Модератор: Тема нашего круглого стола: "Лишение депутатского мандата: правовое действие или борьба с несогласными?". Я думаю, ни для кого не секрет, что является поводом для сегодняшнего обсуждения. Это решения съезда партии "Блок Петра Порошенко" и Центральной избирательной комиссии.
У нас сегодня в гостях Марина Ставнийчук, председатель общественной организации "За демократию через право", многолетний член ЦИК и Венецианской комиссии; Виктор Чумак, народный депутат Украины, замглавы комитета по вопросам борьбы с коррупцией; Александр Москалюк, эксперт по конституционному праву, политический аналитик и доцент кафедры конституционного права в университете им. Шевченко; Юлия Кириченко, руководитель проекта по вопросам конституционного права Центра политико-правовых реформ; Ольга Бондаренко, эксперт Центра правовых исследований и экспертиз.
Прошу наших гостей прокомментировать, что, на их взгляд, произошло.
Віктор Чумак: Я, напевно, прокоментую з політичної точки зору, юристам залишу юридичні моменти. Дуже важко коментувати рішення, які межують із шизофренією. А те, що відбувалося на з’їзді "БПП-Солідарність", ніяк інакше я назвати не можу.
Чому це політична шизофренія? На сьогодні імперативний мандат не застосовується в жодній нормальній європейській країні світу. У світі відійшли від імперативного мандату, тобто від можливості для партій відкликати своїх представників, десь в кінці 19 сторіччя. Тобто Україна зараз перебуває за рівнем політичної культури далеко в глибині віків.
Чому імперативний мандат віджив своє? Взагалі природа представницького мандату полягає в тому, що не партії є суб’єктами його надання, а народ, виборці, які обирають своїх представників в парламенті. Тому цей мандат і називається представницький. Партії не можуть просто відкликати депутатів, вони несуть іншу відповідальність за своїх представників - політичну. І ця політична відповідальність наступає на наступних виборах, на яких виборці дають або не дають партіям можливість проводити своїх людей в парламент.
На сьогодні існує три резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно неможливості застосування імперативного мандату в Україні.
Перша резолюція - 1755 "Функціонування демократичних інститутів в Україні" від 4 жовтня 2010 року. Пункт 7.1.13 там такий: "[Парламентська асамблея Ради Європи] підтверджує своє переконання, що імперативний мандат, запроваджений конституційними змінами 2004 року, суперечить європейським демократичним стандартам.
Друга резолюція - 1524 від 2007 року. Вона містить такі слова: "[Парламентська асамблея Ради Європи] підтверджує свою позицію, що відкликання народних депутатів політичними партіями, імперативний мандат є неприйнятним в демократичній державі".
Третя резолюція - 1466 від 2005 року. У ній сказано: "[Парламентська асамблея Ради Європи] висловлює глибокий жаль, що конституційні зміни 2004 року, схвалені як частина пакетної угоди для припинення політичної кризи, містять положення, що не відповідають принципам демократії, верховенства права, зокрема стосовно імперативного мандату народних депутатів".
Крім того, є висновок Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії) від 15 грудня 2003 року, у якому сказано: "Прив’язка мандату народного депутата до членства в парламентській фракції партії або блоку порушує незалежність депутатів з огляду на те, що члени парламенту повинні представляти народ, а не свої партії".
В чому полягає шизофренічність рішення, яке було прийняте на з’їзді БПП? На одному і тому ж листочку рішення з’їзду зверху БПП декларує розгляд вступу партії "Солідарність" у Європейську народну партію, тобто партію, яка дотримується демократичних європейських цінностей, а нижче з’являється рішення про застосування імперативного мандату! Інакше як політичною шизофренією я це назвати не можу, це абсолютне роздвоєння мізків у людей, вони не розуміють, що роблять.
Яка історія цього питання? У 2004 році були прийняті відповідні конституційні зміни через те, що був масовий вихід депутатів з опозиційних партій або фракцій і перехід їх у партії провладні. Такі депутати тоді отримали цілком справедливу назву "тушки", вони переходили із однієї партії в іншу за преференціями, грошима, через залякування тощо.
Ситуація з Томенком та Фірсовим абсолютно не така. Те, що робить пан Юрій Луценко, називаючи їх "тушками", - це свідома маніпуляція. І Фірсов, і Томенко жорстко критикували стан справ всередині фракції, політику фракції щодо деяких серйозних питань - в частині корупційної діяльності, в частині способу прийняття рішень у фракції. І свою незгоду в кінці-кінців вони висловили шляхом виходу з фракції. Є межа, у кожного вона різна, людина може намагатися змінити щось зсередини, але коли бачить, що це неможливо, знаходить для себе інші рамки діяльності. Саме перехід Томенка і Фірсова в опозицію до фракції БПП призвів до такого рішення партійного з’їзду.
Більше того, сам з’їзд відбувався, як на мене, у дуже цікавий спосіб. Він був закритим, проходив без присутності преси, без присутності ряду народних депутатів, яких не хотіли пускати. Йдеться про тих депутатів, які не були делегатами з’їзду, - не члени партії не могли на нього потрапити. Тільки після дзвінків до керівників партій деякі депутати все ж таки змогли пройти.
Ця ситуація показує рівень демократичності наших політичних утворень. Більшість партій на сьогодні не є демократичними, у них відсутні внутрішня демократія, внутрішня конкуренція, внутрішня дискусія. Всі ці партії - лідерські короткострокові проекти, метою яких є потрапити у владу.
На з’їзді БПП, до речі, хотіли щодо набагато більшої кількості людей застосувати імперативний мандат. Бо якщо читати уважно Конституцію, то там не написано, що щодо мажоритарників його застосовувати не можна. Є проблема тлумачення. Але у свій час Конституційний суд розтлумачив, чому імперативний мандат можна застосовувати до списочників і не можна до мажоритарників.
Модератор: Марина Ставнийчук, вопрос к вам. Что произошло с правовой точки зрения, насколько это было в рамках Конституции и права и можно ли это оспорить? Действия ЦИК я также прошу прокомментировать, ведь ранее был прецедент, когда из фракции партии Ляшко также исключали депутата, но ЦИК это решение не подтвердил. Здесь же Центризбирком принял решение практически на следующий день.
Марина Ставнійчук: Ситуація виглядає шизофренічно не тільки з політичної точки зору, а й з конституційно-правової. Якщо говорити винятково про правову складову цієї проблеми, то я думаю, що варто виходити із європейських стандартів. Пан Чумак назвав три резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, які чітко фіксують позицію європейської демократії, суть ліберальної демократії: після здійснення вільного волевиявлення мандат, який отримує народний депутат України, склавши відповідно до Конституції присягу, в принципі визначається цим голосуванням, голосуванням людей. І результати вільного волевиявлення ніхто не може змінювати: ні партія, ні якісь інші органи. При внесенні змін до Конституції України у 2004 році, та й раніше, на етапі, коли відповідні пропозиції обговорювалися, європейці звертали увагу України на те, що імперативний мандат не можна запроваджувати.
В пункті шостому частини другої статті 81-ї, в частині шостій статті 81-ї Конституції України йдеться про два випадки впливу керівних органів партії на можливість достроково припинити повноваження депутата. Це коли він не вступає у фракцію або коли виходить з неї. Третій випадок, коли сама фракція виключає народного депутата, за наполяганням європейців було вилучено з проектів Конституції. Тим не менше, пресловута політична доцільність, абсолютний правовий нігілізм, безкультур’я української політики повною мірою проявилися у рішенні про позбавлення мандатів Томенка та Фірсова.
Є в Конституції України позиції щодо можливості керівних органів партії достроково припиняти повноваження депутатів. З іншого боку, чітко зрозуміло, що Україна тут не відповідає європейським стандартам. І навіть наявність положення про імперативний мандат в Конституції України супроводжується певним запобіжником. Він полягає у нормі, яка передбачає, що достроково припинити повноваження народних депутатів України за рішенням вищого керівного органу з’їзду партії можна на підставі закону. Норма про імперативний мандат в Конституції України практично існує з 2004 року, набула чинності с 1 січня 2006 року, а парламентарі так і не спромоглися прийняти відповідний закон.
Закон «Про вибори народних депутатів» дуже детально регулює питання формування списків партій як суб’єктів виборчого процесу, процедуру проведення з’їздів, на яких висуваються кандидати, вимоги до кількості учасників з’їзду, до присутності члена ЦВК, до самих кандидатів тощо. Тобто цей закон надає великого значення питанню внутрішньої демократії у партії на стадії підготовки до виборів. Має бути конкурентна, відкрита, прозора, демократична процедура формування списків від партії, навіть при закритих партійних списках.
Якщо говорити про законодавчу складову, то треба мати на увазі комплексне застосування законодавства. Закон «Про статус народного депутата України», який чітко визначає суть і зміст депутатського мандату, зокрема порядок набуття, не містить посилання на норму Конституції про імперативний мандат як на підставу для дострокового припинення повноважень народних депутатів. Цікаво, що у законі «Про вибори народних депутатів України» є спеціальна окрема стаття, яка визначає, як ЦВК має вирішувати питання заміщення народних депутатів.
Якщо говорити про сам з’їзд БПП, то є інформація, що на ньому перед прийняттям рішення щодо Томенка і Фірсова були внесені зміни до статуту партії. Безумовно, що ці зміни не встигли зареєструвати в Міністерстві юстиції. І на підставі не формалізованих положень статуту, які практично не мають юридичних наслідків, було прийнято рішення щодо дострокового припинення повноважень народних депутатів Томенка і Фірсова.
Процедура висування кандидатів чітко прописана законом. На противагу цьому рішення БПП приймалося в закритому режимі, 50 людей на з’їзді зібралися, невідомо хто та як прийняли відповідне рішення. ЦВК відповідно до закону «Про вибори народних депутатів України» мала шість днів на розгляд цього рішення, але винесла його вже на наступний робочий день.
Правильно було зауважено, що є подвійні стандарти щодо народних депутатів України. Серед народних депутатів є люди, які одразу, будучи обраними за списками партій, не увійшли до фракції. Такий приклад є у «Самопомочі», в десятці була людина і дотепер вона народний депутат. І «Самопоміч» цього питання не порушувала перед з’їздом, перед ЦВК. Така сама ситуація у фракції Ляшка. Більше того, коли «Самопоміч» виключила пані Гопко, пані Пташник і інших за іншу політичну позицію щодо принципового питання щодо Конституції України, то БПП, виходячи із політичного інтересу, взяли під захист цих людей. Гопко так і залишилася за квотою керівником комітету ВР, хоча вона вже не є представником фракції. І БПП дуже активно захищав її у цій ситуації.
Щодо ЦВК. Рішення БПП було прийняте орієнтовно о 17:00 25 березня. І Томенко, І Фірсов одразу публічно заявили, що мають намір оскаржити це рішення в суді і таким чином захистити своє право народного депутата на діяльність до закінчення каденції у парламенті, як це і передбачено конституційними нормами. Не дивлячись на це, хоча ЦВК мала шість днів, вона винесла своє рішення на наступний робочий день. Суди на вихідних не чергували, як під час виборчого процесу, вони не працювали. У понеділок ЦВК, практично позбавивши Томенка і Фірсова права на звернення до суду, а це одне із ключових прав Європейської конвенції з прав людини, приймає відповідне рішення. При цьому ні Томенко, ні Фірсов дотепер не мають на руках рішення з’їзду. Це нагадує мені, даруйте, 1937 рік.
Кілька слів про рішення Конституційного суду. ЦВК посилається на рішення КС від 25 червня 2008 року щодо тлумачення ряду положень Конституції. Рішення КС завжди береться у повному обсязі. Все ж я хотіла би сказати, що те, на що посилаються ЦВК та БПП, все-таки міститься в мотивувальній частині, тобто є формуванням позиції КС. КС вказує, що при вирішенні подібних питань відповідно до пункту шостого частини другої і частини шостої статті 81-ї Конституції застосовується норма Конституції як норма прямої дії відповідно до статті восьмої Конституції. Разом з тим чітко у рішенні КС сказано, що це питання має вирішуватись на основі також відповідних положень чинного законодавства.
Взявши до уваги цю позицію КС, ЦВК проігнорувала інше рішення Конституційного суду – від 6 квітня 2010 року у справі щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83-ї Конституції і відповідних норм регламенту. Конституційний суд у цьому рішенні говорить про вільний імперативний мандат на парламентських виборах.
Я вважаю, що на сьогодні Центральна виборча комісія - орган політично заангажований. Повноваження членів ЦВК закінчилися два роки тому, ці люди стали політично залежними від влади. Вони не надали народним депутатам права на судовий захист, хоча закон «Про вибори народних депутатів» прямо каже, що ЦВК має прийняти рішення щодо дій партійних з’їздів не пізніше, як на шостий день. У цій же статті виборчого закону йдеться про те, що якщо народний депутат звернувся до суду, то ЦВК має підстави приймати рішення тільки після завершення судового розгляду, після вирішення судового спору.
На сьогодні абсолютно очевидно, що і з політичної, і з правової точки зору в той час, коли Україна демонструє чи, принаймні, намагається демонструвати європейські устремління, коли партія Президента БПП намагається вступити до ЄНП, коли обіцяє усьому світові, що Україна буде жити за європейськими стандартами, сама політична сила Президента України демонструє повну відсутність правової і політичної культури, поваги до європейських стандартів, розуміння цінностей парламентаризму.
Виходячи із цієї конкретної ситуації, можна подивитися ширше на ситуацію в Україні. Ми перебуваємо у серйозній кризовій ситуації. Є системна, комплексна криза: політична, урядова, парламентська, економічна, соціально-економічна. В країні бандитизм досяг безпрецедентного за часи незалежності рівня. І сьогодні влада демонструє свою абсолютну неспроможність. Уже півтора місяці при отакій складній ситуації парламент не може вирішити, є коаліція чи ні, буде змінений уряд чи ні.
Ми чітко розуміємо, що слова і справи цієї влади не збігаються. Є параліч влади в цілому в державі, також є параліч Конституційного суду, до якого немає довіри. Наприклад, у питанні імперативного мандату є два рішення Конституційного суду, які фактично є взаємовиключними. ЦВК, повноваження членів якої давно закінчилися, приймає політично заангажовані рішення. Все це - серйозні сигнали для суспільства задуматися над зміною влади.
Модератор: Пане Чумак, чи володієте ви інформацією про те, як приймалися зміни до статуту партії БПП на з’їзді?
Віктор Чумак: Зміни до статуту були прийняті першим питанням за 15 хвилин до прийняття рішення щодо Томенка і Фірсова. Абсолютно правильно каже пані Ставнійчук: статут не формалізований. На підставі того статуту, незареєстрованого у Мінюсті, прийняти рішення щодо Томенка та Фірсова було неможливо.
Ми з Фірсовим знали про підготовку цього рішення давно. Спочатку була ідея застосувати це і проти мене, але у зв’язку з тим, що я мажоритарник, від цього відмовилися, бо таке рішення мало би абсолютно інші наслідки для ЦВК і взагалі. Бо якщо зараз була заміна одних списочників на інших, то у моєму випадку треба було би скасовувати результати виборів, які відбулися на окрузі, і проводити дочасні вибори.
До речі, згадаймо ще ситуацію з Єремеєвим чи Філатовим. От уявіть собі: Єремеєв помер, але він досі народний депутат. Щодо нього ЦВК рішення не прийняла, посилаючись на те, що немає свідоцтва про смерть. Філатов – голова Дніпропетровська, але щодо нього немає рішення ЦВК. Хоча, слухайте, тут уже абсурд – ЦВК сама підбивала підсумки виборів мера Дніпропетровська.
Так от, ми з Фірсовим знали, що рішення про позбавлення нас мандатів готувалося, тому у нас заздалегідь були готові судові позови. Один - в районний суд за місцем реєстрації партії щодо незаконності її рішення. Другий – в адміністративний суд щодо заборони вчинення будь-яких дій Центрвиборчкому до розгляду судом позову про незаконність рішення партії. Розуміючи, що Фірсов подасть позов моментально, тим більше що черговий суддя у будь-якому суді завжди є, БПП досі не надав Фірсову документів щодо рішення з’їзду. А без цього рішення подати позов неможливо: треба ж оскаржувати якесь документальне рішення.
Томенко та Фірсов були позбавлені права на судовий розгляд. А вони мають всі шанси виграти всі суди в Україні та позов в Європейський суд з прав людини. Але це не хвилює керівництво партії «Солідарність», не хвилює Петра Порошенка, без котрого таке рішення не могло бути прийняте. Падіння репутації країни їх теж не хвилює. Поточна вигода для них перевищує репутаційні втрати держави, партії, Президента.
Модератор: Пані Кириченко, отже, норма Конституції була застосована як норма прямої дії. Чи були раніше такі випадки в Україні і чи взагалі передбачають норми Конституції таке застосування?
Юлія Кириченко: Я повністю підтримую позицію пана Чумака та пані Ставнійчук щодо неприйнятності на сьогодні застосування цього положення Конституції. Але можу констатувати, що таке положення міститься в Конституції.
В Конституції є імперативний мандат. Вдамся трохи до історії, чому він виник. Вкотре ми змушені були після Революції Гідності в політико-правовий спосіб змінювати Конституцію, і єдиний спосіб, який ми тоді знайшли, щоб відійти від узурпації влади, яка була відбулася, це повернутися до редакції Конституції грудня 2004 року. Поганим подарунком тої редакції став імперативний мандат. Дуже ґрунтовно було показано, що ці положення не відповідають європейським стандартам. Але, на жаль, вони в нас є.
Я хочу звернути увагу, що відразу після революції основним питанням конституційної реформи була реформа форми правління і питання скасування певних конституційних положень, які не відповідають європейським стандартам. Завжди, в усіх промовах тоді і прем’єр-міністра, і політичних партій, які йшли на вибори, звучало скасування імперативного мандату, вилучення цієї норми з тексту Конституції. Що ми бачимо на сьогодні? В конституційному процесі штучно знято питання щодо реформи владного трикутника Президент-парламент-уряд. І тепер ми вже можемо на 100% сказати, що вони свідомо зняті - влада цими спірними нормами скористалася.
На мою думку, треба об’єднуватися і наполягати – а наш Центр це вже робить два роки як, - що основним блоком у конституційній реформі має бути не децентралізація і правосуддя, а саме реформа форми правління, вилучення з Конституції недемократичних положень.
На сьогодні норма про імперативний мандат є. Посилання владної політичної партії та ЦВК на пряму дію Конституції доволі обґрунтоване і, на мій погляд, дає їм можливість застосувати цей імперативний мандат. Хоча вони не мали б цього робити з політичної точки зору, з точки зору заяв про бажання дотримуватися європейських стандартів.
Так, нема закону щодо реалізації цих положень. Але тут можна теж сумніватися, чи необхідна детальна процедура для виконання цих положень. Якщо це реалізація конституційного виборчого права або реалізація права на участь громадян у референдумі, то, безперечно, вони неможливі без закону. А в питанні імперативного мандату можна обійтися і без закону.
Всі ці нюанси, про які йшла мова, - про закритість з’їзду, про те, що зміни до статуту не набули юридичної сили, - це все підстави для оскарження рішення народним депутатом в суді. Теж видно, що на ЦВК був політичний тиск, оскільки вони миттєво прийняли рішення. Також неприйнятно, коли члени ЦВК виконують свої повноваження більше ніж півтора року після їх закінчення. Я нагадаю, що коли ми після революції мали обирати Президента, ми в парламенті, для того щоб закінчити вибори голови держави, зробили виключення, і члени ЦВК продовжили свої повноваження до окремого рішення парламенту. Малось на увазі, що після встановлення результатів президентських виборів повноваження членів ЦВК будуть припинені і у комісії будуть нові люди. Але досі цього не відбулося. Видно, як працює і приймає рішення ЦВК в умовах, коли вони фактично на гачку.
Є ще одне пов’язане питання. Це виключення із списків кандидатів в народні депутати. Позбавлення мандатів Томенка і Фірсова з цим напряму пов’язане, бо замість них набули повноважень інші депутати, ніж мали. Це теж дуже суттєве порушення.
Модератор: Пане Москалюк, все ж імперативний мандат - це не наш винахід. У чому була історична суть цього явища, як воно розвивалось і чи актуальне зараз для Європи та України?
Олександр Москалюк: Виник інститут імперативного мандату в період Французької буржуазної революції. Це кінець 18 сторіччя. Тобто Україна фактично перебуває за рівнем свого політичного та частково конституційного розвитку на тому етапі, де Франція була два сторіччя тому.
Другий принциповий аспект. Якщо ми хочемо до Європи, то, очевидно, треба сповідувати європейські стандарти. Якщо ми глянемо, які країни Європи використовують імперативний мандат, то навряд чи ми хочемо бути на них схожими. Тому що це Білорусь. Якщо ми глянемо інші приклади в світі, то це Куба, Китай, В’єтнам, КНДР, Екваторіальна Гвінея та інші африканські країни. Чи хочемо ми бути схожими на ці країни? Мені здається, це риторичне питання. Виходячи з цього, відповідь на те, чи повинен в Україні існувати імперативний мандат, очевидна.
Вже не раз згадували Парламентську асамблею Ради Європи. Так от, ПАРЄ вказувала шляхи подолання і протидії проблемі "тушок". Треба виборчу систему прив’язувати до конкретної особи, і тоді не виникатиме цієї проблеми.
Ще один момент. Якщо ЦВК приймає певне рішення і керується зокрема рішенням Конституційного суду, то вона повинна пояснити, чому вона не застосовує інше рішення КС. Тим паче, що з точки зору теорії конституційного права, теорії права у ситуації, коли існують два протилежні рішення, застосовуватися повинне те рішення, яке було прийнято пізніше. Принаймні, ЦВК мала якимось чином аргументувати, чому рішення, яке було винесено пізніше, не бралося до уваги.
Є ще кілька технічних моментів. У «законі про партійну диктатуру» є проблема зворотної дії в часі. Тому що норми, які зараз були використані, застосовуються до правовідносин, які виникли раніше. А у нас є стаття 58, яка забороняє зворотну дію закону в часі. На цьому наголошувало і експертне середовище, і Головне науково-експертне управління Верховної Ради.
Одне з основних правил законодавчої техніки полягає в тому, що закон не повинен створювати колізії. Натомість у нас є чітка колізія через прийняття "закону про партійну диктатуру". У нас є закон "Про вибори народних депутатів" і є закон "Про статус народного депутата", і за логікою речей у ці закони треба внести відповідні зміни, а не створювати додаткові колізії.
Справді, з формальної точки зору, на жаль, Конституція передбачає імперативний мандат. Ми можемо говорити лише про його невідповідність європейським стандартам.
Модератор: Які довгострокові наслідки матиме застосування норми про імперативний мандат?
Ольга Бондаренко: Дійсно, це є прецедентом як для права, так і для політикуму. Цей прецедент є небезпечним і його наслідки будуть негативними. Серед таких наслідків - можливість скасування результатів виборів партіями і виборчими блоками; обмеження здійснення вільної депутатської діяльності відповідно до власних переконань самих депутатів; послаблення внутрішньої демократії у фракціях та блоках: послаблення самої Верховної Ради як органу.
Що я маю на увазі, говорячи про скасування партіями результатів виборів? Словосполучення «імперативний мандат» в Конституції немає. Він випливає з пункту шостого частини другої статті 81-ї. Виборцями у нас є громадяни України, і чиста модель імперативного мандату передбачає, що відкликання повинні проводити саме виборці, а не партії чи блоки, членом яких є народний депутат. Взагалі, основною метою пункту шостого частини другої статті 81-ї Конституції є уникнення переходу депутатів з однієї фракції у іншу, - у юридичній термінології дефекції парламенту. Саме тому ми не зустрічаємо цього положення в законі "Про статус народного депутата", де не передбачено можливості дострокового припинення повноважень депутата у зв’язку з його виходом з фракції тієї партії, від якої він був обраний. Оскільки депутати є представниками народу, то саме виборці їх мають відкликати. Ця процедура є дуже тяжкою у своєму застосуванні, вона у нас не застосовується. Ми використовуємо або так званий "напіввільний мандат", або взагалі свою модель.
Між іншим, у Конституціях ряду країн прямо передбачена заборона використовувати імперативний мандат. Це, наприклад, Франція, Польща.
Модератор: Пані Ставнійчук, спрогнозуйте, будь ласка, розвиток подій. І як Україні виходити з цих колізій?
Марина Ставнійчук: Ми повинні розуміти, що цей прецедент обов’язково матиме наслідки для України. Якщо проаналізувати співпрацю України з європейськими та світовими інституціями, то можна переконатися, що за останні два роки Україні дуже багато вибачали, багато чого не помічали. Задля реформ пропускали повз вуха і очі.
Наприклад, Венеціанська комісія закривала очі на те, що в Україні цілий ряд процедур не відповідали європейським підходам в організації конституційного процесу. Сьогодні, я впевнена, реакція ПАРЄ на цей ганебний прецедент у президентській політичній силі, очевидно, буде.
Пан Москалюк посилив мою позицію щодо двох рішень Конституційного суду. У КС є дві взаємовиключні позиції.
З одного боку, у 2006 році Конституційний суд сказав, що норма Конституції має застосовуватися як норма прямої дії та повинні бути відповідні положення законодавства, чим практично до певної міри освятив існування імперативного мандату. (Хоча там теж був казус, тому що якраз у тлумаченні частини шостої статті 81-ї суд взагалі відмовив і сказав, що парламентарі звертаються до КС за відповідними консультаціями. Тобто КС уник аналізу змісту і суті імперативного мандату).
З іншого боку, у рішенні КС від 6 квітня 2010 року судді декілька разів наполягали на тому, що зміст депутатського мандату є вільним. Декілька позицій КС: "Представництво народними депутатами українського народу у Верховній Раді України, прийняття рішень парламенту лише шляхом особистого голосування... вказує на всенародний характер представництва народних депутатів України у Верховній Раді України та на наявність у них мандату на вільне його здійснення". Далі суд роз’яснює: "Вільне здійснення такого представництва забезпечується встановленням конституційно-правових гарантій депутатської недоторканості, вільного волевиявлення, безперешкодного здійснення народним депутатом України своїх повноважень".
Тобто правова культура, правова свідомість при наявності ось такої позиції КС вимагала від народних депутатів України вимагала від політичних сил не користуватися правом на імперативний мандат. Натомість сьогодні, на словах декларуючи свої європейські устремління, народні депутати України від президентської політичної сили показали свою абсолютну дрімучість, свою непідготовленість до справжньої політичної діяльності.
Шляхом виходу із ситуації є скасування інституту імперативного мандату в тексті Конституції. Тут знову актуалізується питання Виборчого кодексу в Україні. Ви подивіться, які відбуваються маніпулювання з боку політичних сил під час підготовки до виборів в залежності від поточної політичної ситуації! У 2012 році тодішня опозиція займала критичну позицію при прийнятті закону "Про вибори народних депутатів". Зараз ті ж політики використали цей же закон для проведення парламентських виборів у 2014 році, не виправивши у ньому майже нічого.
Ситуація сьогодні складається така, що я не знаю, хто із народних депутатів насправді буде наполягати на тому, щоби запровадити в Україні пропорційну систему відкритих списків, яка потрібна для структурування політичного процесу та роботи парламенту, а також унеможливлення подальших урядових криз. На жаль, ситуація складається так, що далі свого носа теперішня влада нічого не бачить, не розуміє пріоритетів, за якими повинна розвиватися держава.
Казус позбавлення мандатів Томенка і Фірсова напряму пов’язаний із існуванням "закону про партійну диктатуру". Мало виявилося того, що в законодавстві про місцеві вибори та місцеве самоврядування є імперативний мандат, ще знадобилося запровадження цього квазіпартійного імперативного мандату і для народних депутатів. Цим практично підриваються засади парламентаризму на центральному рівні і запроваджується політичне рабство на місцевому рівні. Про яку децентралізацію ми говоримо?! Про яку якість управління на центральному рівні ми говоримо?!
Олександр Москалюк: Якщо ми вже згадали про Венеціанську комісію і про конституційну реформу, то якраз Венеціанська комісія неодноразово говорила про те, що обов’язковою вимогою конституційної реформи є те, щоб прямо в Конституції була записана партійна виборча система з відкритими списками. У нас конституційна реформа проходить за різними напрямками, але не за тими, за якими дійсно необхідно.
Очевидно, що якщо в Конституції буде прописана партійна виборча система з відкритими списками, то будуть створені універсальні правила гри. Неможливо буде надалі, як у нас це щоразу відбувається, міняти правила гри перед виборами.
Але ми зараз постійно ігноруються рішення Венеціанської комісії. Згадаймо історію з люстрацією, коли Венеціанська комісія надала одні висновки, але є політична доцільність, і виходячи з неї, ми сказали на чорне, що воно біле.
Якщо ми хочемо в Європу, то, очевидно, треба дотримуватися європейських стандартів.
Модератор: Пані Кириченко, з політичної точки зору "закон про партійну диктатуру" дуже дотичний до теми позбавлення мандатів Томенка і Фірсова. Чи відповідає цей закон Конституції?
Юлія Кириченко: Дійсно, проблема імперативного мандату - це проблема недоліків Конституції. Зміна до закону "Про вибори народних депутатів", яка стосувалася можливості ревізії партіями своїх списків кандидатів вже після встановлення результатів виборів, - це, перш за все, проблема неконституційності.
Минулого тижня 49 народних депутатів звернулися до Конституційного суду щодо неконституційності цих положень. Центр політико-правових реформ долучився до цього питання. В експертному середовищі ми дійшли однозначного висновку, що ці положення не відповідають ряду статей Конституції. Перш за все, статті 38-й, яка запроваджує пасивне та активне виборче право, статті п’ятій, яка встановлює принцип народовладдя, статті 64-й, яка не дозволяє поширювати зворотну дію в часі, конституційних прав людини, а також статті 71-й, яка визначає характер виборів в Україні.
Окрім того, ці положення не відповідають європейським стандартам - Кодексу належної практики з виборчих спорів і доповіді про участь політичних партій у виборах, яка затверджена Венеціанською комісією у 2006 році. У цій доповіді чітко встановлено, що самого дотримання демократичних принципів достатньо, щоб виключити можливість змін у порядку кандидатів всередині списку після того, як виборці подали свої голоси. Кодекс належної практики забороняє звужувати або скасовувати виборчі права. Це стосується також зміни списків, виходячи з політичних мотивів. Кодекс встановлює, що такі зміни можливі винятково на підставі законів і можуть стосуватися людей з психічними хворобами або засуджених за тяжкі злочини.
Конституція наша теж чітко забороняє вносити зміни в партійний список після виборів. Результатами голосування у чинній виборчій системі в пропорційній частині є список партії, яка пройшла виборчий бар’єр, і певна черговість в цьому списку. Це чітко встановлено законом «Про вибори народних депутатів».
Звісно, коли партія отримує можливість коригувати результати виборів після волевиявлення, це очевидне порушення виборчих прав. Це є порушенням пасивного виборчого права тих кандидатів, які мали можливість стати народними депутатами. Вони фактично позбавляються цього права. Можливо, вони би пішли в інший список. Вони реалізували своє пасивне виборче право, вони вже повинні стати народними депутатами, виходячи із результатів виборів, але лише з політичних мотивів партія їх викреслює.
Я подивилася: мотивація рішень про виключення зі списку – щось на кшталт «відсутність активної політичної діяльності». Тобто самі партії визнають політичні мотиви у прийнятті таких рішень. Ми знаємо, до речі, що в БПП був кандидат, який мав ставати народним депутатом, але за цим законом був позбавлений цього права, а за рішенням ЦВК від 26 березня депутатом став наступний за списком.
Не великою є надія на Конституційний суд, але все ж таки сподіваюся, що правнича спільнота матиме сильний голос, і КС розгляне це подання. І що робити у випадку, коли ці положення будуть визнані неконституційними? А ми наполягаємо, що вони неконституційні.
Модератор: Пані Бондаренко, що буде робити Україна, як