В школі <<Надія>>
“Чотири кабінети на 249 учнів”
У спеціальній школі “Надія” особливий ранок. Директор Наталя Василівна Бондаренко у білому піджаку відчиняє двері ще до того, як я ступила на першу сходинку. Вона чекає делегацію з КМДА та Солом’янського управління освіти. Сьогодні її школа має стати ще трішки ближчою до свого нового і просторого приміщення. З 1992 – року заснування - у «Надії» позаду чотири переїзди і великий план будівництва приміщення на стіні у кабінеті директора. План, який так і не став реальністю.
Теперішнє місце дислокації “Надії” важко назвати школою. Насправді це частина будівлі дитячого садка. На 246 учнів тут чотири кабінети. Батьки, які зібралися в коридорі, показують мені документи з проханнями до міської влади виділити їм приміщення. Школа спеціалізується на індивідуальній формі навчання і тільки декілька разів на тиждень учні мають можливість займатися у класі.
Наталя Василівна енергійно прочиняє двері одного з крихітних класів. Тут дві вчительки і три учні. У кожного свій урок. Один з хлопців зайнятий розмальовкою. Класи розраховані не більше ніж на шість осіб.
- Бачите, як нам тісно? – зітхає одна з вчительок. – Буває, хтось займається у сусідній підсобці, постійно чую інші уроки, буває за стіною хор.
Проти занять у підсобці протестують батьки, каже директор, але що поробиш? Ми заглядаємо до кімнати реабілітації, заваленої обладнанням, яке нікуди розкласти. Місця якраз досить для двох розстелених карематів. З них усміхається двійко хлопчаків.
Поки діти займаються, їхні мами чекають за столом у центральній кімнаті, навколо якої знаходяться класи. Жінки готуються до Великодня. В’яжуть і вишивають. Зрідка перемовляються про делегацію. Кажуть, десь тут поблизу і мер. Сперечаються, чи загляне до їхньої школи. Сходяться на тому, що це малоймовірно.
Директор відчиняє ще одні двері. За ними у кабінеті логопеда працює з практичним психологом Артем. «Просто важко нести дитину на руках на другий поверх до кабінету психолога», - пояснює Наталя Василівна, а Артем їй широко усміхається.
До школи нарешті прибуває делегація з районного управління освіти та КМДА. Мами одразу підхоплюються. Вичікують.
Вони схвильовані. У них запитання і побоювання. Чи не втратять вони статус навчального закладу, коли переформатуються у навчально-виховний центр? Як діти на візках будуть заїжджати до нової школи, де нема пандусів, чи достатньо широкі там двері?
- Якщо тут проходять, то чого б там не змогли? – одразу відповідає одна з мам.
- Пандусів і у нас немає, - каже друга.
Маленька школа швидко наповнюється людьми і шумом.
- Підтримайте, бо школа хороша! – просять батьки, оточивши заступницю голови КМДА Ганну Старостенко.
“Все буде добре!” - обіцяє батькам пані Ганна.
“Все буде добре і ще краще. Гірше точно не буде”, – повторює дітям у тісному класі.
“І все буде добре у кожного з нас”, - наспівують батьки, коли зачиняються двері за делегацією.
Вся вервиця людей підіймається на другий поверх, потрапляє до ще одного маленького класу, де займається Володя. Тут з ним його мама і педагог.
- Зараз ми вивчаємо можливості школи «Надія» і спеціальної школи №2. Всі особливості статутної діяльності обох навчальних закладів будуть збережені, - починає знайомство з мамою Ганна Старостенко і сідає поруч.
Маму звати Людмила і вона схожа на натягнуту струну, яка от-от зірветься в сльози. Вона з Володею приходить сюди щовівторка. А в понеділок і четвер вчителі приходять до неї додому.
- Домашнє навчання сильно відокремлює нас, - Люда починає говорити чітко і повільно. Так, ніби давно хотіла сказати, тільки вислухати було нікому. - Дуже хотілося б, щоб кожен день дитина мала можливість навчатись. Я змінила роботу. Працюю вночі в супермаркеті, хоча раніше була викладачем японської у КНУ. Але вдень я хотіла б їздити з дитиною на навчання. Спала б під кабінетом… Я вам чесно кажу! Але я хочу, щоб моя дитина займалася. Нехай чотири дні. Але щоб він сидів за партою, дивився на дошку, спілкувався з вчителем.
- Ми зробимо школу «Надія» на першому поверсі школи №2. Там буде більше кабінетів, вони будуть кращі і просторіші. І буде можливість, щоб діти приходили не раз на тиждень, - заспокоює схвильовану жінку чиновниця.
- Потрібно, щоб у дітей були можливості, щоб вони не було відокремлені від суспільства. Ми не знаємо, можливо, вони навчать нас по-іншому дивитись на світ… - тихо ставить крапку в розмові Людмила.
Хай буде “Надія”
Тур делегації продовжується у школі №2, яка, за словами заступниці голови КМДА, розрахована на 250 дітей, а навчаються зараз тут 109. Тобто місця для дітей з “Надії” тут вдосталь. Директор школи Тетяна Борисівна Шкільна водить гостей з кабінету в кабінет.Тільки тут, на відміну від “Надії”, це займає значно більше часу, кімнат і поверхів. Вчителі метушаться, відчиняють класи, ласкаво просять, всіляко зацікавлюють гостей розповідями: “У нас і бісер, і вишивка, і робота з папером”. Стіни класів і майстерень справді рясно прикрашені дитячими роботами.
Своєї черги відвідин чиновників чекає маленька чорнява жінка.
- Казали Вам, що сьогодні будуть гості? – запитую.
- Не скажу, – ніяково усміхається жінка. – Та говорили… - зрештою зізнається. - У мене взагалі сьогодні вихідний. Але сказали відкрити майстерню. Треба, то треба – будь ласка.
Цікавлюсь, як вона ставиться до об’єднання шкіл.
- Хай переводять, воно й непогано буде. У них такі дітки, і у нас такі. Приміщення вистачає. Хай буде “Надія”.
Жінка перериває розмову рясними: “Добрий день-добрий день”. Прийшла делегація.
Тим часом на коридорі згрупувалися батьки. Кажуть, лише недавно дізналися про ситуацію. Але їм і досі незрозуміло, як буде відбуватися об’єднання. Головне, щоб воно було рівноправним, зі спільним статутом і адміністрацією. Щоб залишились вчителі. Щоб не втратити здобуте.
- Нам подобається “Надія”, – каже Євгенія, одна з мам. – Бо у них і англійська, і хороші педагоги. Багато хто хоче туди потрапити. З радістю їх приймемо, просто хай залишать нам те, що вже створено. Ми хочемо, щоб це була одна велика сім’я, але не на шкоду нам.
Ганна Старостенко вкторе за день запевняє, що все буде добре і навіть краще: на створення безбар’єрного простору у школі виділено 580 тисяч гривень. До першого вересня має бути обладнано перший поверх. У наступні роки – другий і третій. Школи мають розробити єдиний статут, який збереже всі особливості діяльності шкіл. Директором стане керівниця школи “Надія” - Наталя Василівна, вчителів звільняти не будуть.
Обидві поки що чинні директорки своїх шкіл стоять і звіддаля спостерігають за розмовою.
- Ми досягли згоди, - резюмує заступниця голови КМДА. - Відтепер Солом’янська РДА готує документи, які об’єднають ці заклади. Процес буде відбуватись за участі батьків і педагогічних колективів. Подумаємо над назвою. Хочеться, щоб збереглась і “Надія” і №2.
Батьки кивають. Зустріч закінчується. Але заступниця директора школи №2 Світлана Григорівна з легкою усмішкою зауважує, що батьки навряд чи так просто заспокояться. Як тільки делегація покидає приміщення, ті оточують директора.
- Нам потрібно бачити документи!
- Я ж вам казала! – сміється Світлана Григорівна.