ГоловнаСуспільствоОсвіта

Країна гуманітаріїв на касі Макдональдсу

«Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням» - саме за документом із такою назвою, починаючи від 1996 року і донедавна, в Україні відбувався розподіл бюджетних місць між університетами. Звучить кумедно, але наче все більш менш зрозуміло. Спочатку держава формує загальний обсяг фахівців з якоїсь спеціальності, потім держава розміщує певну кількість місць із цієї спеціальності у різних ВНЗ і контролює, аби фахівці таки були «поставлені» - усе це держава робить, як написано, в ім’я своїх потреб.

Фото: Макс Левін

Однак з часом суспільство почало потроху сумніватись у цих потребах. Згадайте, як кілька років тому популярним стало переконання, що в країні занадто багато правників та економістів. Ця поняття правників та економістів стало настільки загальним та широким, що говорячи про неї, нам йшлося і про істориків, політологів, філософів, журналістів чи філологів. І хоча ніхто вже й не пам’ятає, звідки це взялось, воно міцно засіло в головах студентів, абітурієнтів та їх батьків. Одним словом, суспільство сказало: «Мы ждем перемен». Тож урядовці, перейнявшись суспільним настроєм, почали скорочувати «поставку» правників, економістів та інших фахівців і водночас збільшувати державне замовлення на інженерію, IT та природничі науки.

Вочевидь велись якісь розрахунки, пропонувались формули, за якими когось треба було скорочувати, а когось збільшувати. Проте точність цих розрахунків нам показує історія дворічної давнини, коли у 2011 міністр Табачник примудрився протягом двох місяців озвучити три різні цифри скорочення обсягів державного замовлення у порівнянні з 2010 роком – на 42%, на 19% та врешт-решт на 22%.

Якщо зіставити ці цифри з бюджетом країни, то виявиться, що міністр, як справжній господарник, може собі дозволити широкий розмах у розмірі 1,28% бюджету України.

Щороку формування обсягів та розподіл державного замовлення між університетами викликали чимало питань. У першу чергу турбувала відсутність будь-яких механізмів контролю над цим розподілом та непрозорість рішень. Тому прийнятий у листопаді минулого року закон був покликаний зробити весь процес державного замовлення більш відкритим. Схема ніби проста – уряд формує загальні обсяги державного замовлення, потім кожне міністерство та відомство, у підпорядкуванні якого є ВНЗ, оголошують конкурс на розподіл бюджетних місць між цими ВНЗ, а за його результатами із переможцями підписують контракти із зобов’язаннями сторін. Та не сталося, як гадалося – вже цього року нова схема показала свою неефективність. У першу чергу через те, що вона, по суті, не відрізняється від старого формату «поставки продукції».

Заява урядовців, про те, щорозмір держзамовлення в цьому роцінайвищий за всі роки незалежності, не відповідає дійсності. Так державне замовлення у 2012 році склало 127200 осіб на підготовку бакалаврів. У 2005 році за рахунок держави вступило на І курс 139 тисяч осіб, в 2006 році – 140 тисяч, в 2007 році – 145 тисяч студентів.— Станіслав Ніколаєнко, екс-міністр освіти

По-перше, міністерства не виконали вимогу закону і не повідомили про конкурс на своїх офіційних сайтах. По-друге, порядок скликання та роботи конкурсної комісії, яка розподіляє бюджетні місця, визначає сам державний замовник, а не закон, тому цей процес жодним чином не можливо проконтролювати. По-третє, закон не вимагає від державних замовників публікувати протоколи рішення конкурсних комісій із усім розподілом місць по спеціальностях у відповідних ВНЗ. Щоправда є вимога передачі даних до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, однак її нехтують багато вишів, адже законом не встановлено навіть терміну, у який потрібно передавати інформацію.

Окремою прогалиною є критерії, за якими повинен відбуватись відбір університетів. Ті, які зазначені в законі, не передбачають змагальності, адже наявність ліцензії та висновок акредитаційної комісії є просто критеріями допуску до конкурсу. Відповідно, закон дозволяє замовникам визначати свої критерії – а це, фактично, та сама ситуація, яку ми мали до його прийняття. Зрештою, навіть якщо взяти нещодавно опублікований рейтинг ВНЗ від МОН і порівняти його з розподілом бюджетних місць, то побачимо цікаву картину. Наприклад, якщо взяти бакалаврів з історії, яких за держзамовленням готують аж 46 ВНЗ, то Харківський національний університет із 2-им місцем у рейтингу цього року має утричі більше скорочення, ніж 25-ий Черкаський національний університет. Інший приклад – за рейтингом МОН три кращі технічні університети знаходяться в Харкові, однак зміни в обсягах державного замовлення на програмну інженерію торкнулись їх по-різному. Національний університет радіоелектроніки збільшив кількість державних місць на 25%, Авіаційний інститут залишився без змін, натомість ХПІ втратив 18%. Для порівняння, три ВНЗ із Запоріжжя, які поступаються в рейтингу чи взагалі не є технічними, не втратили жодного місця або ж навіть збільшили обсяги.

І така ситуація по багатьох напрямах. Тобто неозброєним оком видно, що навіть власний міністерський рейтинг чомусь не став хоча б одним з критеріїв розподілу місць.

Фото: Макв Левін

Родзинкою кампанії, поза усілякими сумнівами, став цьогорічний фаворит розподілу бюджетних місць - Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. Цей ВНЗ отримав збільшення держзамовлення за напрямами та спеціальностями, що скорочуються не лише загалом по країні, але й у провідних вишах – Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка чи КПІ. Звісно можливо дніпропетровський виш став учасником якоїсь таємної програми і має стати українським Гарвардом, однак скоріш за все собака заритий в іншому місці. Справа в тім, що конкурсну комісію МОН очолював заступник міністра Євген Суліма, який свої наукові ступені здобував саме у цьому університеті. Тож залишається лише порадіти за тамтешніх викладачів – вони не матимуть проблем із ставками, а можливо для них навіть відкриють декілька десятків нових посад!

На сьогодні ми все ще залишаємось на рівні «поставки продукції», українська держава поки що не навчилась розподіляти наші з вами податки так, аби університети забезпечували нас потрібними та кваліфікованими спеціалістами. Зрештою, це дійсно не проста задача. Тому, удавати реформи не варто, бо анекдот про гуманітарія на касі Макдональдсу стає дедалі менш смішним.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram