ГлавнаяОбществоЖизнь

Про слово з трьох літер

Треба позбуватися радянської звички перетворювати нормальні слова на абревіатури, за якими ховається (а по ходу справи і перекручується) реальний зміст цих слів. Це не забаганка, а нагальна потреба, бо якщо знати, хто і який зміст вкладає, наприклад, у абревіатуру МАФ, багато чого стане зрозуміло.

Фото: Вадим Крутивус

Радянська влада полюбляла абревіатури. Не те щоб у інших країнах їх не використовували, але у СРСР 1920-30-х років скорочували все, що можливо і неможливо, заплутуючи зміст і підміняючи поняття так, що абревіатура ставала новим словом. Виникало нове поняття, у якому губилися реальні значення обрізаних слів – простій людині годі було розібрати нагромадження змістів у повній назві і вона просто забувалася, абревіатура починала жити власним життям. Такий собі елемент радянського «новоязу». На ці тоталітарні хитрощі звернув увагу ще Орвелл у своєму «1984». За десятиліття існування до значення радянських абревіатур могло приплутатися що завгодно. Вчителька історії не могла зрозуміти, чого ми, підлітки доби пізнього «совка», регочемо, прочитавши у підручнику слово «нарком». Вона не знала, що у міському сленгу воно позначає вже зовсім не державного посадовця-міністра, а людину, яка системно вживає певні заборонені препарати. Ми примальовували до фото наркома оборони Троцького і наркома освіти Луначарського здоровецькі «косяки» і страшенно раділи.

Наразі мене особливо цікавить сучасна абревіатура МАФ (мала архітектурна форма). Дивом дивуюсь, наскільки по-радянському складається її «біографія» – підміна змісту просто кричуща. Тож спробуймо розібратися із визначеннями. Для початку з’ясуймо, що таке архітектура. «Словник архітектурно-реставраційних термінів» повідомляє: «Архітектура – це будівлі та інші споруди, що творять матеріально організоване середовище. Архітектура є не тільки складовою матеріальної культури, але як вид мистецтва є частиною духовної культури, естетично формує оточення людини, висловлює суспільні ідеї у художніх образах».

Згадайте це визначення, пробиваючись до метро, входу у яке просто не видно за усілякими кострубатими спорудами. Мистецтво? Духовна культура? Естетично сформоване оточення? Розігналися! А от щодо висловлення суспільних ідей у художніх образах – чистісінька правда. Річ у тім, що архітектура несамохіть узагальнює настрої та звичаї суспільства, у якому і для якого твориться. Це просто містика якась: щоб там не думав автор, проектуючи споруду, а вийде характеристика часу і суспільства – так було протягом тисячоліть. Скажете, що МАФи це не архітектура? Погоджусь, але те, що антиестетичні і антиархітектурні ящики, обшиті вагонкою і набиті пиріжками-ковбасою-трусами-шкарпетками (потрібне підкреслити) замінили архітектуру – це і є та сама характеристика часу і суспільства, його образ. Якщо у цьому контексті не подобається слово «художній» будемо посилатися на постмодерне трактування. Цікаво, що по ходу справи відбулася ще й підміна понять на законодавчому рівні, але про це трохи згодом.

Буквального визначення малих архітектурних форм донедавна просто не існувало – тільки перелік типів споруд, які можна так називати. Загалом малі архітектурні форми розплодилися і стали помітним явищем у ХVІІІ – ХІХ ст. Саме тоді відбувався бурхливий розвиток садово-паркового мистецтва, модні англійські парки заповнили усілякі альтанки, павільйони, місточки вибагливої форми, різноманітні колонади та бельведери, а також конструкції для підтримання витких рослин – трельяжі та перголи. Оце і є малі архітектурні форми у нормальному розумінні. Вони стали композиційними акцентами ландшафтного дизайну. З розвитком історії архітектури як науки та усталенням термінології до цього переліку долучили також усілякі брами, фонтани, маленькі каплички, що найчастіше стоять при дорогах чи на церковних подвір’ях, рідше – у паркових нетрях панських маєтків.

Але як жити без визначення предмету, на якому чиновники можуть добряче заробити? Треба якось виправляти недопрацювання усіх цих теоретиків архітектури та мистецтвознавців. І от у різних законодавчих актах починають з’являтися усілякі дивовижі, вигадані найрізноманітнішою публікою – від народних депутатів до пожежників. Наприклад, у Законі України про благоустрій населених пунктів від 2005 р. малу архітектурну форму визначають як «невелику одноповерхову пересувну споруду, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарну споруду, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру має площу до 30 кв. м, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів». За цим прекрасним визначенням з переліку типів малих архітектурних форм випадають практично усі споруди, які досі такими вважалися і могли б правити за еталон. Уявіть собі паркові альтанки, які могли б простояти 200 років без фундаменту, пересувні балюстради та бельведери. Я вже мовчу, про дивовижний вислів «по зовнішньому контуру має площу». Законодавці, ви у школі вчилися? Будівля має периметр, за ним і визначається площа.

У 2008 р. МНС і собі долучилося до діяльності у царині теорії архітектури і видало своє визначення у відповідному наказі: «Мала архітектурна форма – невелика споруда для здійснення підприємницької діяльності торговельно-побутового призначення площею до 30 кв. м та висотою до 4 м, яка виконується з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування заглиблених у ґрунт фундаментів». Виходить, що усе ясне панство, яке понаробило собі у маєтках англійських парків з місточками та альтанками мало на увазі «торговельно-побутове» їх призначення і потроху чимсь там у них приторговувало. І встановлювало усе це тимчасово – так само, як нині встановлюють де попало торгові намети.

І, нарешті, 2011 року у Законі України про регулювання містобудівної діяльності наші любі депутати видали перелік типів малих архітектурних форм, від якого голова йде обертом і хочеться запитати у авторів закону: «Що ви вживали, пишучи оце?» Тут визначення скоротили і зробили розпливчастим – так зручніше, за бажання можна видати за МАФ практично будь-що.

Отже, за останньою версією «Мала архітектурна форма – це елемент декоративного чи іншого оснащення об’єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством». Вчепитися тут можна практично до кожного слова, але бракує місця. Втім, не можу не вказати на два моїх улюблені пункти.

Перший – це твердження, що декоративна та ігрова скульптура є архітектурою. Тут все прекрасне: і те, що один вид мистецтва раптом став іншим, і визначення типології скульптури. Коли я здавала держіспит у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, то мусила чітко відповідати: скульптура буває монументальною, парковою і камерною, буває також скульптурна мініатюра. Поясніть хтось мистецтвознавцю: що таке декоративна та ігрова скульптура? А, згадала! Декоративна скульптура – це усілякі порцелянові балерини, голуби та звірятка, які наші бабці виставляли у сервантах. Ну, і те, що вивіска раптом стала малою архітектурною формою також дуже подобається – цікаво, яким чином ця площинна штуця організовує тривимірний простір?

Фото: zhitomir-online.com

Другий пункт – чудові вислови «інші елементи благоустрою, визначені законодавством» та «інше оснащення елементів благоустрою». Оскільки законодавство нічого не говорить про інші елементи, ними має шанс стати будь-яка гидота, за дозвіл на встановлення якої може заплатити будь-хто охочий. І тут починаєш розуміти, що малі архітектурні форми це одне (подивіться на фото), а МАФи – зовсім інше, абревіатура перетворилася на слово з трьох літер і нині живе своїм, окремим від високих архітектурних матерій життям.

Впродовж років я не можу знайти відповідь на питання: чому саме моє рідне столичне місто так страждає від навали МАФів? Ні туристичний Львів, ні курортна Одеса не влаштовують на своїх вулицях чи у місцях скупчення людей «шанхаї» з кіосків і наметів, за якими не видно міста. А у Києві – просто гідра якась оселилася: їй рубають одну голову з пивом-пиріжками-трусами, а виростає дві. Точніше, їй щоразу радо пришивають ще більше голів. Скажете, дрібниця на тлі війни? Так, дрібниця. Але дуже хочеться, щоб хлопці, які повернуться з фронту переможцями (анітрохи у цьому не сумніваюся!), побачили оновлену столицю у всій красі, без візуального образу корупції – огидних МАФів.

Катерина Липа Катерина Липа , журналист
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter