***
«Як тільки «беркутівці» повністю оточили стеллу на Майдані Незалежності, то почали рухатися в напрямку сходинок і одразу бити по руках і головах чоловіків, які стояли на нижніх сходинках. Дехто падав від ударів і не мав змоги піднятися. Багатьох з них «Беркут» вихоплював і відводив до «автозаків». Почалася паніка, адже ніхто не очікував, що будуть одразу бити. Ми готувалися до штовханини, а не до побиття. «Беркут» почав швидко просувати вверх по сходинкам, б’ючи усіх, хто стояв у них на шляху. По тих хлопцях, які падали, почали ходити, декого вишарпували і відтягували далі від стели. Я в той час стояв під стелою, намагався швидко вивести дівчат по виходу, який був ближче до проїжджої частини вулиці Хрещатик. Як тільки дівчата вийшли з-під стели, переді мною виріс кордон «беркутівців», і я зрозумів що треба відступати назад. Я сказав одному з них, що ми відступаємо, щоб перестали бити людей, мені відповіли щось на кшталт: «Втікай звідси». Так згадує ніч на 30 листопада 2013 року один із учасників акції протесту Тарас Шумик. Його прізвище не значиться в матеріалах справи.
У 2014 році хлопця двічі запрошували до Генпрокуратури для допиту, але тоді він перебував за межами Києва. Більше йому ніхто не телефонував.
Віталій Кузьменко проходить по справі 30 листопада як потерпілий. «Беркутівці» побили його під стеллою на Майдані, після чого посадили в автозак і завезли в Шевченківський райвідділ міліції Києва. «Спочатку заставили писати пояснення, що я робив на Майдані, а лише потім відправили в лікарню. У мене діагностували перелом ліктя і струс мозку», – розповідає він.
Після участі в бойових діях на Донбасі Віталій об'єднався з іншими потерпілими і сьогодні займається паралельним розслідуванням тих подій. «За останній рік розслідування справи 30 листопада активізувалось. Кілька років до того розслідування велось дуже неякісно, про що свідчать матеріали, котрі прокуратура направила в суд. Крім цього, судова система, я вважаю, не готова розглядати подібного роду справи. До прикладу, дев'ять місяців ми намагаємось в суді домогтися об'єднання справи щодо начальника управління громадської безпеки ГУМВС в місті Києві Олега Мариненка і кількох керівників рот «Беркуту». Їх обвинувачують в одних і тих же злочинах, в справі перебувають ті самі потерпілі і свідки. Розгляд їх в одному провадженні в суді вдвічі скоротив би час», – зауважує Кузьменко.
Хроніка розслідування
У ніч на 30 листопада 2013 року бійці нині розформованого спецпідрозділу «Беркут» при ГУ МВС Києва розігнали акцію протесту на Майдані в Києві. Від дій силовиків, за офіційними даними, потерпіли 128 людини. З того часу Генеральна прокуратура розслідує кримінальне провадження за цим фактом.
У проміжних судових рішеннях, опублікованих в Єдиному реєстрі судових рішень, містяться результати розслідування справи Генпрокуратурою.
Зокрема, слідчі ГПУ дійшли висновку, що секретар Ради національної безпеки і оборони Андрій Клюєв, «бажаючи припинити масові акції протесту громадян, вирішив організувати здійснення незаконного розгону учасників акції протесту, які знаходилися на Майдані Незалежності в Києві». Для реалізації злочину, за версією ГПУ, Клюєв залучив заступника Секретаря апарату Ради національної безпеки і оборони України Володимира Сівковича, голову Київської міської державної адміністрації Олександра Попова та начальника ГУМВС України в місті Києві Валерія Коряка.
За результатами розслідування, «план Клюєва полягав у тому, щоб витіснити учасників акції протесту працівниками правоохоронних органів під виглядом, начебто, правомірного забезпечення працівниками міліції безперешкодного доступу на територію Майдану Незалежності комунальної техніки та працівників комунальних служб для встановлення новорічної ялинки».
Так, Попов повинен був забезпечити у необхідний час прибуття на Майдан Незалежності комунальної техніки, Коряк – організувати витіснення мітингувальників «Беркутом», а Сівкович, у свою чергу, – координувати їх дії та визначити час завезення обладнання та витіснення мітингувальників працівниками міліції.
Реалізуючи цей план, йдеться в матеріалах справи, Коряк віддав наказ заступнику начальника Головного управління – начальнику міліції громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві Петру Федчуку про організацію звільнення Майдану Незалежності від мітингувальників. Федчук, в свою чергу, віддав наказ про організацію примусового звільнення території Майдану начальнику управління громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві Олега Мариненка. Той – ще один наказ поширив на працівників «Беркута», які й витіснили протестувальників.
«При цьому співробітники підрозділів МОП «Беркут», з метою створення умов щодо унеможливлення їх подальшої ідентифікації та уникнення кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень та спричинення тілесних ушкоджень громадянам, котрі перебували на Майдані Незалежності, використали підшоломники як маску для обличчя, внаслідок чого унеможливлювалась ідентифікація конкретного співробітника серед решти інших співробітників МОП «Беркут», – йдеться в одному із судових рішень у цій справі.
Відповідно до наявних матеріалів кримінального провадження, першими на Майдан Незалежності зайшли працівники 1-ї, 3-ї, 4-ї та роти спеціального призначення київського «Беркуту». Хоча ніхто із допитаних «беркутівців» так і не зізнався, що брав участь в «зачищенні» Майдану.
Періодично до матеріалів справи додаються інші деталі. Зокрема, слідчі ГПУ виявили лист від 28 листопада 2013 року, направлений управлінню міліції Києва Департаментом культури Київської міськради. У ньому йшлося про «необхідність забезпечити охорону громадського порядку на Майдані Незалежності та надання можливості своєчасно змонтувати та підготувати до засвічення головну новорічну ялинку міста Києва». Цей лист, на думку правоохоронців, був врахований Федчуком для розрахунку кількості правоохоронців, необхідних для задіяння їх на Майдані в ніч з 29 на 30 листопада. Згодом був направлений новий лист. Під час допиту працівників вищезгаданого департаменту виникла плутанина, хто направляв останній лист, тому сьогодні проводиться експертиза підпису, який стоїть на документі.
Крім того, 7 вересня Генпрокуратура направила до Печерського райсуду клопотання про надання дозволу для отримання інформації від мобільного оператора «Київстар» про розмови колишнього голови Адміністрації президента Сергія Льовочкіна, який, як йдеться в судовому рішенні, може бути причетний до даного кримінального провадження. Крім цього, слідчий зазначив, що записи телефонних розмов екс-глави адміністрації Януковича можуть спростувати чи підтвердити його причетність в цілому до подій на Майдані з 21 листопада по 22 лютого. Суд надав слідчому доступ до всіх даних щодо дзвінків та смс-повідомлень, відправлених Льовочкіним з 1 листопада 2013 роки по 28 серпня 2017 року.
Версія прокуратури
Тривалість розслідування справи 30 листопада у Генпрокуратурі пояснюють кількома причинами: її унікальністю та масштабністю, нестачею кадрів та матеріально-технічного забезпечення, а також певним супротивом силових відомств.
«Такого масштабу події не відбувалися в Україні. Тож прокуратура зіштовхнулась з певними труднощами. Зрозуміло, що у зв’язку з резонансністю події, повною заміною керівництва країни, суспільним запитом, всі очікують результатів розслідування якомога швидше», – каже в коментарі LB.ua Євген Бондар, прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури. Саме він з листопада 2016 року займається розслідуванням справи про побиття учасників протесту в ніч на 30 листопада.
Щоправда, Бондар уже сьомий керівник групи слідчих (в свою чергу, група слідчих змінювалась в повному складі шість разів), котрі займаються цим розслідуванням. «Кожна така заміна призводила до уповільнення процесу розслідування, зміни стратегії та методики розслідування. Як правило, такі зміни були пов’язані зі штатними змінами. Декілька разів підрозділ, який займався розслідуванням, розформовувався…», – додає Бондар.
«Коли я ознайомлювався з матеріалами справи, мене шокувало, наскільки часто змінювались слідчі. Це – перша причина, чому досі немає результату розслідування. Друга – не достатньо політичної волі… Бачимо, що коли треба когось приструнити, то за день-два влада знаходить для цього ресурси, можливості. А коли довелося взятися за справу Майдану, щоб покарати винних за події 2013-2014 років, відбувається відновлення системи влади, котра сама себе прикриває», – коментує перебіг розслідування депутат Київради Вадим Васильчук, що перебуває по цій справі в якості свідка.
Експерт-кримінолог Анна Маляр також вважає факт заміни слідчої групи щодо справи 30 листопада супротивом системи у цьому розслідуванні. «Це і є супротив системи. Це непрямі ознаки того, що хтось, хто залишається при владі, зацікавлений, щоб ця справа не була розслідувана так само, як розстріли на Майдані. Адже частина причетних до цих подій залишаються при посадах. Більше того, вони сходили на два тижні в АТО і ще й люстрації уникнули», – зазначає вона.
Іншою перешкодою для оперативного розслідування справи про побиття студентів Бондар назвав «вал справ щодо подій на Майдані». «30 листопада, 1 грудня, штурм у січні, «диктаторські закони», розстріл учасників на Інститутській… Цей вал справ потребував колосального зусилля і фаховості тих, хто займається розслідуванням цих подій», – зазначає він.
За словами прокурора, у департаменті ГПУ, який займається розслідуванням перелічених вище справ, працює 40 слідчих і 20 прокурорів. У групі, яка розслідує справу про побиття студентів, – троє слідчих і один прокурор.
«Дослідженню підлягають і ті обставини, котрі передували подіям 30 листопада, щоб встановити їх причини. Допит одного потерпілого в середньому займає шість годин, після цього проводиться слідчий експеримент на місці події. Це триває ще дві години. Після цього складається детальний протокол експерименту – ще плюс дві години. Потерпілий повинен ще раз прийти в прокуратуру, щоб ознайомитися з протокол і підписати його. Таким чином, робота лише з однією особою займає близько десяти годин», – пояснює прокурор.
Слідча група вивчає також і відео-, фотоматеріали щодо певної справи. «Ми повторно зверталися до телеканалів, щоб отримати не змонтовані сюжети, а початковий відеоматеріал. Прокуратура не може скачати відео з Youtube і залучити його до доказів. Потрібно вказати дані щодо його походження… За великим рахунком, це – єдине джерело інформації, за яким можна встановити осіб, котрі безпосередньо напали на протестувальників. Зрозуміло, що потерпілі не могли знімати фото- чи відео-, зважаючи на стан шоку, в якому перебували», – зазначає Бондар.
Тривалий час прокуратурі не надавали своє відео представники «5 каналу», зазначивши, що «знімальна група не виїжджала для фіксації та висвітлення подій, що відбулися 30.11.2013…» Хоча на окремих фото та відео, наданих свідками та журналістами, видно автобус «5 каналу» під час побиття студентів. Тож 30 серпня цього року ГПУ отримала дозвіл Печерського райсуду Києва для витребування фото- та відеоматеріалів «5 каналу».
Врешті, ГПУ отримала відеозапис знімальної групи «5 каналу» подій на Майдані загальною тривалістю понад півтори години.
«І випадки отримання унікальних для розслідування джерел інформації на четвертому році розслідування непоодинокі», – зазначає Бондар.
«Розслідування – це не щось таке, що саме природно рухається і його потрібно штучно затягувати, щоб уповільнити. Насправді якщо все пустити на самоплив, розслідування природно зупиниться. І навпаки – щоб воно відбувалося належним чином, потрібно докладати зусилля. Так от, тривалий час воно просто не велося. Після зміни складу слідчої групи відбулося суттєве пожвавлення: прокуратура передала до суду ще два обвинувальних акти. А от не бажання суддів об’єднувати судові провадження – інакше як затягуванням не назвеш», – називає ще одну причину повільного просування справи про побиття студентів адвокат потерпілих під час подій 30 листопада Євгенія Закревська.
Влітку Апеляційний суд Києва задовольнив клопотання представника потерпілих і змінив підсудність справи по обвинуваченню Мариненка, направивши її в в Шевченківський районний суд Києва для об’єднання із іншою справою щодо чотирьох екс-«беркутівців» – Євгена Антонова, Андрія Дидюка, Миколи Тягнирядно, Юрія Шевченка, яких звинувачують в розгоні Майдану 30 листопада. Однак, в цих справах наразі розглядаються відводи суддів за заявою захисту обвинувачуваних. До прикладу, у справі щодо чотирьох працівників «Беркуту» у суді відбувалися допити свідків щодо відводу судді півтора року.
Лебедєва проти Марчука
Для ідентифікації екс-«беркутівця» Руслана Марчука, який підозрюється в побитті Марії Лебедєвої, Генпрокуратурі допомогли фотознімки одного із потерпілих, надані лише у грудні 2016. В подальшому експерти СБУ допомогли ідентифікувати співробітника «Беркуту», провели портретну експертизу, встановили семеро потерпілих і наприкінці червня цього року справу передали до суду.
Марчука обвинувачують за трьома статтями Кримінального кодексу: умисному перешкоджанні законній професійній діяльності журналіста (ч. 1 ст. 171 КК); перевищенні службових повноважень, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, за відсутності ознак катування (ч. 2 ст. 365 КК); незаконному перешкоджанні проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, яке вчинено 30.11.2013 службовою особою, на виконання явно злочинного наказу (ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК).
В обвинувальному акті йдеться про те, що працівники «Беркуту» для витіснення учасників акції протесту з Майдану Незалежності застосовували спеціальні засоби, зокрема кийки «ПР» та «Томфа». Марчук, за даними слідства, о 4 годині 47 хвилин 30 листопада разом із невстановленими слідством співробітниками ПМОП «Беркут» підійшов до журналістки Лебедєвої і вимагав припинити відеозапис, а далі схопив її за руку, в якій був мобільний телефон і намагався вибити його. Потім почав сильно штовхати її, а також вдарив її ногою в стегно.
Через суд Марчука пробували відсторонити від виконання обов’язків на посаді командира взводу № 1 роти № 3 полку поліції особливого призначення № 1 ГУНП у м. Києві Національної поліції. Однак суд не побачив причин, котрі свідчили б про можливість екс-«беркутівця» тиснути на свідків або втекти з країни. Попри те, що таким шансом скористались четверо його колег, котрих звинувачували у вбивствах активістів Майдану.
У лютому цього року прокурор Бондар направив звернення до Нацполіції для відсторонення Марчука від виконання службових повноважень та проведення службового розслідування. Спочатку поліція у відповіді ГПУ зазначила, що вони розпочали відповідне розслідування. Згодом поліція зазначила, що в рамках цього розслідування допитала Марчука, однак він, посилаючись на ст. 63 Конституції, відмовився від показів. «Таким чином, за результатами службового розслідування обставини та факти, які викладені в зверненні Генеральної прокуратури України щодо подій, які мали місце 30.11.2013, які свідчили б про жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність поводження заступника командира взводу №1 оперативної роти №3 ПМОП «Беркут» ГУМВС України в м.Києві встановити не вдалося», – зазначається у відповіді Нацполіції.
На цьому переписка між відомствами не закінчилась. Бондар розкрив окремі дані розслідування і направив 88 сторінок матеріалів та диск із відеозаписом в поліцію, вимагаючи провести повторне розслідування щодо Марчука. У черговому листі до ГПУ Нацполіція знайшла інший варіант «відписки»: станом на 30 листопада 2013 року Марчук не працював в Нацполіції, а отже, проведення службової перевірки, керуючись Законом «Про Національну поліцію», неможливе.
У квітні 2016 року президент Петро Порошенко нагородив Марчука орденом «За бездоганну службу» ІІІ ступеня.
За словами журналістки Марії Лебедєвої, під час підготовчого судового засідання сторона захисту дала зрозуміти, що доводитиме відсутність у журналістки редакційного завдання у ніч на 30 листопада. «Мовляв, в мене не було редакційного завдання о четвертій ранку, а отже, я не могла виконувати свої професійні обов’язки. Попри те, що в законодавстві немає поняття, що в разі відсутності в журналіста редакційного завдання він вважається таким, що не виконує професійні обов’язки. Перед тим, як почати виконувати свої обов’язки, журналіст повинен продемонструвати своє посвідчення, сказати вголос, що здійснюватиме свої обов’язки. На відео видно, що саме це я і зробила. В одній руці у мене було посвідчення, в іншій я тримала телефон і знімала відео», – пояснила Лебедєва.
За її словами, адвокат Марчука, очевидно, також спробує довести в суді, що мітинг відбувався в незаконний спосіб, а тому притягати до відповідальності екс-«беркутівця» за перевищення службових повноважень неможливо.
Термін давності
Новою загрозою для безнаказаності екс-працівників «Беркуту» є сплив терміну давності притягнення до відповідальності, зокрема, за ст. 340 Кримінального кодексу – перешкоджання мирним зібранням, яку інкримінують більшості із підозрюваних в розгоні Майдану. Період, впродовж якого підозрювані у справі щодо побиття студентів можуть бути притягнуті до відповідальності, завершується у 2018 році.
Щодо ст. 365 Кримінального кодексу (перевищення влади і службових повноважень), за якою також обвинувачуються більшість фігурантів справ Майдану, то її термін давності становить десять років. Одна у квітні 2014 року Верховна Рада прийняла зміни до попередньої статті Кримінального кодексу, котра визначає, що таке шкода при службових злочинах.
«Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян», - йдеться в примітці до статті 364 КК.
Таким чином, щоб довести в суді факт нанесення істотної шкоди, зокрема, працівником правоохоронних органів, потрібно пред’явити докази, що потерпілому були заподіяні матеріальні збитки на суму від 50 тис грн. і вище. В протилежному випадку правоохоронець нестиме відповідальність як фізична особа.
Верховний Суд України у жовтні 2016 року підтвердив, що істотна шкода, заподіяна службовою особою, повинна вимірюватись в грошовому еквіваленті.
Сьогодні в парламенті зареєстровані два законопроекти, авторства народних депутатів «Народного фронту» Антона Геращенка та «Батьківщини» Ігора Луценка, що пропонують уточнити ст. 364 КК, аби не дозволити уникнути відповідальності службовим особам за нанесення нематеріальної шкоди. Щоправда, ці проекти закону «зависли» в комітетах.
У випадку, якщо зміни до Кримінального кодексу таки будуть внесені навіть під час розгляду справ щодо екс-«беркутівців», зміни до ст. 364 КК від 2014 року будуть вважатися як проміжні, тож суд може застосовувати законодавство, чинне на момент вчинення злочину. В іншому випадку ніхто не понесе покарання.
«Це – специфічна категорія справ. Вона лежить не лише в кримінальній, а й політичній площині. У 2013 році був початок революції. Оцінку таким подіям дають переможці. Юридична оцінка – це кон’юнктура чинної влади. Але в цій ситуації справи розслідуються, якщо до влади прийшли ті, хто цю революцію реалізовував. Щоправда, напрошується визначення «гібридна влада». Це – нова стара влада. Боюсь, що їй некомфортно давати оцінку попередникам, бо вона не настільки є їхнім опонентом», – зазначає експерт-кримінолог Анна Маляр.
«Разом з тим, нинішня влада дуже ризикує повторити долю Януковича, якщо до кінця каденції президента і парламенту не будуть завершені справи щодо побиття активістів, розстрілу на Майдані», – зазначає вона.