«До влади у Миколаївській області прийшла не партія Порошенка, а певне кримінально-політичне угрупування»
С.К.: Розпочнемо з ситуації у Миколаївській області, з якою ви пов’язані. Нещодавно там відбулася ротація облкерівництва, перед цим правоохоронці затримали – при отриманні хабара – заступника голови ОДА. Спроба навести лад в окремо узятій області?
Я це розцінюю дещо по-іншому. Корупція в керівництві Миколаївської області – це закономірний наслідок того, що сталося після Майдану. На моє глибоке переконання, тоді відбувся певний «договорняк», коли стара влада передала певній частині нової влади «естафетну паличку». Однією з цих «естафетних паличок» були корупційні схеми. Думаю, саме цим, в значній мірі, можна пояснити відсутність прогресу у розслідуванні справ Майдану. І хтось на цьому дуже добре заробив. Принаймні у Миколаївській області, починаючи вже з 22 лютого 2014 року стали помітні ознаки такого «договорняка». Народна люстрація, яка розгорталася в останні дні Майдану, і яка, до речі, мало не по всій Миколаївщині мала відбутися дуже м’яко – без биття вікон, мордобоїв і навіть без сміттєвої люстрації – просто чиновники мали писати заяви на звільнення за власним бажанням – була зупинена новими керівниками області вже 22-23 лютого 2014 року. Причому, її зупиняли під страхом притягнення до відповідальності за перешкоджання службовій діяльності «милих регіоналів», які були на той час при посадах. Під страхом того, що зараз приїде міліція і кине люстраторів за грати.
О.Б.: Хто в той момент міг дати таку команду?
Команду в Миколаївській області давав Меріков Вадим Іванович, який згодом став головою облдержадміністрації. Але рішення було ухвалене у Києві.
С.К.: Докази у вас є? Бо це дуже серйозне звинувачення.
О.Б.: Об’єктивно, 22-23 лютого ще панував хаос, тодішня опозиція ще не встигла узяти під контроль органи влади у Києві, не кажучи вже про те, щоб думати про захист чиновників в регіонах.
Миколаївщині, можливо, в цьому сенсі, «пощастило». Чому? Тому що донедавна голова облдержадміністрації Меріков у 2014 році був дуже близький до деяких керівників тодішньої парламентської опозиції «Батьківщина», навесні 2014 року навіть став депутатом ВР по списках Об’єднаної опозиції «Батьківщина», і тому отримав «цінні вказівки» напряму і одразу. Потім це угрупування, до якого належить Меріков, політично оформилося як «Народний фронт». Тому я не виключаю, що більшості областей України оці установки щодо збереження регіоналів на посадах, дійшли пізніше. Але на Миколаївщині, я стверджую це абсолютно відповідально, все почалося вже 22-23 лютого.
С.К.: Дуже дивно, що це каже представник БПП, враховуючи, що мова йде про ваших партнерів про коаліції з «Народного фронту».
Більше того, я вам скажу, що це говорить людина, яка свого часу певним чином асоціювалася із об’єднаною позицією «Батьківщина». У 2012 році на виборах до Верховної Ради я висувався як кандидат від об’єднаної опозиції «Батьківщина», виграв вибори з перевагою в 4700 голосів у регіонала, заступника губернатора, але результати виборів були «поламані». І я тепер вже маю всі підстави стверджувати, що моя перемога не просто була вкрадена регіоналами. Вона була їм продана місцевими керівниками об’єднаної опозиції «Батьківщина», тим же Меріковим. Щоправда, не одноосібно, а з допомогою людей від відомої у свій час організації «Спільна справа», людей Пашинського.
О.Б.: Ви стверджуєте, що 23 лютого 2014 року певна група людей зупинила процес очищення влади, в том числі на Миколаївщині. Після перемоги на президентських виборах Петра Олексійовича Порошенка цей процес очищення був відновлений? Чи далі гальмувався? Що відбувалось в області після того, коли контроль перейшов до іншої політичної сили, до якої, до речі, ви зараз належите?
Почнемо з того, що з весни 2014 року до влади у Миколаївській області прийшла не партія Порошенка, прийшло певне угрупування. Я б назвав його напівкримінальним, або кримінально-політичним. Тому що головою облдержадміністрації був призначений Микола Павлович Романчук, який зараз знаходиться в СІЗО, відомий в області як людина місцевого олігарха Олега Богомаза. А Меріков тоді пішов у Верховну Раду.
А 29 серпня 2014 року головою ОДА уже був призначений Меріков. Саме в той день я зустрічався із президентом. Кажу йому: «Що ви робите? Це людина з кримінальним минулим, із сьогоденням кримінальним». А він каже: «Аркадій Олексійович, я нічого зараз не можу зробити, тому що Яценюк трупом лягає, щоб призначити Мерікова». Мабуть, за певним якимось там розподілом посад, чи квотами, чи я не знаю, як це правильно назвати, керівництво області віддали «Народному фронту», який тоді вже був створений. Президент сказав ще, що така ситуація напевне ненадовго: «Проводимо парламентські вибори, і все поміняється»... Я також сподівався на ті вибори, на позитивну роль партії Порошенка і погодився піти як кандидат-мажоритарник від БПП. Погодився, тому що як і більша частина українців, покладав великі надії не лише на самого президента, але й на його політичну силу.
С.К.: Зараз таких надій більше немає?
На президента в мене надія є. На політсилу – ні.
Залишається надія на президента, тому що це в принципі остання надія. І я сподіваюсь, що дуже багато питань державної політики, які є шкідливими для країни, президент ще може виправити.
О.Б.: А як це можна розділити – БПП і президента?
Я наполягаю на тому, що я сказав. Президент, це, скажімо так, одне явище, а фракція БПП – інше. Ми всі знаємо її якість, у пресі є багато критики. Я звичайно знаю більше, ніж ви, тому що я знаю це із середини. І я можу відверто сказати, що у більшості депутатів БПП високої якості законопроектів не спостерігається. Більше того, на превеликий жаль, як одноосібно, так і в співпраці із представниками інших фракцій, в тому числі з представниками вчорашніх регіоналів, депутати нашої фракції вносять і протягують надзвичайно шкідливі законопроекти.
О.Б.: Чому ви досі є членом фракції БПП?
А іншого виходу немає.
О.Б.: Ви мажоритарник і не втратите мандат після виходу з фракції.
Не в тому справа, мандат мене не хвилює. Просто поза межами фракції я взагалі нічого не зможу зробити. Я і в складі фракції можу зробити дуже мало. Але принаймні в мене залишається таке поле і такий інструмент, як засідання фракції, як можливість співпрацювати з її керівниками.
А вийшовши з фракції, я позбудуся останньої можливості якимось чином представляти і захищати інтереси моїх виборців.
«Я написав заяву про вихід із партії БПП одночасно із заявою про вихід з фракції»
О.Б.: Повернемось до ситуації в Миколаївській області. Ви як депутат від БПП впливали на кадровий склад обласної фракції БПП?
Жодним чином.
О.Б.: Чому?
Тому що партійна організація БПП створювалась в Миколаївській області головою облдержадміністрації Меріковим, тобто представником «Народного фронту». І створювався в дуже простий спосіб. Він щільно оточив першого голову партійної організації БПП Андрія Вадатурського своїми людьми. Тому попри високі моральні якості пана Вадатурського і його дуже високу освіту, його повністю «охмурили» Меріков і його нишпорки, і первинні осередки БПП у моєму окрузі створювали за моєю спиною. Більше того, перше запитання, яке вони ставили людям: «Як ви ставитеся до Корнацького?». І якщо людина висловлювала до мене якісь симпатії, то її до БПП не брали.
О.Б.: Вибачте, ви досі член партії БПП «Солідарність»?
Я написав заяву про вихід із партії у квітні одночасно із заявою про вихід з фракції. Але я не знаю долю цієї заяви, тому що я її направив у секретаріат фракції електронною поштою. Що там повинно бути відповідно до процедур, чи вони повинні її зареєструвати і поставити там десь галочку, що я вийшов чи ні. В мене принаймні, посвідчення члена партії ніколи не було. Мене прийняли члени партії на одному із з’їздів.
О.Б.: Хвилину тому казали, що не будете виходити з фракції, а тепер кажете, що вже написали заяву на вихід...
Так, я написав заяву перед тим, як мало відбутися голосування за уряд Гройсмана. І це не приховується. Мотивація проста: починаючи із квітня 2015 року і до квітня 2016 року я не міг зустрітися з Гройсманом для обговорення питання реформи місцевого самоврядування, навіть попри те, що на засіданні фракції президент казав: «Ось Володимир Борисович, ось Корнацький – зустріньтеся і переговоріть проблеми реформи децентралізації». І до речі, я з ним досі не зустрівся, хоча в день, коли я написав заяву про вихід із фракції, мене з’єднали з Гройсманом, і він мені по телефону клятвенно пообіцяв зустрітися зі мною впродовж тижня. Тому питання мого виходу з фракції відкрите.
О.Б.: Ще одне питання по Миколаївщині. Є свідчення того, що на фракцію БПП в обласній раді, і взагалі на обласну парторганізацію БПП впливає людина, яку називають кримінальним авторитетом «Мультиком». Яким чином це сталося, що на президентську партію впливає місцевий кримінальний авторитет?
А тому що кримінальні авторитети сформували склад спочатку партійних організацій, а потім і місцевих рад. В тому числі і обласної ради.
О.Б.: А президентові про це відомо?
Відомо. Я президенту протягом останніх двох років регулярно писав звернення, де викладав факти злочинної діяльності і називав усі речі своїми іменами. В тому числі називав і прізвища голови облдержадміністрацій, і його першого заступника Романчука. Називав конкретні приклади, де вони крадуть, на чому вони крадуть. А вони крали абсолютно на всьому. В тому числі на малозабезпечених, на інтернатах для дітей, на інтернатах для інвалідів. На всьому. Це мародери. І зараз ці корупційні схеми продовжують працювати.
С.К.: Якщо, як ви кажете, президент про все знав, то це не могло відбуватися без його, як мінімум, мовчазної згоди.
Знаєте, я можу вам навести дуже переконливий доказ, що ні. Мені президент казав не один раз: «Принесіть мені хоча б один конкретний факт і я в той же день його звільню». Але ж я оперативно-розшукову справу не можу вести, я можу отримати і повідомити тільки загальну інформацію. Розумієте? Я сам не можу зібрати фактів, щоб це відповідало вимогам слідства...
Але, як тільки з'явились ці факти, президент одразу ж вчинив конкретні дії.
Зараз ми в області маємо ситуацію, коли треба робити повне перезавантаження органів влади. Треба поміняти всіх чиновників. І президент сказав, що з цим згоден. Відповідно, треба зробити переатестацію чиновників, але правових підстав для цього немає. І чиновники-корупціонери поки що залишаються на своїх місцях.
О.Б.: Ще одне питання по Миколаївщині. Яку роль відіграє в регіоні радник президента і новий голова обласної БПП Юрій Бірюков?
Він керує обласною партійною організацією і, наскільки я розумію, формує кадровий резерв, який може замінити нинішній корумпований апарат обласної адміністрації, і районних адміністрацій. Але поки що все це начебто не надто результативно, принаймні, наскільки я знаю, люди Мерікова залишаються в політраді обласної організації БПП.
«Банкова не в змозі мені допомогти»
С.К.: У мене запитання щодо ваших голосувань у парламенті. Наскільки я знаю, ви не хотіли голосувати за реформу судочинства…
Звичайно не хотів, бо хотів би набагато якісніших змін до Конституції з цих питань.
С.К.: Але проголосували. Чому?
Тому що це все таки трішечки краще, ніж те, що маємо зараз.
С.К.: Чи тому, що у вас є ряд судових процесів щодо землі, і вам на Банковій прямо дали зрозуміти: або голосуєш…
Мені Банкова абсолютно ні в чому не тільки не допомагає, а і не в змозі допомогти. По одній простій причині: суди банально купуються моїми ворогами, рейдерами і бандитами. Це постійно доказується неправосудними рішеннями судів, які виносяться досі.
С.К.: Конкретніше, будь ласка.
У Миколаївській області в 2012 році – для того, щоб захопити землю моєї родини рейдерським способом для Артема Пшонки і для того самого «Мультика» вкупі з іншими зацікавленими особами – було створено підприємство «Партнер А». Цьому підприємству передали через юридичні махінації землю, яка належить моїй матері. Моя мати є землевласником, власником земельних часток (паїв), які вони з батьком набули в 1998-99 роках абсолютно законно, відповідно до чинного на той час законодавства, викупивши земельні частки-паї, посвідчені сертифікатами, у своїх односельчан, у співвласників землі колективної власності.
Цю землю голова райдержадміністрації восени 2012 року, за наказом голови облдержадміністрації Круглова, зарахував до земель державного запасу. Хоча розпорядженням голови райдержадміністрації скасувати одну форму власності і перевести землю в іншу форму власності не можна, нема таких повноважень. Потім іншим розпорядженням так званим бюджетникам, серед яких, до речі, десятки бандитів з Миколаєва, які нападали потім у червні 2013 року на селян Чаусово-2 і поранили 5 осіб, та слідчим міліції, які фальшували справи проти Корнацьких, видали державні акти на землю для ведення особистого селянського господарства. Всі ці люди, до всього, просто не мають права на отримання безоплатно землі для ведення ОСГ.
Тобто, просто виготовили рейдерський пакет документів. Зазвичай, рейдерський пакет документів робиться в більшості випадків у продажних судах, а тут зробили через нікчемне розпорядження злочинця голови райдержадміністрації.
Але право колективної власності на землю під Чаусово-2 як існувало з листопада 1995 року, так і продовжує існувати, право власності моєї матері на земельні паї як існувало з 1998-1999 років, так і продовжує існувати, їх ніхто не тільки не скасовував, але й не оскаржував у судах, а право державної власності і право власності «бюджетників» у 2012 році не виникло і виникнути не могло.
Ми справді досі судимося, виграємо суди там, де бандити не в змозі підкупити суддів. А їм не скрізь це вдається, а як правило тільки там, де до підкупу додається ще й адмінресурс. Апеляційний рівень як правило вже програємо, тому що туди заносять гроші – суди корумповані, плюс «телефонне право». І це відповідь на те, чому я проголосував за зміни до Конституції в частині правосуддя.
Хоча в тій реформі є два моменти, які мене категорично не влаштовують. Адвокатська монополія – в другу чергу. А в першу – це те, що по суті скасовується принцип законності в діяльності судів. Після цих поправок до Конституції судді можуть ухвалювати рішення не тільки відповідно до норми права – запроваджується щось на зразок «революційної правосвідомості».
Дуже цікава була ситуація у мене в розмові з одним із керівників фракції, коли я сказав, що із зазначених причин вагаюся, голосувати чи ні. А він мені каже : «Та ви не переживайте, ми ж поправимо ті огріхи законом про статус суддів і про судоустрій». Кажу: «Ви самі розумієте, що говорите? Що закон буде поправляти Конституцію?». Ну це нормально?
О.Б.: Але в підсумку ви проголосували.
Бо це все рівно трошечки краще, ніж те, що є зараз. Зараз судді, суддівський корпус, судова гілка влади є абсолютно свавільною, абсолютно непідконтрольною і непідкарною. І в цьому величезну негативну роль відіграло так зване суддівське самоуправління. Його, до речі, у цьому році впровадили і в прокуратурі, і ми ж пам’ятаємо, як Юрій Віталійович Луценко казав, що не хоче бути декоративним генпрокурором. Я йому тут же скинув СМСку: «А ти забув, хто вніс цей законопроект?». Юрій Луценко і вніс... Так от, зміни до Конституції дають можливість у правовий спосіб зачистити суддівський корпус від продажних суддів, і це вкрай вважливо, адже ж люстрація провалена.
С.К.: Як у вас справи у фракції після переходу Юрій Луценка в Генпрокуратуру? Є проблеми з управлінням фракцією?
Іде така ж сама робота, як і йшла. Просто засідання тепер у нас ведуться можливо на півтона нижче. Тому що Ігор Гринів менш емоційна людина, ніж Юрій Віталійович.
«Через знищення сільрад відбудеться підготовка до сепаратизації України»
О.Б.: Ви активно критикуєте концепцію реформування місцевого самоврядування, авторами якої є ваші колеги по фракції. Чому?
Якщо належним чином оцінити цю реформу, все її значення, то я можу вам без перебільшень усяких сказати: вона або уб’є Україну повністю, без перебільшень, або відродить Україну. Уб'є, якщо не змінити концепцію реформи, за що я і воюю.
Насправді під назвою «реформа децентралізації» приховується ще дві реформи. Це реформа місцевого самоврядування, яку влада намагається провести шляхом знищення сільрад, і реформа адміністративно-територіального устрою. Через знищення сільрад відбудеться підготовка до сепаратизації України, до її регіоналізації. Фактично, в такий спосіб втілюється те, що не зробили навіть регіонали. В уряді Азарова чотири роки лежала от ця концепція реформування місцевого самоврядування і регіонали її не затвердили. А першого квітня 2014 року її затвердив Кабмін з подачі Володимира Борисовича Гройсмана.
О.Б.: Хто зараз є основним ініціатором проведення цієї реформи?
Їх двоє. Це Володимир Борисович Гройсман і Геннадій Григорович Зубко, але головний автор – Анатолій Сергійович Матвієнко.
О.Б.: Вони розуміють ризики, про які ви говорите?
Думаю, не розуміють. Інакше, якщо розуміють, то тоді вони діють на замовлення ворогів України…
Я все таки сподіваюсь, що вони не розуміють, тому що ну не можу я повірити у те, що наші провідні політики, державні діячі можуть свідомо шкодити Україні.
Сам закон «Про добровільне об’єднання громад», якщо його розглядати окремо, – не шкідливий. Але є більш шкідливий документ – «Концепція реформи місцевого самоврядування». Це те, що виникло взагалі в кінці 2009 року, коли наввипередки бігали у Москву наші кандидати в президенти. Хоча виникло воно ще раніше. Ідея регіоналізації України – це ще дітище Віктора Медведчука. Потім з цим носився Роман Петрович Безсмертний, за що його ледве не побили його ж земляки в Макарівському районі Київщини. Коли він запропонував декільком селам, в тому числі своєму рідному селу об’єднатися. Пам’ятаєте? 2006 рік.
С.К.: Але на сьогодні децентралізація – один з головних політичних лозунгів БПП.
Я за децентралізацію двома руками і ногами. Тому що децентралізація вкрай потрібна. Децентралізація – це всього лиш передача повноважень від державних органів влади до органів місцевого самоврядування. Але насправді під дахом децентралізації робиться зовсім інше, ведеться «реформа» місцевого самоврядування, знищення сільських рад. Це знищення прямої демократії, так званої демократії участі, якою є участь людей у сільрадах, в цьому реально задіяні мільйони громадян, і це хочуть знищити, а разом із цим буде знищене і українське село.
О.Б.: І в чому проблема, якщо буде не п’ять сільрад, а одна замість них?
Це буде вже не сільрада. Це буде відокремлений, відірваний від людей, далекий від них бюрократичний апарат. Тим більше, що за сформованими у злочинний спосіб і зловживанням адмінресурсом так званими Перспективними планами об’єднання територіальних громад планується залишити не по п’ять сіл в одній громаді, як ви кажете, а одна сільрада тепер на весь район! І вже виникла колізія – виходить, що є і райрада, і міська чи селищна рада, і рада об’єднаної громади. А навіщо три органа самоврядування в одній об’єднаній громаді?! Розумієте? Маразм.
Головне питання: для чого потрібно об’єднувати громади? Ідеологи об’єднання кажуть, що для того, щоб вони стали фінансово спроможними. Скажіть мені будь-ласка, закони фізики хтось скасовував? Від перестановки між доданками що-небудь міняється? Якщо десять бідних об’єднати, вони стануть багатими? Ні. Насправді, просто повноваження і юрисдикцію на всій території треба повернути існуючим сільрадам, і все. Повноваження, територію і податки. І вони будуть прекрасно жити, як жили вони колись.
О.Б.: Бюджетна децентралізація вже в принципі відбулася...
Ніякої бюджетної децентралізації не відбулося! Це все брехня від Яценюка.
О.Б.: У місцевих бюджетах з’явилися гроші від акцизів і зборів.
Ніяких реальних податків на місцях не появилося. За винятком дебільного і сволочного податку на нерухомість – візьміть із бабусі чи дідуся податок за хату, яку вони самі збудували.
О.Б.: Ні. Залишилися акцизи від продажу пального, алкоголю...
Якого пального? Де ви бачили заправки по селам? Де? Ніяких акцизів в селах нема.
Там раніше був дуже ефективний податок, який наповнював бюджет місцевий. Він називався просто – ПДФО. Податок на доходи фізичних осіб. Що зробили? У грудні 2014 року 75% з нього забрали. Тобто обікрали черговий раз. А дали що? Податок на нерухомість. Тепер, сільради, обдирайте селян. А їм хто-небудь те житло будував? Вони самі горбилися віками, і досі живуть в землянках.
О.Б.: У вас дуже дивне уявлення про українське село. Ну не в землянках люди живуть.
А в чому?
О.Б.: У більшості випадків – у цілком нормальних будинках із дерева, блоків чи цегли.
Та на більшості території України все зроблено із саману, із вальків. Це глина, солома, кінський навоз. Це все перемішано, з них зроблені стіни, і вони досі так і стоять. Просто знадвору вони або поштукатурені, або обкладені у цеглою. І стоїть хата начебто цегляна. А всередині вона глинобитна, землянка.
О.Б.: Якщо села об’єднаються, вони матимуть шанс зменшити витрати. Буде, наприклад, не три школи, а одна школа, але краще обладнана.
Вони ніколи не об’єднаються. І єдине, чого може добитися влада цією реформою, це підняти селянське повстання. Повстання не буде тільки тоді, коли люди дійсно вже вимруть і в них сил не стане для того, щоб піднятися.
Якщо буде у сусідньому селі ФАП, скажіть мені будь-ласка, у який спосіб зимою, або осінню по болоту там, чи весною, людині, яка живе в одному селі, фельдшер може надати допомогу з іншого села, з яким навіть зв’язку немає і інтернет не працює, і мобільний зв’язок не працює. Це все фікція. Це такий бред, який попридумували. Або дітей возити із села в опорну школу в райцентр.
О.Б.: Насправді це нормальний досвід у багатьох розвинених країнах. Тому що це ж ефективніше.
Ефективніше в наш час поставити в будь-який маленький школі, яка тепер вважається неперспективною, поставити роутер і навчати дітей дистанційно, за сучасними технологіями навчання. А не захочуть учитися, підуть працювати в поле різноробами. Це не ваша турбота. Головне – створити їм можливості там, де вони живуть.
О.Б.: Можливість – це нормальна школа. І якщо дітей до неї возитимуть у сусіднє село – це не проблема.
Я вас запрошую приїхати до мене на округ. Це не найгірший по рівню цивілізації округ в Україні. І ми з вами проїдемо один раз, наприклад від села Секретарка, чи Велика Мечетня, до Кривого Озера, або від Кам’яної Балки до Первомайська. Щоб ви на собі відчули, як дитині доїхати в автобусі-душогубці, яка прокопчена, і в якій 40 градусів влітку, або мінус 15 градусів морозу взимку їхати в школу і назад.
О.Б.: А чому дитина має їхати в прокопченому старому автобусі, а не в новому, з усіма зручностями?
Тому що автобусів таких нормальних нема, це раз. По друге, якщо туди відправити найбільш надійний автобус, який є зараз у світі, який призначений для чого завгодно, через два тижні він перетвориться на душогубку. Тому що дороги вбиті, і їх за найближчі років десять не зробимо.
О.Б.: Так може треба дороги ремонтувати, а не боротися проти укрупнення?
Я сам мрійник, розумієте? Я взагалі і фантазер і мрійник, але треба ж бути трошки реалістом. Доріг немає.
О.Б.: Так їх і ніколи не буде, якщо керуватися вашою логікою.
Не так, а навпаки. Якщо знищувати сільради й село, то їх і не потрібно буде. Моїм шляхом якраз треба йти для того, щоб збереглося кожне село. Тоді й дороги будуть потрібні, і будуть збудовані. Село можна зберегти тільки в такий спосіб. І сільрада має бути там, де вона потрібна. Люди потім самі розберуться, об’єднуватись їм чи ні. Але саме головне – державна політика не може бути різною для різних груп населення. Державна політика повинна і має бути тільки єдиною. Якщо децентралізацію проводимо, значить це повинна бути децентралізація для всіх – і для тих, то об’єднується, і для тих, хто не хоче. Інакше, яка ж це добровільність, це ж грубий економічний примус. А це грубе порушення Конституції, грубе порушення прав людини, грубе порушення європейських актів з місцевого самоврядування, Всесвітньої декларації місцевого самоврядування. Це порушує принципи рівності, справедливості і повсюдності самоврядування.
О.Б.: Які шанси, що реформа Конституції в частині децентралізації буде ухвалена парламентом?
Шанси є. Якщо розглядати можливість виведення російських військ із окремих районів Донецької і Луганської областей, як реальний і швидкий, тоді шанси ухвалення змін до Конституції великі.
О.Б.: Ми ж розуміємо, що Росія не збирається виводити свої війська.
Не буде тоді змін до Конституції. Президент чітко про це сказав.
О.Б.: У вас особисто залишились якісь активи в Росії?
У мене нічого. У моїх дітей – так.
О.Б.: Це не створює для вас, як для політика, певні ризики?
Жодних. Я дуже давно не пов’язаний вже ні з якими активами. Коли я переїжджав жити в Україну в 2005 році, я все переоформив, наскільки це було можливо на моїх дітей. Син у мене тоді був держслужбовцем, на нього не можна було. Але от син пішов вже з держслужби, слава Богу. Він тепер проживає тут, у Києві. І одна з моїх старших доньок також переїхали сюди. Вони вже мають посвідки на постійне проживання. Більше того, я дуже сподіваюся, що я їх тут оженю і видам заміж.
О.Б.: А в Росії хто залишився ще?
Залишилась ще одна донька, заміжня. В Росії у дітей є якась нерухомість, земля, невеличкий бізнес.
О.Б.: Ви справді не вважаєте, що це є ризиком для вас, як для політика?
Для мене, як для політика інші є ризики. Справа в тому, що коли регіонали тут мене рвали і не могли ні за що зачепити, вони почали рити за що зачепити можна мене в Росії. І там вони нічого не знайшли. А сфальшувати скрізь можна, і там, і тут.
О.Б.: Мова про те, що загроза для ваших сімейних активів в Росії, може скоригувати вашу позицію як політика.
Взагалі, за великим рахунком, такі ризики завжди є. Але, якщо створювати якийсь тиск на мене, то це значить, що наприклад треба відбирати майно у моїх дітей.
О.Б.: А чому ні? Взагалі, це у вас якась дивна партійна традиція – мати комерційні ризики, пов’язані з Росією.
Чесно кажучи, мене більше турбує тиск тут і зараз, нинішній, внутрішній. Тому що, між нами кажучи, всі мої справи, справи по злочинах бандитів-регіоналів проти Корнацьких, які були резонансними для всієї України, моїми юристами, і мною особисто виписані можна сказати до стадії пред’явлення звинувачення і передачі справи в суд. Але їх не розслідують, думаю тому, що тримають мене на гачку.
О.Б.: Зараз генпрокурором є колишній голова вашої фракції.
Не розслідуються все одно.
С.К.: Ви з ним говорили на цю тему?
Так. Він мені сказав, що перевірить це все. Пройшов місяць вже здається, чи півтора. Нічого абсолютно не зрушується з місця. А чому не зрушується з місця, я знаю. Ну принаймні я знаю одну з причин. Тому що всі ці справи мої лежать в управлінні спецрозслідувань Сергія Горбатюка, підконтрольного не генпрокурору, а «Народному фронту», а ці всі справи безпосередньо стосуються тієї банди, яка тісно дружить з «НФ».
С.К.: За вашими оцінками, скільки таких депутатів як ви, які на гачку? Ну ви ж самі сказали, що ви на гачку певним чином.
Я не знаю. Я думаю, що там багатьох тримати на гачку не треба, тому що там більшість і так є слухняними ... Але мене «гачки» не зупинять, і якщо останні надії не виправдаються, буду боротися у позафракційному форматі.