ГоловнаСуспільствоВійна

«А ми що, люди? Здається, українська влада так не вважає»

Нещодавно колишньому депутату російської Держдуми комуністу Денису Вороненкову надали українське громадянство. Такий подарунок він нібито отримав за свідчення проти Януковича. Громадськість новина обурила - чому ж депутату стати українцем «за день» можна, а іноземним добровольцям, котрі вже кілька років воюють за Україну – ні? Згідно з даними правозахисника Бориса Захарова, з початку АТО таких людей до 400. У відповіді на запит LB.ua ДМС вказано, що з початку АТО громадянство отримали четверо іноземних добровольців – двоє білорусів і два росіянини. Водночас у ДМС заявили, що не знають, скільки іноземних добровольців подавали на громадянство: «Статистичний облік осіб, які виявили бажання набути громадянство України, не ведеться».

Минулого тижня омбудсмен Валерія Лутковська визнала, що проблема з наданням громадянства іноземним добровольцям досі актуальна, і закликала Адміністрацію президента якнайшвидше її вирішити.

Фото: dpchas.com.ua

Довгоочікуваний закон 

Ще у 2015 році Верховною Радою було ухвалено кілька законів, які мали б легалізувати іноземних добровольців.

Зокрема, депутати спростили отримання громадянства для атовців. А у жовтні 2015 року парламент вніс поправку в Закон "Про правовий статус іноземців" (ч.18 ст. 4). Відтоді, щоб перебувати в Україні легально, іноземним бійцям достатньо підписати контракт із ЗСУ, а посвідкою на проживання для них мав стати військовий квиток.

Одна з перших добровольчих частин, яка увійшла у склад ЗСУ - «Грузинський легіон». Втім, його члени стверджують – у законах великі недоліки. 

...Зараз легіон стоїть на Луганщині – у четвер вранці я намотую кола в назначеному пункті, намагаючись відшукати заступника батальйону Зураба.

«Направо идешь, первый дом - нет, второй – нет, третий - да», - скеровує мене молодий грузин на бліндажах.

Трофей з полювання
Фото: Макс Левін
Трофей з полювання

Добровольці розмістились у звичайній сільській хаті. Їхній будинок вирізняється з-поміж сусідніх - біля огорожі виліплений сніговик, замість голови в якого справжня кабаняча морда. Тварину вполювали неподалік кілька днів тому. Біля снігового опудала прив’язана жива коза.

Тут нас зустрічає один із солдатів і мовчки проводить до керівництва у вітальню. В кімнаті за столом сидить заступник голови легіону. Погладжуючи кота, що влігся на його плечі, Зураб поважно змірює нас своїм поглядом і запрошує до столу.

Чоловік просить солдатів принести каву і переходить одразу до основного питання: «Закон приняли, но в нем много проблем. Например, наших бойцов, которые выезжают в Грузию, не пускают обратно на украинской границе. Хотя у них есть военный билет. Задерживают и потом депортируют обратно. Почему? Просто, что-то не понравилось», - розказує він.

Зураб
Фото: Макс Левін
Зураб

Поруч з нами мовчки сидить Реваз. Про складнощі перетину кордонну він знає з власного досвіду.

В АТО чоловік майже із самого початку. У 2015 році доброволець поїхав у Грузію навідати власних дітей. Дорогою назад на кордоні його зупинили українські митники: «С собой взял форму, баклажку, которую подарил мой уже покойный друг. Но денег - только 50 долларов. Украинские пограничники меня остановили и часа полтора спрашивали, почему это я еду в Украину воевать. Я показываю им удостоверения. А они такие: «Как это у вас только 50 долларов с собой, этого разве хватит?» Я говорю, я не гулять приехал, а воевать! Мне только кушать понадобится», - емоційно розповідає чоловік.

Реваз з дитинства живе у війні. Народився у Самтредії – це стратегічне місто у Грузії, на кшталт українського Дебальцевого. Військовим вирішив стати після того, як під обстріл "Градом" потрапила його мати. Свій задум він втілив у життя – вже повнолітнім брав участь у грузинській війні.

Реваз
Фото: Макс Левін
Реваз

Після початку конфлікту на Донбасі Зураб задумався над переїздом в Україну. Вагався шість місяців – все-таки тут у нього жодного знайомого.

 «Теперешнее грузинское правительство думает, что все грузины, которые воюют на Донбассе - предатели. Не верьте им! У всех, кто тут находиться, одна цель - наша родина. Но в Украине идет борьба против агрессии, с вами правда, истина, поэтому я здесь. Если Украина отступит назад, это будет также и отступлением Грузии», - пояснює він.

Після участі в АТО його в Грузії ніхто, окрім дітей, не чекає. Тому військовий хоче налагодити життя в Україні – вдруге одружитись і знайти роботу: «Когда человек за народ готов отдать собственную жизнь, наверное он заслуживает того, чтобы стать его полноценной частью», - сумно підсумовує він.

Фото: Макс Левін

У пошуках прихистку

«А мы что, люди? Кажется, украинская власть так не считает», - цими словами розпочинає нашу розмову Нікіта «Одіссей» з «Азову». З ним зідзвонююсь по телефону.

На відміну від «Грузинського легіону», «Азов» входить у склад Нацгвардії. І хоча підписати контракт з НГУ іноземці теж можуть, багато з них таку пропозицію відкидають.

«Во-первых, мы приехали защищать народ Украины, а не украинское государство - это ключевой момент, государство должен защищать гражданин или наемник, а мы - ни то, ни другое. Во-вторых, мы не верим в Минские соглашения и все, что с этим связано. Мое личное мнение: в ЗСУ и НГУ еще больший совок, чем в армии РФ. Все разговоры о реформах - это профанация, - пояснює Нікіта, - Вообще Порошенко еще в 2014 году обещал всем иностранцам гражданство», - зауважує він.

 У «пік» війни на Донбасі росіян в «Азові» було людей під 30, розповідає «Одіссей». На багатьох з них в Росії заведені справи, і, приїхавши в Україну, хлопці сподівались отримати тут політичний прихисток – хто подавав на статус біженця, хто - на громадянство.

Нікіта Одіссей
Фото: Facebook/Оді Айвазовський
Нікіта Одіссей

Сам Нікіта на українське громадянство вже чекає два роки. Йому, як і 22 іншим іноземцям з «Азову», подання підписав голова МВС Арсен Аваков. Та жодному з них громадянство так і не дали.

Атовці наголошують – документи проходять перевірку всіх необхідних органів – ДМС, СБУ – там навіть допомагають. І тільки в Адміністрації президента знаходять якісь помилки і повертають назад.

«Я два раза подавал документы. Первый раз заявление вернули, потребовав наличие справки о несудимости. Я ее сделал, подал документы снова. В этот раз вернули уже с формулировкой, что некорректно заполнена форма. Просто докопались. Я воспринимаю это как издевательство и затягивание времени. Считаю, что это личное решение Порошенко. А зачем ему пассионарии и туристы, когда он не знает, куда своих девать? Мы ему откровенно не нужны», - вважає Нікіта.

Схожа історія і в Ольги Сімонової – волонтерки-парамедика. Їй громадянство підписувала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, але результат ідентичний – з АП повернули через якусь помилку в документах. Після цього Супрун підписала нове подання, яке повністю повторює форму 21 (навіть шрифт той самий, щоб не було до чого прискіпатися). Після розголосу цього випадку і звернення Лутковської у комісії з питань громадянства при АП обіцяли розглянути подання Олі на найближчому засіданні.

Фото: Макс Требухов

А от пакет документів, які на отримання громадянства подав росіянин Олександр Валов (в «Азові» з березня 2015 року), в Адміністрації президента просто загубили.

«4 марта 2016 года я во второй раз подал документы на гражданство. В течении года органы обязаны вынести решение, но осенью они перестали мне давать информацию о рассмотрении запроса. А потом сообщили, что у них нет и не было моих документов. Я написал о пропаже бумаг в Генпрокуратуру. Они направили запрос в ДМС. Те начали суетиться и три недели назад снова подали мои бумаги. Обещают, что будет ответ, но думаю, он будет отрицательным», - каже Олександр.

Також Валов вже 29 місяців чекає на статус біженця. В Росії хлопець займався опозиційною діяльністю, був членом в основному правих груп. Через це на нього заводили безліч, за його словами, сфабрикованих справ: у тому числі «за хуліганство» та «екстремізм». А у 2013 на його життя був здійснений замах.

Нещодавно Росія завела на Олександра нову справу. Тепер за участь у «Правому секторі», жодного стосунку до якого він не має, каже хлопець.

Олександр Валов
Фото: Facebook/Александр Валов
Олександр Валов

«Питання трохи політичне, а трохи «комерційне»

Президент Першого добровольчого мобільного шпиталю Геннадій Друзенко впевнений, що небажання АП видавати громадянство – питання трохи політичне, а трохи «комерційне».

«По-перше, я чув, що для АП це завжди був прибутковий бізнес. Як медалі, так і громадянство, завжди треба було щось «занести». По-друге, є підозра, що це частина таємних Мінських домовленостей, - вважає Друзенко. - В чому полягає несправедливість: Яресько, Абромавічус, Квіташвілі - ці люди отримали громадянство авансом. А ті, хто рік за роком живе на передовій, де навіть помитися не завжди реально, не можуть», - каже він.

В АП неофіційно підтверджують, що питання таки політичне. «Ми обпеклися на кількох іноземцях, котрі отримали громадянство за спрощеною процедурою», - коментує джерело LB.ua в АП.

Найбільшою проблемою у процедурі отримання громадянства стає довідка про несудимість, стверджує голова батальйону Джохара Дудаєва Адам Осмаєв. За нею потрібно їхати на батьківщину, а росіяни і білоруси - через переслідування - зробити цього не можуть.

Адам Осмаєв
Фото: Facebook/Adam Osmaev
Адам Осмаєв

Адам сподівається, що в перспективі закон буде спрощено і ті бійці, котрі можуть документально підтвердити свою участь в АТО, будуть звільнені від обов’язку.

Також, за словами Осмаєва, багато добровольців з різних причин прострочили своє перебування в Україні, хтось загубив документи.

 «Україна, на превеликий жаль, не надала ніякого статусу іноземцям, які її захищали. З початку АТО на сході воюють 300-400 осіб. Окрім того, є багато волонтерів-іноземців. Генеральна прокуратура і Міністерство юстиції України продовжують екстрадувати громадян РФ у РФ, порушуючи принцип неповернення, за запитом ФСБ у явно сфабрикованих політичних справах», - пояснює правозахисник Борис Захаров.

Згідно з офіційною статистикою ДМСУ, всього за 2014-2016 роки в України попросили статус біженця 270 росіян, з них отримали його 15, а 14 домоглися додаткового захисту. (У статистиці не враховані особи, документів яких не прийняли (що є частою практикою).

 «Щойно ми домоглися звільнення з-під варти двох людей з батальйону Іси Мунаєва. Їх звуть Руслан Мейрієв і Магомед Ілієв. Вони понад рік просиділи в СІЗО, перебуваючи під екстрадиційним арештом до Росії. І досі їм загрожує екстрадиція в РФ, де їх можуть катувати, вбити. ДМС їм відмовляє у статусі біженця, процедура надання громадянства теж гальмує», - додає Захаров.

Борис Захаров
Фото: ru.krymr.com
Борис Захаров

За його словами, часто ДМС відмовляє у статусі біженця саме через, те, що людина брала участь у збройному конфлікті (оскільки є спірне роз’яснення УВКБ ООН, що статус біженця – гуманітарний статус - і він не може надаватись тим, хто тримав у руках зброю). Звісно, позиція УВКБ ООН обурює – за майже три роки вони не внесли відповідних роз’яснень щодо іноземних добровольців на Донбасі.

Втім, навіть якщо про статус біженця просить волонтер, то в ДМС знаходять інші причини йому відмовити: «Подивіться справу Сергія Анісіфорова – це одеський євромайданівець. На його суді представник ДМС сказала, що «Росія - демократична держава, де нікому нічого не загрожує. ДМС відверто займає колаборантську позицію», - каже правозахисник.

Нелегалом у Польщу

Деякі добровольці-іноземці через страх бути депортованим у рідну країну вдаються до радикальних дій. Так, влітку минулого року двоє білорусів після невдалих спроб легалізуватись в Україні вирішили втекти у Польщу. Дмитрій Білогорцев і Рустам Док (доброволець не називає справжнє ім’я) нелегально перетнули кордон і здалися митникам.

До цього Білогорцев 2 роки жив в Україні без документів - його білоруський паспорт згорів на війні. Поїхати на батьківщину, щоб відновити документи, він не міг, там, за його словами, на нього чекають 15 років в’язниці.

Рустам Док
Фото: Facebook/Рустам Док
Рустам Док

Інший доброволець «Док» на статус біженця в Україні чекав із липня 2014 року. І хоча, за словами хлопця, в Білорусі проти нього порушена стаття за «найманство», українські органи відмовили в захисті із формулюванням «нічого не загрожує» і «очевидна необґрунтованість».

Навесні з ДМС добровольцям почали погрожувати депортацією. Хлопці вирішили втікати.

Після втечі в Польщу чотири місяці їм довелося відсидіти в «закритому таборі» для іноземців.

«Если рассматривать по тюремным меркам, это скорее что-то типа европейской зоны. Есть дворик для прогулок, который обычно открыт, не считая нескольких часов в сутки и ночью. Туда можно выходить погулять или посидеть на скамейке. Дают койко-место в комнате, постельное бельё и выдают моющие средства. Три раза в день кормление (в обед - горячая пища: первое и второе). Есть библиотека и компьютерный зал. Всё время нахождения там человек официально под арестом», - розповів «Док» у коментарі LB.ua.

Зрештою, хлопцям таки вдалось отримати статус біженця у Польщі. Там ветерани АТО, очевидно, виявилися більш потрібними.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram