“Намагався отримати статус біженця у Польщі, але після Іловайського котла повернувся до України”
Я був активним учасником Майдану десь до початку лютого (2014-го - ред.). Виконував обов'язки начальника внутрішньої безпеки у Київраді, коли там влаштували пункт обігріву для мітингувальників. Але невдовзі змушений був залишити країну через погрози.
Після сутичок на Грушевського, десь у той же час коли викрали Ігора Луценко і Юрія Вербицького, на мене було скоєно напад. Біля під'їзду зі словами “Стоять, с*ка" до мене кинулося кілька чоловіків зі “Спринтера” (мікроавтобус “Мерседес” - авт.), припаркованого неподалік. Я встиг заскочити всередину, застосував газовий балончик проти нападників та зміг утекти.
Але погрози продовжувалися. Невідомі натякали мені на долю Гонгадзе. Приходили до мене додому у мою відсутність, коли була лише дружина с малою дитиною. В цей момент я фактично зрозумів, що не можу фізично захистити свою сім’ю: після бійки на Майдані була пошкоджена рука й гумовою кулею травмовано коліно. Тому я прийняв рішення виїхати із сім’єю до Польщі.
Там я провів увесь 2014-й рік, намагався оформити статус біженця. Але стався Іловайський котел, в полон потрапив мій товариш з батальйону "Донбас". Тоді я зрозумів, що сидіти за кордоном у безпеці, коли мій друг, у якого двоє дітей, знаходиться у полоні, неправильно. Було прийняте рішення повертатися до України та заступити на службу.
“Вагався між “Київ-1” і “Київ-2”
Я шукав інформацію про участь МВС у спецопераціях, зачистках на Донбасі, оскільки в АТО має бути задіяні
Міністерство внутрішніх справ та СБУ - це їхня найперша функція. Хоч усім зрозуміло, що у нас війна з Росією, але де-юре проводиться антитерористична операція. І ми маємо справу із терористами,
малими терористичними групами та ДРГ. А боротьба із ними - справа спеціальних загонів, відповідно підготовлених.
Я недовго обирав підрозділ, в якому хотів служити. Щоправда, вагався між батальйонами МВС “Київ-1” і “Київ-2”, але все ж таки схилився до першого. Він був ніби більш забезпеченим та мав якісну підготовку для ефективного виконання поставлених завдань у зоні АТО. Наразі ж я трохи переглянув своє ставлення і схиляюся вже безпосередньо до військової служби (Андрій переводиться до бригади легкої піхоти НГУ, аби більше часу проводити у зоні АТО - авт.).
У батальйоні МВС я з лютого 2015 року - трохи більше року. За цей час я був в АТО десь близько чотирьох місяців - дві ротації.
Ми займалися патрулюваннями, виявленням терористів та зачисткою об\'єктів і населених пунктів, перевіркою автівок та людей, котрі поверталися з непідконтрольних територій, викриттям схронів, аеророзвідкою та іншими приємними і потрібними речами.
Я розумів, що склад батальйону далеко неоднорідний - є різні бійці та різні командири. Мені пощастило і з командиром, і з хлопцями. У нас були дійсно професійні інструктори та інтенсивна підготовка, слабших відсівали. З бійцями, котрі пройшли підготовку, ми відбули дві найбільш результативні ротації в секторі Б, де зробили багато корисного.
Наш командир - спортсмен і дуже не любить алкоголіків - це щодо проблеми вживання алкоголю бійцями. В АТО ми домовилися зберігати "сухий закон" і навіть на дні народження комбата пили "Фанту". Немає в нас і дідовщини, хоча непорозуміння трапляються, але до рукоприкладства, як правило не доходить. Хоча під час попередніх ротацій бійки виникали вже після перших двох тижнів. Коли знаходишся на першій лінії, бачиш ті самі обличчя, мусиш спілкуватися із одними і тими ж людьми, які часом не до вподоби, конфліктів не уникнути.
“Ми захищаємо не владу, а тонкий баланс законності”
Батальйон “Київ-1” створювався на базі сьомої сотні Самооборони Майдану на чолі із командиром Лісничуком. Його заступники - теж вихідці із цієї сотні, як і багато рядових бійців. Але без погодження із командиром - та не без “сприяння” пана Терещука (екс-начальник Київського головного управління МВС - авт.) - до батальйону потрапило багато старих “ментовських” кадрів, котрі підлягали звільненню. Вигнати їх командир не мав повноважень, і, як наслідок, результати їхніх ротацій в зону АТО були доволі сумнівними. До того ж це дозволило їм поновитися на роботі в інших підрозділах МВС.
Із перемогою Майдану єдиним легітимним органом залишилася Верховная Рада. А оскільки в місті враз не стало міліції, сьома сотня Самооборони взяла будівлю парламенту під охорону. Коли вже вона перетворилася на батальйон “Київ-1”, охорона громадського порядку (ОГП) в урядовому кварталі стала нашим прямим завданням.
Як майданівець, собі за мету я поставив запобігання провокаціям та зниження градусу можливого конфлікту. При цьому ми захищаємо не владу, а тонкий баланс законності, і я це щоразу пояснюю протестувальникам.
На спільних акціях ми пересікаємося з “Беркутом”, адже він нікуди не дівся. Тільки назву змінив з "полку міліції спецпризначення громадської безпеки "Беркут"" на “полк поліції особливого призначення громадської безпеки”. Одягнені у чорну форму із синьо-жовтими шевронами. Але ми практично не спілкуємося, більш того - періодично виникають конфлікти. Адже для них ми не силовики, “майдануті” - ставлення до людей, які брали участь у революції, у них досі негативне.
А люди, навпаки, сприймають нас, як силовиків, звинувачуючи у захисті влади. Але ж хтось повинен забезпечувати порядок та оберігати тонкий баланс законності.
“Списки в зону АТО складаються магічним чином”
Бійців “Київ-1” на Донбас відправляють хаотично. Списки тих, хто їде в АТО, складаються магічним чином: хтось там буває частіше, хтось рідше. Якогось алгоритму немає, або я його не зрозумів. Бувало
так, що бійці, з якими ми були разом в навчальному центрі, лише ходили на ОГП, коли я вже проходив другу ротацію із зони АТО. Можливо, вони не показали достатній рівень підготовки.
Адже перед тим, як потрапити в зону антитерористичної операції на Донбасі, необхідно пройти навчання у підготовчому таборі. Там проводиться фізична підготовка, спаринги, навчання із тактики та стрільби. Так от за їхніми результатами далі пройшли лише 28 бійців з 40.
Робота в зоні АТО
На Донбасі ми патрулювали трикутник Курахово-Мар'їнка-Красногорівка. В Курахово був штаб, а в Мар'їнку та Красногорівку ми виїжджали на патрулювання та виступали в якості вогневого підсилення військових.
Траплялися різні ситуації. Наприклад, одного разу під час патрулювання ми з напарниками перевіряли осіб напідпитку, які ходили містом. Переглянувши акаунти в соцмережах одного з них, я запідозрив, що він має “ватні” погляди та запропонував йому ввести свій логін і пароль від “Вконтакті”, він погодився. Переглянувши його групи та переписку, стало зрозуміло, що ця особа має зв'язок із терористами батальйону "Восток" та "Першої слов'янської бригади", в яких він воював в 2014 році. До того ж на його телефоні ми знайшли відео, на якому він обіцяє різати голови військовим, але його мрії лишились нездійсненними. Ми передали його СБУ, зараз над ним триває суд.
Окрім того, до наших обов’язків входить слідкування за порядком у гарнізоні. Наприклад, у Красногорівці - до нашого приїзду - були випадки, коли військові з’являлися в місті у п’яному вигляді, влаштовували стрілянину під ногами в людей, навіть кидали гранати в двері. Ми - як міліція - навели лад.
При зустрічі із п'яним військовим, зупиняли його, перевіряли документи, потім зв'язувались або з ВСП (Військова служба правопорядку - авт.) або з командиром бригади, щоб вони забирали бійців. Тому що вони, як правило, тікали в самоволку пиячити. Якось витягнули з підвалу військового, котрий чотири дні безперервно вживав алкоголь. Робота в МВС дає можливості для контролю та забезпечення правопорядку в місті.
Доводилося щодня проходити усі “злачні” місця: “точки”, де військовим продавали алкоголь, притони, борделі, щоб переконатись, що там нікого не гвалтують, не ріжуть і немає наших військових. За 4 дні ми накрили 8 точок, де збувався самогон, та ще близько 20 торгашів. Не зрозуміло, чим там взагалі міліція займалася.
Іноді при патрулюванні доводилося проводити затримання або виїжджати з місцевими слідчими на затримання. Місцеві слідчі - це окрема історія. В Кураховому ми тричі ловили одного і того ж наркомана, передавали слідчим, а ті його відпускали. Це якесь безумство.
На “гражданкє”
Бійці батальйону “Київ-1” не вступають у протистояння із протестувальниками. Хоча нам приписують зворотнє. Після вибуху гранати біля Верховної Ради (я теж мав там бути, але мені пощастило - відправили на блок-пост) з’явились фотографії, на яких видно, як бійці “Київ-1” відбирають у учасників протесту щити, які ті позабирали в свою чергу у Нацгвардії. Інтернетом почали ширитися крики про зраду, але ж щити - це спецзасіб НГУ і він потрібен для стримування натовпу, а не для розгону, як вважають деякі.
Розгоном як раз займається “Беркут”. Наприклад, під час сутички на “Осокорках” (коли виникла бійка між активістами та людьми забудовника - авт.) ми просто приїхали, постояли та поїхали назад. Навіть не в оточенні, просто як підмога.
Ми на акціях швидше для психологічного впливу. Ми добровольці, і не хочемо, щоб активісти вступали в бійку із силовиками і навпаки. Наше завдання - берегти хиткий мир та стримувати одних та інших. Але нас за це називають “псами Авакова” з однієї сторони, “майданутими” - з іншої, а насправді ми “няшки”.
