Його батько був відомим адвокатом, який у часи визвольних змагань став підполковником Українських Січових Стрільців, генерал-лейтенантом армії УНР, мати – Олена Степанів – була хорунжою УСС, чотарем Української Галицької Армії, відтак працювала викладачем в університеті.
Дашкевичу було все цікаво. Він починав як бібліограф, заробив собі ім’я як вірменолог, потім став авторитетом у картографії, спеціальних історичних дисциплінах. А головне – він був небайдужим свідком українського ХХ століття, головні події якого повставали у нього на очах.
Це інтерв’ю з Ярославом Романовичем записано восени 2009 року, коли на основі щойно відкритих документів з архіву Служби безпеки України готувались телевізійні сюжети про Ярослава Галана та Гавриїла Костельника – письменника та священика, які загинули у 1940-х роках за доволі дивних обставин. Дашкевич знав їх обидвох. Зараз можна лише пожалкувати, що тоді часу поговорити більше не було… У п’ятницю виповнюється дев’ять днів з дня смерті нашого видатного сучасника.
Чи ви були знайомі з Ярославом Галаном – культовою постаттю комуністичної пропаганди?
Так, але знайомство було цілком поверхове, бо діяльність його в 40-х роках не могла мені подобатися. Він відіграв дуже негативну роль в ліквідації греко-католицької церкви, його брошура «З хрестом, чи ножом» була початком кампанії проти УГКЦ. Також було відомо, що належить до так званих «москвофілів». Його родина виїхала до Росії в 1915 році, коли російські війська відступили з Галичини. Там, мабуть під впливом революції, він перейшов на комуністичні позиції.
Галан «проявив» себе у 1939–41 роках. Це була основна причина, чому він потім тікав на схід, де працював на українському радіо і теж плювався на всіх і на вся (натяк на знаменитий памфлет «Плюю на Папу», який став реакцією на відлучення його від Риму. – «Лівий берег»).
Пригадую ще такий інцидент, який стосувався моєї матері. Були такі «університети марксизму-ленінізму» – він там читав доповідь про українських націоналістів і при тій нагоді згадав і мою матір, яка свого часу була військовим і громадським діячем. Після того як він закінчив доповідь, мати до нього підійшла і сказала – ви хочете моєї смерті, а я вашої смерті не хочу. Це потім відбилося у документах КДБ. Ну, вийшло воно якраз навпаки…
Що ви знаєте про причини та обставини його вбивства? Офіційно завжди вважалося, що полум’яний публіцист Галан був зарубаний українськими націоналістами Михайлом Стахуром та Іларієм Лукашевичем. Але в галицькому суспільстві, а тепер і в наукових публікаціях щоразу більше стає підозр, що не тільки ОУН несе відповідальність за його смерть.
Справа дуже неясна. Зрозумыло, що використали українське підпілля, а ми знаємо, що в підпіллі теж були агенти радянської розвідки. Отже, вважаю, і не тільки я, що вбивство було інспіроване. В останні місяці життя він досить критично ставився до практики радянської влади. Є ще один, найважливіший момент – про це розповідав мені син Василя Стефаника – Семен Стефаник, який займав високий пост у обласній адміністрації, – що за десять днів перед смертю у Галана чекісти забрали пістолет.
Фото: www.nbuv.gov.ua
Чи вважаєте ви Галана, попри його комуністичні погляди та діяльність, видатним українцем?
Я думаю, що в даному випадку радянський публіцист витіснив попередню літературну діяльність. Була в нього одна непогана п’єса, але на сьогодні його творчість забута і не знаю, чи колись і хтось повернеться до його нового прочитання. Тема комуністичної публіцистики на Західній Україні нині не знаходить осмислення. Я б сказав, що це було грубе заробітчанство. Просто за ті публікації в книжечках непогано платили. І хто мав бажання – міг плюнути в бік українських націоналістів та папи римського.
Я бачив на хроніці велелюдний похорон письменника…
Ясно, що на похорон Галана зганяли функціонерів. У першу чергу, Спілка письменників повинна була проявити свою лояльність, журналісти, які з ним працювали. А решта – вже напівпримусово.
Хвиля більшовицького терору після показової страти Галана зачепила і вас?
Оскільки в операції щодо вбивства Галана ОУН було задіяно студентів лісотехнічного інституту, то згодом цілий курс заарештували. Галана вбили в жовтні 1949-го, а мене арештували в грудні. Тобто мій арешт теж можна вважати одним із наслідків злочину.
Ви також знали іншу потужну постать Галичини 1940-х років, отця Гавриїла Костельника – людину, яка очолила процес знищення Української Греко-Католицької церкви…
Наше знайомство – це був 1941 рік. Він викладав у нас в Українській академічній гімназії Львова історію релігії. Це тривало десь три роки і за цей час можна було пізнати його сильні і слабкі сторони. Це були часи війни – він проповідував високоморальні доктрини. В цьому відношенні отець Костельник проводив з нами без сумніву дуже позитивну роботу.
Викладав він дуже добре, очевидно мав практику проповідника, але часом теорії було забагато і ми його засипали питаннями. А в нього було одне слабке місце – з початку 1930-х років він займався тим, що тепер називають парапсихологічними явищами. Він вірив, що є люди, а є духи. Він мав прихильників, а були люди, які сміялися з цього всього.
Десь у 1937–1938 роках він знайшов в одному підльвівському селі жінку на ім’я Настя Волошин. Він проголосив її стигматичкою – у неї на руках і в інших місцях були такі самі рани, як в Ісуса Христа. Як нам його проповіді набридали, ми вставали і просили розповісти про духів, про Настю… Він не розумів, що тут є гумористичний підтекст, і зразу переходив на цю тему. (Посміхається.)
Фото: www.pidhaitsi.com.ua
З його текстів і офіційних документів церкви та радянських спецслужб видно, що він був надзвичайно амбіційною людиною, мріяв увійти в історію як об’єднувач, «уврачеватель» православно-католицького розколу.
Він починав як великий прихильник Риму. Відтак перейшов до так званих «восточників». У 1930-х роках було голосно чути про його конфлікт з митрополитом Андреєм Шептицьким саме через зайняття парапсихологією. Ми спостерігали за ним протягом кількох років і не зауважували якоїсь манії величності. Він був звичайним викладачем, звичайним вчителем. І не намагався піднятися над всіма.
Нас дуже схвилювало те, що в час ліквідації УГКЦ він увійшов до так званого «Ініціативного комітету». Ясно, що там він був найбільш ерудованою людиною і відігравав найбільшу роль. Чому він це зробив? Пояснити дуже важко. Як на мене, там були елементи шантажу, бо його сина «совєти» заарештували ще 1940 року, а другий пішов до дивізії «Галичина» – тож його було чим і ким шантажувати.
Я її мої батьки вважали, що в такий спосіб (операцією з «самоліквідацією» УГКЦ, створенням на її основі кількох єпархій Російської Православної церкви – «Лівий берег») він хоче зберегти церкву і зберегти священиків, яким загрожувала в’язниця. Згодом наступив час, коли Костельник виявився непотрібним. Це був 1948 рік, коли було інсценізовано його вбивство. Наскільки я знаю, досі не оголошено прізвище тієї людини, яка стріляла. Тобто хто він був, що він був – невідомо.
Чому ви вважаєте, що саме комуністи стоять за пострілами в отця Костельника?
Тому що двох інших членів «Ініціативної групи» теж вбили. Одного отруїли, а другому зробили катастрофу. Мабуть, вони знали забагато про механізм Львівського собору, ліквідацію унії тощо. Це відразу було використано проти ОУН, було оголошено, що це зробило націоналістичне підпілля, «агенти Ватикану». Я не хочу проводити паралелі, але тут багато спільного між загибеллю Костельника та Галана, якого теж ліквідували тоді, коли він став непотрібним.
Фото: Униан
Тобто ви заперечуєте поширену думку, що ОУН могла готувати замах проти Костельника як одного з чільних совєтофілів?
По правді кажучи, такі факти невідомі, щоб йому хтось погрожував… Хоча ясно, що після такої пертурбації, яка з ним відбулася, ставлення до нього підпілля і свідомої частини галицького суспільства було негативним.
Дехто вважає, що він був агентом НКВС.
Костельник був високоморальною людиною і вимагав від нас, щоб ми дотримувалися норм моралі. Саме тому я не вважаю, що він був агентом.
Як і в випадку з Галаном, вбитого священика в останню путь проводжало море народу...
У мене тоді складалося враження, що більшість людей були на похороні з цікавості. Та й неочікувано все з Костельником так скінчилося… Цікаво було, де його поховають на Личаківському цвинтарі.
Православні кола, зокрема, архієпископ Львівський і Галицький УПЦ Августин ініціювали процес проголошення протоієрея Костельника святим.
Для мене дивна та історія. Чому? Тому що існують правила і канони, хто може бути, а хто не може бути визнаним святим. Жодних чудес, пов’язаних з Костельником, не було.