ГлавнаяОбществоЖизнь

Священик у підпіллі

38-річний священик протестантської церкви з Донецька Сергій Косяк — один із небагатьох, хто досі продовжує підпільно допомагати людям, які лишилися на Донбасі. Для цього вигадує різні схеми поставки продуктів і вивезення переселенців, навчився бути обережним і шифруватися від “ДНРівців”.

Після зради свого друга він побував в полоні у “ДНР”. Нині вони оголосили його в “розшук”, а тому з'являтися в Донецьку для нього — небезпечно.

Він не приховує своє ім'я і чесно зізнається, що буває страшно... “А хто, якщо не я? Після такого запитання собі переступаю страх і продовжую працювати”, - говорить.

Розповісти про все детально священик, звісно, не може — під загрозою життя і його, і волонтерів, котрі ще продовжують працювати на Донбасі. Втім, деякі таємниці він все таки відкрив LB.ua.

Фото: Facebook Sergey Kosyak

Ви зараз перебуваєте на Донбасі?

Так, я в Красному Лимані, на базі для переселенців, якраз привезли продукти... Скоро будемо відправлятися на базу в Святогірськ.

Кому і в яких містах Ви допомагаєте?

Основні міста — це Донецьк, Шахтарськ, Горлівка, Торез і частково Макіївка.

Допомагаємо і переселенцям, і тим, хто перебуває так би мовити “в тилу”, на території ворога. Проблеми як у тих, так і в інших, - однакові, тільки вирішення їх — різне. На “окупованій” “ДНРівцями” території не можна відкрито допомагати людям. Одразу потрапляєш під приціл, як вони себе називають, служби “НКВД”. І заарештувати можуть, і побити, і окопи заставити рити...

Ви вже попадались їм?

Так, мене ще в травні забрали. Але в той час ставилися до полонених набагато м'якіше, ніж тепер. Якби мене зараз забрали, то просто вбили би.

Як потрапили в полон?

В той час в захопленій Донецькій ОДА було дуже багато місцевих. Декого я навіть знав особисто. Ми з церквою проводили молитовний марафон — щодня збиралися з 18 до 19 і молилися за мир, єдність України. В центрі міста стояла і наша молитовна палатка. Один раз її знесли, але після цього нас не чіпали. У нас тоді була певна домовленість... Один з місцевих бойовиків, на той час - комендант ОДА, був членом нашої церкви. Я підійшов до нього, щоб вивідати інформацію щодо настрою (серед бойовиків — ред.) з приводу нашого марафону.

Фото: РИСУ

Там побачив мене мій товариш, з яким ми давно знайомі. Він був свідком в мене на весіллі. Незважаючи на це, він “здав” мене “ДНРівцям”, мовляв, я поширюю “антиреволюційну ідеологію” і так далі. Мене забрали. Дуже сильно били палками, кулаками, молотком... Катували, як в фільмах жахів (пауза — ред.). Питали про “Правий сектор”... А потім викликали двох “командирів”. Вони виявилися колишніми членами нашої церкви. Побачили мене, пожаліли і відпустили. В полоні провів всього півдня, але якби не ці двоє чоловіків, не знаю, що зі мною було б.

Фото: Facebook Sergey Kosyak

Ви переоцінили людей після зради товариша?

Став більш досвідченим, акуратнішим в словах. Прийшов певний професіоналізм, правда, вчитися довелося на особистій шкурі. Люди тут “здають” один одного постійно, тому ми розробляємо різні схеми з роздачі продуктів, щоб не привертати до себе увагу. Якщо передаємо ліки, то лише малими партіями.

Я почав зважати навіть на, здавалося б, дрібниці. Наприклад, нещодавно мені передали брошурки, складені волонтерами, з рекомендаціями, як вести себе в зоні АТО. Брошурка — на перший погляд, ідеальна, але у вихідних даних написали, хто її склав: “Донецьк SOS”, Центр взаємодопомоги “Врятуємо Україну” і Держслужба з надзвичайних ситуацій. Цього достатньо, щоб людина, яка візьме цю брошурку, була затримана “НКВД”. Це ж війна! Зі сторони “ДНР” ці організації — вороги.

Фото: Facebook Sergey Kosyak

А чому люди “здають” одне одного?

За ідею. Багато хто свято вірить в ідею “ДНР”. Дуже сильно діє пропаганда російських ЗМІ. Якщо сидіти і постійно дивитися лише російське телебачення, то будеш справді вважати Нацгвардію ворогами, “каратєлями” і ненавидіти їх. Люди — обмануті, в їхніх очах ті, хто підтримує цілісність України, - вороги.

Думаю, через це й друг мій мене зрадив. При чому навіть після того, як мене сильно побили, у мене було розбите лице, він все рівно давав неправдиві свідчення. Та я на нього зла не тримаю. Господь дав такий мир в серці, що навіть до тих, хто мене катував, не було ненависті.

Повернемося до Вашої діяльності... Скільки людей з Вами працюють?

Раніше було дуже багато. Щодня на молитовний марафон приходило до 250 людей, чимало з них так чи інакше долучалися до волонтерської роботи. Але бували випадки, коли під час молитви забирали і наших активістів, і звичайних мешканців. Так в полон потрапило 13 людей, в тому числі декілька священиків. Троє водіїв, котрі перевозили людей в інші регіони, також були в “ДНРівців”. Один перебував в полоні три тижні. Слава Богу, всіх вже відпустили.

В 99% випадків після полону люди виїжджають з регіону, бо психологічно дуже важко це пережити. І зрідка — залишаються тут.

Наразі по тих містах, де ми працюємо, - близько 50 активістів.

Звідки отримуєте фінансування?

Це добровільні пожертувавання. Люди знають про цю роботу. Хтось особисто дає в руки, хтось на картку пересилає. Це велике чудо, що спочатку в мене були маленькі затрати, і люди небагато жертвували, а зараз — великі, і пожертувавання збільшилися.

Чи можете розповісти про найскладніші випадки, які траплялися з волонтерами чи з Вами особисто?

О, в мене стільки таких історій... Найбільше труднощів виникає з евакуацією. Наприклад, у Горлівці під час посадки в автобуси задавили людину. Був обстріл міста і сильна паніка. Бажаючих виїхати прийшло майже вдвічі більше, ніж ми розраховували. Потім під'їхали ще автобуси, але управляти людьми в такій паніці було дуже складно.

Чимало складних ситуацій траплялося через першкоджання “ДНРівців” евакуації. Одного разу наші автобуси з людьми хотіли відправити не в ті міста, куди ми їх направляли. Таке трапилось під час евакуації зі Сніжного. “ДНРівці” не пускали їх в Ізюм, а направляли в Ізварино... Після тривалих переговорів вдалося домовитися з “комендантом” міста. Крім цього, автомобілі під час евакуації потрапляли і під розтяжки, і на міни, і під обстріли...

Ще один випадок — при посадці людей в автобуси нашого волонтера забрали “ДНРівці” і дуже сильно побили.

А чому його взяли в полон? Залякати чи з метою викупу?

У них (“ДНРівців” - ред.) такий стиль поведінки. Ну, наприклад, інший наш волонтер поїхав евакуювати інваліда в Шахтарськ. Почав його шукати і потрапив під підозри “ДНРівців”. Вони провели обшук його автомобіля, знайшли ліки і почали вигадувати, що це наркотичні препарати. “Арештували” його, побили. Взяли в полон - він три тижні прожив в окопах, потрапляв під бомбардування, на його очах людей розривало на мінах. Забрали ні за що... Зрозуміти логіку (“ДНРівців” - ред.) дуже складно.

Одного мого товариша забрали, бо у нього інтерфейс телефона був українською мовою. Для них цього було достатньо, щоб вважати його злочинцем.

Вам не страшно продовжувати займатися волонтерством?

Звісно, страшно. Страшно було додому повертатися (після полону — ред.) і знову продовжувати молитовний марафон. Але я розумію, що хтось повинен це робити. Всі, хто займається цим добровольчим підпіллям, ставлять під загрозу своє життя і здоров'я. І навіть ті, хто побував в полоні і яким читали “вирок” й імітували розстріл — стріляли над головою — через якийсь час знову поверталися до цієї роботи. Певна внутрішня відповідальність за людей, любов до Бога і до держави спонукає знову працювати. Ми переступаємо через страх і все.

Хоча зараз ситуація ще більше для мене ускладнилась. Тиждень тому у моїй квартирі в Донецьку провели обшук. Хоча вдома мене не було, я якраз їздив в Київ, щоб зустрітися зі своєю сім'єю, яку вже давно вивіз задля їх безпеки. Коли намагався повернутися в Донецьк, повідомили, що я оголошений в розшук “ДНР”, тому туди я вже не поїхав. Тепер я їжджу по інших містах, а в Донецьку курую добровольчим підпіллям.

Фото: Facebook Sergey Kosyak

Тобто Ви вже не повернетесь в Донецьк?

Не можу точно сказати. Але якщо навіть їхати туди, то за фальшивими документами. І точно не на свою квартиру, за будинком періодично слідкують.

Які настрої зараз панують серед населення, що там залишилось, і серед переселенців? Вони продовжують вірити в “ДНР”?

Деякі прозрівають, знаю таких людей особисто. Але інші — притримуються тієї ж позиції... Сепаратистських настроїв навіть серед переселенців чимало. Ми допомагаємо всім, не розділяємо їх за ідеологічними поглядами. Війна закінчиться, і з цими людьми також доведеться якось жити.

Як так сталося, що ви іншої позиції притримуєтесь?

Проукраїнської?

Так.

Я — людина віруюча. Моя позиція: Бог об'єднує, а сатана розділяє. І те, що я живу в Донецьку, на це не впливає.

В Донецьку більша частина — за єдину Україну. Свого часу маргінальному зібранню в місті ніхто не перешкоджав, а проукраїнське — було подавлене силою. Створювалась картинка, що весь Донецьк — за “ДНР”. Це — неправда, це — просто картинка.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter