Дорога життя
“...Петро, цокаючи зубами, розтирав задубілі пальці біля ледь теплої буржуйки — залишки паркету з президентського кабінету вже давно догоріли, й останній шматочок дорогоцінного вугілля дотлівав, майже розсипавшись на золу. “Останній шанс. Може, таки вдасться?” - з надією поглянув Петро на ледве почервонілі після години інтенсивного тертя руки. Президент підійшов до столу, сяк-так затис неслухняними пальцями ручку та рішуче підсунув до себе рішення РНБО про енергетичну безпеку. На середині красивого підпису ручка випала з замерзлої кінцівки та покотилася кудись на край столу. Але Петро навіть не намагався її спинити: він просто сидів та знесилено плакав. Спливав четвертий тиждень Вугільної Блокади України...”
Коли наприкінці січня купка ветеранів оголосила “торгівельну блокаду” окупованих Росією областей, здавалося, що вся ця історія завершиться лише черговою добіркою селфі в фейсбуці народного депутата Семенченка. Але з кожним днем, із кожним недовезеним вагоном рінатівського антрациту та з кожною обуреною заявою українських можновладців ставало зрозумілим, що вугілля з ОРДЛО — це не просто якийсь невеличкий корупційний бонус до й так широкого спектру можливостей української влади, а єдине, на чому досі тримаються Україна, її Незалежність та умовні залишки світового порядку.
Спочатку з'ясувалося, що вугіллю з Донбасу немає жодних альтернатив, потім — що Донбас лише копанками можна відволікти від тероризму. А після того, як навіть сам Петро Порошенко оголосив, що блокада окупованих ворогом територій — це “саме те, чого очікує ворог”, сумніви розвіялись: насправді на Донбасі зараз блокують не окремі райони Донецької та Луганської областей, а навпаки — Україну! І залізниця, якою, спасибі жителям Донбасу, досі тік на заблоковану українську територію рятівний струмочок вугілля, — це фактично “Дорога життя”. Материнська пуповина, через яку Донбас продовжує годувати невдячну Україну навіть через кілька років після того, як на самому Донбасі не стало чого їсти!
Єдине, що дивує за всім цим лементом, — що варіант силового розблокування залізниці РНБО навіть не розглядала, — попри всі “загрози нацбезпеці” та всі порошенкові “не дозволю!”. Чи то не так усе страшно без донецького вугілля, чи то в уряді вже придумали які-небудь нові “роттердамські тарифи”, для легалізації яких увесь цей блокадний армагедончик і розігрувався.
“Жива вода” та її наслідки
Відколи російські ЗМІ оголосили, що в донецьких терористів влаштувався політруком російсько-нацистський письменник Євгєній “Захар” Прілєпін, в українських літературних колах не вщухає дискусія на тему “Невже в терористи Донбасу почали брати тих, хто знає абетку?”
Утім, відповідь на це питання, як і на питання “На хріна він туди поліз?”, неважко відшукати навіть у відкритих джерелах. Адже не секрет, що останнім часом у повідомленнях офіційних осіб терористичних “республік”, особливо в прілєпінській “ДНР”, значно підвищився градус відбитого креативу. І схоже, що найстаранніше вчиться в російського наставника заступник начальника “оперативного командування ДНР” Едуард Басурін — людина, яка викрила Зоряна Шкіряка ще до того, як у Росії здогадалися, що Зорян Шкіряк — то дві різні людини.
Поки сам Прілєпін зізнавався “Комсомолці”, що дорогу в сепари йому проклав Пушкін, Басурін розповідав “Ізвєстіям” про походження “кіборгів” Донецького аеропорту:
“...Истории про киборгов — это не сказки. Мы сначала столкнулись с таблетками. А потом в аэропорту обнаружили баклажки с надписью «живая вода». Отправили в лабораторию. Это было сильнейшее психотропное средство, полностью отключающее чувство боли и страха. Человек под воздействием такого средства не падает от выстрелов. Можно всю обойму выпустить, а он идет на тебя. И вот эти случаи и сейчас отмечали, на Промке, на юге. В полный рост идут в атаку. Его убиваешь — он идет. В него стреляешь — он падает, встает, опять идет. Пока в голову не попадешь или в сердце. Ну если броник — в сердце тяжело. В голову. Может и без головы пытаться подняться и идти. Позже выяснили, что оно действует ровно 10 дней. И Украина всегда очень настойчиво требовала, чтобы ротация проходила раз в 10 дней”.
Що не кажіть, а відчувається рука справжнього письменника, справжнього майстра сюжету! Це вже не “батальйон натовських негрів на “Містралях” вискочив із кущів”, як раніше — тут тобі й зомбі, й секретні розробки, і навіть (“Вершник без голови” же ж!) трошки Майн Ріда! Результати роботи політрука Прілєпіна вже даються взнаки — а це ж він лише почав! Ще пару місяців — і навіть сам Захарченко почне розповідати, що хунта послала з Києва отруєну летючу акулу з лобзиком, яка ночами співає пісні Вакарчука під вікнами ополченців. Якщо, звісно, запаси “живої води” в штабі ОРДЛО до того часу не закінчаться...
Танці з ведмедями
Нарешті! До істеблішменту Сполучених Штатів таки дійшло, що якщо людина поводиться як агент Кремля, говорить як агент Кремля та спілкується переважно з агентами Кремля, то ця людина — овва! — може й справді мати з Кремлем якийсь зв'язок!
Навдивовижу поблажливе ставлення американських виборців та політиків до проросійської риторики кандидата, а згодом і президента Дональда Трампа останні місяці чи не найбільше дивувало українців. Здавалося б, гасло “хто перший запропонує переговори — той і зрадник” кожен американець мав би всмоктати з молоком матері та фіналом “Хрещеного батька”. Але очевидні для кожного українця ознаки кремлівського запроданства Трампа чомусь ні на грам не хвилювали американців — хоча ж усім відомо, що американець у силу нестримної природної русофобії ладен стрибнути з хмарочоса навіть просто почувши вигук “Москалі йдуть!”
“Що ж таке сталося? Невже вони в цю непросту годину справді готові розцілувати вбивцю-Путіна, який втручався навіть у вибори президента США? Невже вони готові продати свою горду волелюбну країну Кремлю?” — мучилися українці, спостерігаючи, як Америка спокійно ковтає обіцянки Трампа скасувати санкції проти Росії. Аж тут радника Трампа Майкла Флінна впіймали на одній-єдиній телефонній розмові з російськими дипломатами — і Україна змогла зітхнути з полегшенням.
Виявилося, що ніяка толерантність до кремлівських грошей та московських запроданців Америку насправді не поглинула. А єдина причина, з якої американське суспільство досі не зреагувало на відверту вату від Трампа, — що в Штатах нікому й на думку не могло спасти, що громадянин США в ясному розумі й доброму здоров'ї може всерйоз топити за русскій мір. Саме припущення цього американцям здавалося настільки неймовірним, що навіть якби містер Дональд щоранку вдягав вушанку та йшов танцювати з п'яним ведмедем на галявині Білого Дому, в його поведінці би вперто бачили лише екстравагантні вибрики багатого веселуна.
Тому для того, аби перепитати “Ахахах, клоуне, то ти це шо, всерйоз казав?!”, американській демократії виявилося мало тонн промосковських заяв Трампа, зате вистачило розмови радника з російським послом. Бо демагогія демагогією, а зрада зрадою. Тож Флінн миттєво вилетів у відставку, Конгрес і Сенат фактично унеможливили скасування антиросійських санкцій, а сам Трамп побіг запевняти, що чекає від Росії повернення Криму.
А от московитам тепер доводиться чухати маківку й вираховувати, що ж вони зробили не так: ніби вже про все з Головним домовилися, аж тут вилізли якісь тіпи та все зіпсували! Хрін його розбере, як ця їхня демократія працює....
Комуняку — на паспортяку!
А от принципи функціонування демократії української росіяни вже трохи вивчили — а дехто навіть навчився ними користуватися: колишній депутат російської Госдуми від Компартії РФ Денис Воронєнков отримав українське громадянство. Паскудний факт? А це вже як подивитися. Звісно, якщо поставити питання “Як можна давати громадянство московському комуняці, який голосував за анексію Криму та вітав “створення Новоросії”?”, то варіантів особливих нема: ганьба! Навіть якщо цей депутат дав свідчення в справі проти Януковича.
Але якщо спитати себе “А навіщо московському комуняці, який голосував за анексію Криму та вітав “створення “Новоросії”, взагалі знадобилося українське громадянство?!”, то нам гарантовано значно приємніші роздуми.
Коли навіть московитські комуністи готові здавати на допитах Путіна, Януковича та весь їх скажений русскій мір — це вже неабияк круто. Але якщо вони готові йти на такий ризик не заради чемоданів грошей, свічного заводика під Липецьком чи хоча б посмертної розкладачки в Мавзолеї, а заради нашого рідного паспорта з тризубом, — це вже дуже потужний знак. Якщо навіть така хитра й обачна тварина, як однопартієць Геннадія Зюганова, сьогодні ладна проміняти всю Расєюшку оптом на один український паспорт, — то гаплик Росії явно мусить настати не пізніше ніж завтра.
Хтозна — може, вже ввечері за десяток українських паспортів для провідних кремлівських паскудників Росія припинить війну, поверне загарбане й попросить включити її до складу Антрацитівського району Донецької області. Хоча нащо нам 140-мільонний Антрацитівський район? Задовбемося ж паспорти видавати...
Зорянові війни
Радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк запропонував заблокувати в Україні російські соцмережі “Вконтактє” та “Однокласснікі” як “повністю керовані російськими спецслужбами”. Ідея, прямо скажемо, хоч і слушна, але не нова — тож мало хто б узагалі звернув на неї увагу, якби не нинішня популярність у соцмережах самого Зоряна Шкіряка (що характерно, дурнуватими стараннями тих-таки російських спецслужб).
Але попри всю кривавість картинки для ватної аудиторії (страшний Шкіряк спалив Гіві й узявся за “Однокласснікі”), у реальність цього блокування, схоже, не дуже вірить і сам Зорян. Бо, на його думку, “Міністерство освіти через викладачів, психологів, учителів має роз'яснювати учням і іншим користувачам шкоду цих соціальних мереж”.
Метод дещо сумнівний — бо якщо аудиторія “Вконтактє” й справді сидить здебільшого в школі, то аудиторія “Однокласників” переважно ту школу закінчила років зо 30 тому. А відтак пояснити користувачами соцмережі “Однокласники” всю небезпечність соцмережі “Однокласники” ці “викладачі, психологи та вчителі” зможуть хіба що за допомогою... правильно, соцмережі “Однокласники”!
Тож простіше вже просто мовчки закрити цей розсадник вати та й не паритися зайвими роз'ясненнями. Хочеш соцмереж — он Фейсбук є! А на Фейсбуці — сторінка міністра Авакова! Яку нарешті зайдуть лайкнути ті працівники МВС, які раніше вперто шарились по російських соцмережах!
Ні-ні-ні, ми на жодні конспірологічні теорії про “битву соцмереж” не натякаємо! Просто як іще логічно пояснити, що ідею закриття “Вконтактє” та “Однокласників” виголошує саме радник головного ФБ-блогера українського уряду?