешканця, в Україні ця цифра сягає 240 кілограмів на особу. У Швейцарії – нуль. Вважаю, це наша мета», – зазначає Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак.
В Україні налічується 6,5 тис санкціонованих полігонів (а це дорівнює площі Кіпру), з яких 25% не відповідають екологічним стандартам, та 35 тис стихійних сміттєзвалищ (еквівалент площі Бельгії).
Станом на 2015 рік, 94,07% твердих побутових відходів ховали у землю, спалювали 2,73%, а переробляли тільки 3,3%. (Такі дані LB.ua надала Тетяна Тетяни Омельяненко, експерт Інституту економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України).
Наразі в Україні існує 4 сміттєспалювальні заводи, та лише один із них діючий - мова йде про київський завод “Енергія”. Побудований ще за радянських часів (у 1987 році) за старими технологіями, він здатен спалювати лише 1,4% сміття усієї країни та потребує модернізації.
"Сьогодні ціль №1 для керівництва заводу - це проект по установці системи хімічного очищення димових газів. Тільки ось для реалізації такого проекту потрібно 500 млн грн. Це великі кошти. Але така система потрібна. Її встановлюють на сміттєспалювальних заводах по всій Західній Європі", - відзначає директор заводу "Енергія" Сергій Крикун.
Позитивний приклад
В Україні існують місця, де проблема відходів мінімізована. І одним з них є місто Кременчук Полтавської області.
У місті дійсно чисто, на вулицях та у подвір’ях немає розкиданого сміття, а на очі часто потрапляють контейнери для роздільного збору відходів.
“Сортування сміття у місті почалося ще у 2008 році і досі продовжується. Ми будуємо нові майданчики для роздільного збору сміття, вже замовили нові контейнери у Крюківського вагонобудівного заводу, і поступово всі майданчики обладнуємо цими контейнерами”, - розповідає мер міста Кременчук Віталій Малецький.
Почалося все у 2010 році. За наказом тодішнього мера - нині покійного Олега Бабаєва - місто закупило нову комунальну техніку, почали ремонтувати дороги, подвір’я, парки. Було започатковано загальноміський двомісячник чистоти та порядку. В ньому бере участь майже все населення міста - приводять до ладу парки, пам’ятники, дитячі майданчики.
З відходами боротьба йде й досі. У квітні на вулиці міста виїхав автопилосос, який прибирає прибордюрну зону міських доріг від вуличного змету. Минулого тижня з міста було вивезено 500 кубічних метрів такого сміття. За словами міського голови, пилосос працює дуже ефективно: швидко їде, поливає дорогу, піднімає великий шар пилу та прибирає його з прибордюрної зони.
Попри те, що в Кременчуці немає сортувальної лінії, на КАТП-1628 працює цех сортування сміття, куди звозять пластикові пляшки із сміттєвих контейнерів та сміттєзвалища. Їх сортують по кольору, спресовують у спеціальні брикети і відправляють на підприємства, що займаються переробкою. У 2017 році КАТ-1628 заробило 1 млн 249,6 тис грн на реалізації вторсировини.
У Кременчуці встановлено 810 контейнерів для роздільного збору сміття, з них 153 - для полімерів, 137 - для скла, 147 - для паперу та 373 для змішаних відходів.
“Наразі великою проблемою є те, що безпритульні люди руйнують контейнери для сортування сміття. Вони крадуть з них скло, папір та пластик і відносять до пунктів прийому вторсировини, щоб отримати гроші. По-перше, вони псують майно, а по-друге, шкодять комунальним підприємствам, відбираючи частину їхньої заробітної плати. На жаль, поліція цим питанням займатися не хоче”, - розказує народний депутат від міста Кременчука Юрій Шаповалов.
Інноваційні рішення
Крок за кроком Україна намагається вирішити проблему відходів. Вчені мають інноваційні розробки, які здатні вирішити “сміттєву” проблему.
Вчені Інституту мікробіології і вірусології розробили технологію для боротьби з накопиченням харчових відходів, які при гнитті, окрім жахливого сморіду, отруюють довкілля токсичними сполуками. В основі технології покладено сухий мікробний препарат, під дією якого розкладається 95% відходів, їх маса зменшується в 20-30 разів. Для цього потрібно змішати 5 кг препарату з 1 тонною відходів та 1,5 тоннами води при температурі 25-30 градусів. До того ж, процес зброджування швидкий (всього 2-3 тижні), а його область застосування широка (мегаполіси, готелі, харчові підприємства та виробництва). Ця технологія була успішно впроваджена ще у 2003 році на антарктичній станції «Академік Вернадський». (слайд 7-11)
Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка винайшов новий спосіб переробки шин, який не забруднює екологію, на відмінну від спалювання, та діє набагато ефективніше від сучасних методів (піроліз, механічне подрібнення та кріогенна переробка). Технологія базується на основі магнітного удару, під дією якого шина розкладається на гуму та сталевий дріт. Особливістю технології є невелике споживання електроенергії та отримання металу і резини. (слайд 29-33)
Вчені Української академії наук розробили чудову альтернативу закордонним сміттєпереробним заводам, на будування яких потрібні величезні кошти. Це мобільний завод, який дає можливість утилізувати тверді побутові відходи на місцях звалищ при відсутності електроенергії. Великою перевагою проекту є відсутність прив’язки до заводів, тобто переробка може відбуватися на місці звалища, та невелика вартість (у 2 рази дешевше у порівнянні з сміттєпереробними заводами). Суть проекту: мобільний завод проводить сортування твердих побутових відходів, залишки збагачуються торфом чи тирсою, з цих відходів відбирається метал, скло та пластик, а з отриманої суміші виготовляють брикети твердого палива, які використовують на комунальних підприємствах та у приватних домогосподарствах.( слайд 39-44).
Вчені Інституту відновлюваної енергетики НАН України розробили технологію переробки біоорганічних та твердих побутових відходів, використовуючи окиснювальний піроліз, який вперше застосовується в таких цілях.
У результаті переробки ми отримуємо корисні продукти: паливо, добриво та сировину для отримання біогазу і будівництва. Перевагами проекту є екологічна безпека, простота конструкції обладнання та невисока вартість.
Як ми бачимо українські вчені знайшли декілька ефективних способів переробки сміття, проте перейняти досвід інших країн теж не буде зайвим. Тим паче, що деякі з них мають несподівані та оригінальні способи боротьби з відходами.
Закордонний досвід
Багато країн, які зараз є лідерами у переробці та утилізації сміття, мали подібні проблеми, що й ми зараз. Наприклад, в Німеччині у 80-ті про сортування відходів навіть не йшлося – їх тільки закопували або спалювали. Ситуація змінилася лише у 1991 році, коли уряд країни розробив закон, який зобов'язує виробників випускати упаковку для товарів, яка розкладається або є придатною для вторинної переробки. До того ж, німці не будують будинки зі сміттєпроводами – адже вони заважають правильній утилізації, а за дотриманням всіх правил слідкує «сміттєва поліція».
У Франції на кожному контейнері з відходами встановлений чіп, який вимірює рівень відходів. Ця інформація дає змогу більш ефективно скласти маршрут сміттєвозів: куди поїхати в першу чергу, а куди в останню.
Японці максимально ефективно використовують своє сміття, переробляючи його на купу корисних речей: спортивний одяг, канцелярські товари, офісні меблі, шкільну форму та багато іншого.
У Швеції переробляють 99% відходів, більша частина яких використовується як паливо для електростанцій. Шведи навіть купують сміття в інших країнах (Ірландія, Італія, Норвегія), оскільки свого їм замало. А от в Австрії активно використовують біотехнологію: грибковий фермент, який розщеплює пластик та поліестер. Таким чином, в країні забезпечується так званий «колообіг пластику»: відхід від одного продукту використовується для створення іншого.
У Бразилії до збору сміття уряд залучив бідний шар населення: за 6 пакетів відходів видають 1 пакет з їжею. Таким чином, щомісяця бразильці збирають приблизно 400 тонн відходів, які йдуть на переробку, а місто Куритиба взагалі зайняло перше місце у світі по збору цінних побутових відходів.
Попри те, що проблема забруднення в Індії стоїть гостро, жителі країни винайшли незвичайний спосіб боротьби з деякими відходами. Пластик, поліетиленові пакети, обгортки шоколадок індійці використовують у будівництві доріг. Цей метод винайшов професор хімії, за технологією якого близько 15% бітуму (вуглевод, що використовується у виробництві асфальту) можна замінити на пластикові відходи.
У Фінляндії батарейки, лампочки та інші шкідливі відходи можна здати в будь-який магазин, де ці речи продаються. У супермаркетах розташовані автомати, які приймають банки й пляшки та видають за них чек із сумою, яку покупець може отримати на касі. Кожна аптека приймає ліки, термін придатності яких вже збіг, а по всій країні розміщені пункти прийому одягу, який за підтримки Червоного Хреста відправляють до країн, що цього потребують.
***
Маючи всі вищенаведені факти та досвід інших країн, можно припустити, що Україна має шанси вирішити сміттєву проблему. Безперечно, це складно, проте можливо.