ГлавнаяОбществоВойна

Це наша земля, і нам – судити

Це так чи інакше колись доведеться розпочати.

Людське спілкування побудоване таким чином, що критично важливі для результату комунікації слова заміняються менш виразними. «Секс» замінюється «близькістю», «гроші» - «інтересом», «помста» - «справедливістю», і тому подібне.

Робиться це для того, аби у випадку, якщо комунікація не досягає мети одного з учасників, він міг ефективно відіграти комунікативну гру назад. І або залишитись без втрат, або обрати нову тактику.

Розмови про деокупацію ведуться приблизно так само.

Олег Покальчук Олег Покальчук , ​социальный психолог

Фото: EPA/UPG

Ліберали говорять про тотальне фізичне й  ідеологічне роззброєння регіону, та й поготів. На все інше вони дрібненько хрестяться і плюють через політично близьке ліве плече.

Вічноцентристські речники українського істеблішменту гармонійно коливаються в своїх тезах  разом с лінією ОБСЄ, ПАРЄ та інших глибоко занепокоєних друзів України. Амплітуда цього коливання синергетично накладається на транші МВФ.

Праві бачать деокупацію  в красивих картинах вертолітно-напалмової атаки з «Apocalypse Now» Френсіса Форда Копполи. Хіба що замість «Польоту валькірій» з динаміків лунатиме «Зродились ми великої години».

Консерватори, як люди, схильні до плекання культури і вживання речовин, далі торочать про рів, стіну, крокодилів і відрізання пухлини, і центристи їм цю психоделіку мовчки пробачають.  Бо гроші на підготовку деокупації можна виділити (електорат же ж цікавиться), а за наслідки ніколи не відзвітуватися.

Ну і, звісно, майже ніхто з них предметно і всерйоз не говорить про деокупацію Криму, хіба що про неприйнятність розмежування його з ОРДЛО.

Про поліцейські та інші заходи, пов’язані чи то з відновленням конституційних прав громадян, чи то з їх обмеженням, ніхто не заїкається, хоча всі розуміють, що щось в тому напрямку та буде. За логікою відомого анекдоту, де частина тіла є, а слова такого нема.  

Нервовість і навіть істеричність теми зрозуміла, тому що, знову ж таки, за винятком нечисельних дієвих патріотів–східняків (а вони реально крутіші за фейсбучних потомственних бандерівців) у суспільстві українському утворився такий собі фінансово-політичний «междусобойчік», сюди за пенсіями, туди з товарами, сюди з вугіллям, туди з обіцянками амністії і т.д.. Жити ж якось треба. Не дуже ясно, з ким, але то набудеться.

Фото: slovoidilo.ua

Поза тим і поліція, і Служба безпеки, українські розвідки і контррозвідки стануть одного разу перед фактом необхідності швидко почати роботу на звільнених територіях.

Звісно, є поняття «контррозвідувальний режим» і обставини його запровадження, є й інші, але до того треба яйця, ой, вибачте, політична воля.

Посполиті патріотичні мережевники час від часу зойкують: «куди дивиться СБУ/поліція/ЗСУ?» тощо. Але їм, диванним, невтямки, що це лише технічні інструменти, на деполітизацію яких було потрачено дуже багато часу і грошей. Вони впроваджують на практиці політичні рішення, як уміють (але криворукість взагалі скоро стане етнічною ознакою, позаяк всі працьовиті – на заробітках за межами країни).

Яке політичне рішення країна сформулює, таке вони і виконуватимуть.

Деокупація – це лише одна з кількох опцій процесу звільненння та реінтеграції, вона має бути доповнена демократизацією, демілітаризацією, децентралізацією та повним демонтажем управлінської структури ОРДЛО.

Нагадаю, що оскільки за Конституцією джерелом влади є народ, то це наше з вами завдяння, а не найнятих через вибори менеджерів, котрі створили корпорацію «Держава». Державні управлінці (див. тезу про вічних центристів) чудово обслуговують питання власної безпеки і покращень, але країна про це, м’яко кажучи, не в курсі.

Існує дві технічні проблеми стосовно заходів, які вживатимуться стосовно населення на деокупованих територіях, і низка практичних.

Перша проблема – традиційна для більшості країн світу, коли безпекові структури дублюють функції, не обмінюються даними, і де фінансово-кадрові амбіції важливіші за доручену страву.

В США, зокрема, це призвело до трагедії  9/11, позаяк ФБР і ЦРУ тоді принципово не обмінювалися базами даних про терористичні загрози.

Фото: telegraph.co.uk

Друга проблема локальна. Це наявність тих самих реальних патріотів-східняків, яким не треба ніякої бази даних. Вони не лише всіх падлюк знають поіменно, а і логістику териконів, де їх можна прикопати. Все, про що вони просять ЗСУ і решту причетних – хоча б пару днів не заходити після контролю над кордоном, «вам же менше роботи буде», пряма цитата.

Самі по собі при існуючому стані справ ці проблеми невирішувані і спроби вирішити їх окремо ні до чого не призведуть.

Натомість демонстрація політиками певної послідовності фільтраційних заходів може дійсно полегшити нам роботу в екс-ОРДЛО. Росія  вже почала фізичну зачистку свідків зі свого боку, і у разі відповідного міжнародного політичного рішення просто стерилізує ці території від своїх поплічників по принципу «ихтамникогданебыло».

Розуміючи таку перспективу, колаборанти можуть ефективніше вибрати собі статтю і строк з українського боку, чи кулю або тихий ніж  - з кремлівського, бо в жодному Криму вони вже не відсидяться. Якщо депутати не будуть збільшувати витрати на нашу пенетиціарну систему, це теж буде непогано.

Отже, що робити.

Всі організації ОРДЛО, створені окупаційним режимом, повинні бути ліквідовані і застережена можливість їхнього відновлення під будь-яким виглядом.

Судове переслідування тих, хто вчиняв злочини під час російської окупації (і хто доживе до деокупації) має бути обов’язковим.

Воно має бути тотальним і включати в себе представників культури, ЗМІ, економістів, правників і політиків, як би вони формально не називалися, щоб уникнути відповідальності.

Фото: Сергей Нужненко

Їх потрібно розділити на групи за рівнем відповідальності, наприклад:

- війскові злочинці;

- колаборанти ( всі, хто отримував будь-яку вигоду від співпраці з окупантом);

- винні у нетяжких злочинах. Це різного роду «адміністративка» і те, що входитиме в кометенцію кримінальної поліції;

- співучасники. Це форма колаборації, при якій пряма вигода не доведена, але політична і соціальна підтримка були очевидними. Не можна карати людей за переконання, лише за вчинки, але суспільству знати про це треба. Громадський осуд це теж форма суду;

- невинуваті. Так, невинуватість за даних обставин має бути доведена судом. Справа не в презупмції, а хоча б для того, щоб людині ніколи в житті не могли закинути факт перебування в окупації як злочин. І вона сама за таке могла б подати до суду.

Очевидно, що працюватимуть військово-цивільні адміністрації, чиновників яких варто наділити правом досудового слідства. Кожна людина має дати письмово відповіді на десятки питань, які потім звірятимуться  з даними контррозвідувальних  структур. Це займе не один місяць, але при відмові давати відповіді громадянин у віці, при якому настає кримінальна відповідальність, не отримує документа, який свідчить, що він пройшов перевірку на лояльність Україні.

Фото: Сергей Нужненко

Арешт - зовсім не критично ефективна форма санкцій, якщо згадати про можливості конфіскації майна, заборону роботи за фахом, заборону роботи в держслужбі, грошові стягнення і штрафи. Звісно, за умов їхнього негайного виконання. (Введіть у нас скрізь європейські штрафи за порушення ПДР при неухильному стягненні, з арештом, конфіскаціями і заборонами, і за тиждень весь лемент про проблеми з трафіком щезне). Особлива увага до юристів, вчителів, митців. Максимальне сприяння при бажанні перекваліфікації.

Логічно, що люди, які виїхали на вільні території з початком окупації, частково повертатимуться, і вони повинні мати абсолютний пріоритет в заміщенні кадрів екс-ОРДЛО.

Ми не можемо прогнозувати, станеться це все внаслідок тривалого тиску чи політичного катаклізму. Якою б Росія не стала чи що б від неї не лишалося, вплив на прикордоння з її боку буде  такий, як завжди. Це означає, що відбудуться процеси, котрі українство зачудовано спостерігало в 1991 році – фантастично швидке перелицювання більшості комуністів з комсомольцями у найпалкіших патріотів України.

Тут на нас чигає велика небезпека їхнього злигання з колаборантами київськими  - осудити їх вдасться при якійсь вже зовсім тотальній системі влади, або вони в конкурентній боротьбі політичній одне одного здаватимуть (що вже починається).

Тому суспільство повинне розрізняти поради рекомендаційного характеру, навіть якщо вони надходять з самісінького Брюселю чи Вашингтону в окличній формі, і дотримання власних конституційних норм в надзвичайних обставинах.  Всі розповіді про чийсь там досвід мають винятково етнографічну цінність, бо це наша земля, і нам – судити.

Олег Покальчук Олег Покальчук , ​социальный психолог