ГлавнаяОбществоВойна

"Якщо раніше ми шукали лише наших дідів, прадідів, то тепер — синів"

Коли влітку минулого року керівник волонтерська місія "Евакуація-200" або "Чорний тюльпан" Ярослав Жилкін заявив про припинення діяльності через брак фінансування, значна частина громадськості віднесла цей факт до чергової "зради" з боку української влади. Утім, ажіотаж довкола цієї заяви приніс свої хоч і незначні, але позитивні результати. При Збройних Силах України було створене спеціальне управління для координації в тому числі діяльності волонтерів місії.

І хоч повноцінного фінансування з держбюджету місія так і не отримала, втім, волонтерів забезпечують транспортом і дрібними витратами. А наприкінці 2015-го уряд Швейцарії виділив 50 тис євро на потреби місії. Правда, така сума - в п'ять разів менша від необхідної. Бюджет організації на рік становить близько семи мільйонів гривень, зауважує Жилкін.

У минулому депутат міськради Кривого Рогу, успішний бізнесмен, а згодом керівник об'єднання пошукових організацій "Союз "Народна пам'ять", Ярослав Жилкін неодноразово потрапляв в небезпечні ситуації, перетинаючи зону розмежування на Донбасі. Каже, зовсім змінив своє ставлення до подій на сході після перебування там. Він досить делікатно висловлюється як про українську сторону, так і про "ЛНР"/"ДНР", аби не "стати ворогом чи тут, чи там". І щоб не наражати своїх колег, котрі часто перетинають блок-пости, на небезпеку.

Чим відрізняються пошуки загиблих в Першій і Другій світових війнах від сьогоднішніх; де розташована база місії "Чорний тюльпан" та чому волонтерам не потрібний статус “Червоного хреста”, - в інтерв'ю з Ярославом Жилкіним.

Фото: Макс Требухов

В липні минулого року ви публічно заявили, що волонтери місії припиняють свою діяльність через відсутність коштів. Навіть дуже жорстко висловились, що владі не потрібні загиблі, бо на них неможливо піаритись так, як на полонених. Хтось відреагував на цю заяву?

Реакція на мою заяву була бурхливою... Ажіотаж виник і серед журналістів, і серед посадовців. Мені дзвонили з Кабміну, запрошували на зустрічі народні депутати…

Правда, моя заява у багатьох викликала певне напруження, недовіру. У ній побачили політичні амбіції, оскільки так співпало, що в той період розпочалася підготовка до місцевих виборів.

Так, дехто із наших волонтерів таки став депутатом. І це принесло конкретні результати для роботи місії: наприклад, в Луцьку ініціювали виділення коштів на підтримку “Чорного тюльпану”. Подібні програми зараз намагаються реалізувати на Одещині.

Проблему з фінансуванням з держбюджету вдалося вирішити?

На сьогодні жодного прогресу у фінансуванні нашої місії на державному рівні не відбулося. Втім, при Збройних Силах України створили управління Цивільно-військового співробітництва (ЦВС), до складу якого входять працівники Національного військово-історичного музею. Саме це управління займається забезпеченням нашої місії паливом, дрібними витратами і безпосередньо координує нашу діяльність.

Нас просили розрахувати бюджет витрат на рік, щоб місія працювала повноцінно. Нарахували близько семи мільйонів гривень. Але поки на цьому питання фінансування зависло.

В одному з інтерв'ю ви заявляли, що фінансуєте роботу місії із власних коштів. Підраховували власні витрати?

Так, доводилося фінансувати роботу місії і за свій рахунок. Впродовж 2014-2015 року витратив більше півмільйона гривень (в минулому Жилкін - успішний бізнесмен - ред.). Плюс — допомагали пересічні громадяни. Не скажу, що був потік коштів на рахунки організації, тому й досі не можу зрозуміти, як деякі волонтери збирали по кілька мільйонів доларів на допомогу військовим в АТО. Напевно ми не вміємо “вибивати” кошти...

Що стосується цього року, то ми отримали грант на 50 тис євро від уряду Швейцарії. Практично рік контактували зі швейцарцями, надавали їм необхідні документи, переконували, що нам можна довіряти. І в кінці-кінців вони таки виділили кошти. Ця сума насправді в п'ять разів менша, ніж ми просили, але для нас будь-яка допомога важлива. Тому маю намір і надалі працювати з міжнародними організаціями.

Фото: Макс Требухов

Пошуком загиблих в зоні АТО продовжує займатися лише ваша організація?

Безпосереднім пошуком і ексгумацією тіл загиблих займається наша організація та управління ЦВС, про яке я вже згадував на початку.

В цілому пошуком та ідентифікацією загиблих займаються різні органи влади: і Міноборони, і МВС, і МОЗ, обласні адміністрації, Прикордонна служба, прокуратура тощо.

Правда, існує проблема в тому, що між всіма цими міністерствами і відомствами не налагоджена координація. Робота кожного з цих органів окремо призводить до розбалансування наших зусиль. Часто певні функції дублюються і неузгодженість призводить до неефективності у пошуку, вивезенні загиблих. Тож я неодноразово піднімав це питання...

Свого часу об'єднати зусилля в єдиний оперативний центр з пошуку безвісті зниклих і звільнених військовополонених пробувала СБУ. Але ця ініціатива, наскільки я розумію, й досі не узгоджена. Знову все “зависло”.

Якщо б ваша волонтерська група була частиною певного відомства, то, скоріше за все, не мала би проблем ні з фінансуванням, ні з координуванням пошуку загиблих...

Теоретично, звісно, можемо стати підрозділом ЗСУ чи Міноборони, чи будь-якого іншого державного відомства, але тоді перетворимось у військових. І це одразу закриє нам допуск на ту (непідконтрольну — ред.) територію. Тому ми намагаємось не втратити нашу, так би мовити, незалежність.

Нам потрібно залишатися в статусі добровольців, волонтерів, пошуковців. Сьогодні нас можна назвати як завгодно... Головне, що ми — цивільні, аполітичні як для однієї, так і для іншої сторони.

А отримати статус “Червоного хреста” не пробували?

“Червоний хрест” справді дуже авторитетна міжнародна організація, має значний досвід роботи під час бойових дій. Можливо, представляючи “Червоний хрест”, ми би могли себе більше убезпечити від неприємних ситуацій.

Наприкінці січня цього року <<Червоний хрест>> провів тренінг для волонтерів <<Чорного тюльпану>>
Фото: naidy.org.ua
Наприкінці січня цього року <<Червоний хрест>> провів тренінг для волонтерів <<Чорного тюльпану>>

Та з тієї (непідконтрольної — ред.) сторони “Червоний хрест” не зовсім позитивно сприймається. Його представники, здебільшого, мають доступ на ту територію в якості спостерігачів. Нам така роль не підходить.

Скільки залучено волонтерів з серпня 2014 року, відколи працює “Чорний тюльпан”?

64 людини. Йдеться про тих, котрі безпосередньо працювали в зоні АТО, в тому числі на непідконтрольній території. Хтось один раз всього їздив, хтось там постійно перебуває. Ряд людей працюють в Києві і Дніпропетровську, де розташований наш логістичний центр. Вони займаються офісною роботою.

У телефонній розмові з LB.ua ви якось зазначили, що наразі місія призупинила свою діяльність...

Ні, робота місії продовжується. Просто зараз ми перебуваємо в режимі чергування.

Справа в тому, що відбулися певні кадрові зміни в “ДНР”. Особи, котрі очолювали спеціальну комісію, що координувала пошуки безвісти зниклих і загиблих, вже цим не займаються. Прийшло нове керівництво, котре поки не горить бажанням, щоб хтось приїжджав на “їхню” територію. Всього розповісти не можу, але відбувається процес налагодження контактів заново.

Звісно, сьогодні найбільш сприятливі погодні умови для пошукової діяльності. Поки не виросте трава. На жаль, повторюсь, робота наразі заблокована.

Правда, ми тримаємо там чергову бригаду, щоб в будь-який момент розпочати пошуки. Все ж таки накопичується база зниклих і відомості про місця захоронень.

Фото: www.facebook.com/naidy.org.ua

У вас є база на непідкотрольній території?

Не зовсім. В так званій “сірій” зоні. В селищі Зелене поле, що на кордоні Дніпропетровської і Донецької області.

А чому саме там? Чиє це житло?

Я не зможу вам розповісти багатьох деталей...

Ми взяли цей будинок в оренду, маємо відповідну домовленість із власником цього житла. Це — стара хата, була без вікон і дверей, коли ми заселялися туди. Зробили там “легкий” ремонт, щоб забезпечити нормальне проживання нашої групи, коли вони проводять пошуки.

Тож в “ЛНР” так і не проводите пошуків?

Ні, в “ЛНР” взагалі комунікація у підвішеному стані... Нас лише на початку (воєнних дій — ред.) пустили на ту територію, і все... З вересня минулого року будь-яка комунікація припинилася.

Якось хтось із представників “ДНР” розповідав нам, що у них також проблеми в комунікації з “ЛНР”. Останні більш недовірливі чи що...

Кілька разів забирали загиблих на території “ЛНР”, нам допомагали ветерани Афганістану. Завдяки їм ми або приїжджали на ту територію і забирали загиблих, або безпосередньо проводили ексгумацію тіл.

Скільки території в підсумку опрацьовано вашими волонтерами?

Близько 20%. І навіть ця територія не до кінця опрацьована. Зазвичай ми працювали на тій території, де було видно, що там відбулися певні бойові дії. Чи хтось із представників тієї (непідконтрольної - ред.) території, що нас супроводжував, показував захоронення.

Очевидно, що ми не обстежили всю територію. Як показує досвід, тіла загиблих можуть бути і далі від самого місця події: хтось втікав і був вбитий, хтось — поранений намагався врятуватись, але загинув від втрати крові і так далі. Тому без ретельного огляду всієї території неможливо зрозуміти, є там ще загиблі чи ні. Можливо доведеться і не один раз об'їздити одні і ті ж місця... Може, десятки разів.

А скількох загиблих знайшли ваші волонтери?

Близько 680 тіл і фрагментів тіл привезли з непідконтрольної і прифронтової території. Це спільний результат роботи управління ЦВС і нашої пошукової групи. Часом тіла загиблих передавали нам за домовленостями представників влади.

Фото: www.facebook.com/naidy.org.ua

На жаль, що стосується опізнаних/неопізнаних, то такої статистики у нас немає. Наша справа полягає в пошуку і вивезенні тіл, а далі процесом розпізнавання і передачі родичам займаються інші служби. Часто цей процес дуже надовго затягується, оскільки щодо кожного загиблого СБУ чи МВС відкриває кримінальне провадження. В рамках якого проводить розслідування щодо причин і обставин смерті. Тому для нас важливо якомога детальніше описати, де було знайдене тіло, зазначити, які предмети поруч розташовані і т.д.

До місії “Чорний тюльпан” ваша організація займалась пошуком загиблих в Першій і Другій світових війнах. Наскільки та робота відрізняється від нинішньої?

Звісно, специфіка роботи зовсім різна. Щодо загиблих в Першій і Другій війнах наша робота — це скоріше археологія (хоч, напевно, і не зовсім коректно так казати).

На відміну від сьогоднішньої роботи, пошук загиблих у тих війнах чітко регулюється законодавством, зокрема, законом про охорону культурної спадщини. Виявляючи захоронення, правоохоронні органи вже не відкривають кримінальні справи, лише фіксують, що це стосується воєнного періоду. І звичайно, ми працюємо в більш безпечніших умовах, навіть при виявленні вибухівки. Оскільки нас супроводжують “мінери”. Це я відношу до “плюсів”.

Якщо ж називати “мінуси”, то очевидно, для розпізнання людини може бути досить мало інформації, очевидців практично не залишилося...

У мене от дідусь в 41-му зник на території Литви, і досі не знайшли тіло. Мало відомостей залишилось про обставини його загибелі.

Що стосується нинішньої ситуації, то, звичайно, ми набагато більше ризикуємо. Єдиний “плюс” — маємо можливість прибути на місце події невдовзі після неї самої. Тож легше побачити місце захоронення, знайти речі загиблих, свідків.

Ну, і психологічно, звісно, тепер важче.

Серед пошуковиків є дорослі дядьки. Але вони не можуть стримати сліз, коли бачать молодих загиблих пацанів по 18-20 років... Якщо раніше ми шукали лише наших дідів, прадідів, то тепер — синів.

Скільки, за вашими прогнозами, ще може тривати пошук загиблих, зважаючи на хоч і не активне, але все ж продовження війни на Донбасі?

Якщо говорити лише про категорію військовослужбовців, то значну частину загиблих серед них ми знайшли. А є ще чимала кількість мирних людей, котрі померли: хтось — під завалами, хтось — від хвороби чи голоду.

Фото: EPA/UPG

Міжнародний досвід показує, що пошуки загиблих можуть тривати десятиліттями. Наприклад, з початку Кіпрського конфлікту пройшло більше сорока років. У 2008 році турки-кіпріоти і греко-кіпріоти знайшли порозуміння і створили спільну групу, котра почала працювати в місцях масових захоронень.

Все залежить від того, як швидко ми дійдемо до миру. А це, як на мене, поки виглядає примарно. Та рано чи пізно доведеться складати зброю. Конфліктів вічних не буває. Суспільство втомлюється і потроху сходить з розуму.

Можна звинувачувати одне одного безкінечно, хто першим почав, хто в чому винен і так далі. Але якщо ми хочемо, щоб все це закінчилось, то треба проявляти більше мудрості і холодного розуму.

Мене дивують люди, котрі закликають воювати, вбивати і навіть дійти до Красної площі (в Москві — ред.), але разом з тим, і дня не пробули на фронті.

Думаю, треба закінчувати цю війну. Як? Це вже питання до політиків, які власне її й розпочали. Не буває ситуацій, в яких неможливо домовитися. Це я вам кажу, як людина, в якої великий досвід сімейного життя.

Фото: Макс Требухов

Свого часу ви були депутатом міськради Кривого Рогу. У вас не було бажання реалізувати себе в політичному плані, щоб лобіювати інтереси організації на найвищому рівні?

Так, раніше у мене були певні політичні амбіції. Але перед останніми виборами відмовився балотуватися у Верховну Раду.

По-перше, те, що відбувається в політичному середовищі впродовж останніх двох скликань парламенту, схоже більше на клоунаду. Я втомився від цього. Думаю, суспільство також.

По-друге, є небезпека, що певні політичні амбіції завадять тій справі, яку робить наша організація. Елементарно: я асоціюватимусь з певною політсилою, що може негативно сприйматися на тій стороні. Та й будь-яка приналежність до української влади в тому числі може стати подразником під час переговорів з представниками “ЛНР”/”ДНР”.

Дехто критикує моє неоднозначне ставлення до подій на Донбасі. Мовляв, я не висловлюю свою позицію щодо тієї чи іншої сторони. Та я не збираюсь комусь щось доводити. Якщо хтось вважає, що начепивши на себе певні атрибути і викрикуючи завчені фрази, він виглядає більш патріотичним, ніж інші, то глибоко помиляється.

Знаєте, під час перших поїздок в зону АТО у мене був шок. Картинка, яку показувало ТБ, не співпадала з тим, що я бачив наяву. Перебуваючи чи то в тому, чи в іншому інформаційному полі, формується відповідне бачення ситуації. І часто люди хочуть бачити лише ту правду, яка гармонічно вкладається в їх світогляд. Це спостерігається як на цій, так і на тій території.

Тобто, на вашу думку, відбувається боротьба різної пропаганди?

Напевно так... Чому я намагаюсь нейтрально ставитися до подій на Донбасі? Тому що насправді та картинка, яку нам намагаються нав'язати, не завжди співпадає з реальністю. Але напевно зараз не час про це говорити... Можна стати ворогом як там (на непідконтрольній території — ред.), так і тут.

Фото: Макс Требухов

***

Телефон “гарячої лінії” місії "Евакуація-200" — 0 800 21 01 35

Рахунок для допомоги місії

ПАО КБ «Приватбанк», р/с 26003056209093,

МФО 380269, ЕГРПОУ 37820137, ВОО «Союз «Народна пам'ять»,призначення платежу– Фонд пошуку загиблим на сході України

Вікторія МатолаВікторія Матола, Журналист
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter