Національна спілка кінематографістів України виступила з відкритим листом на адресу прем'єр-міністра Арсенія Яценюка.
У листі, оприлюдненому на сайті Спілки, Сергій Тримбач закликає главу уряду обговорити з кінематографістами положення і майбутні реформи в українському кіно.
"Національна культура в цілому і кіно, як її невід'ємна складова, далі залишаються на маргінесах, - йдеться в листі. - Це не моє суб'єктивне враження, такою є думка громадськості, яка усе з більшим роздратуванням реагує на очевидні прояви чиновницького і політичного безкультур'я. Під час двомісячної передвиборної парламентської кампанії саме слово "культура" практично не згадувалося - вами в тому числі".
Тримбач вважає, що виділені у бюджеті-2015 кошти на українське кіно "є смертним вироком нашому кіномистецтву". Нагадаємо, в проекті, внесеному на розгляд Ради, на кіно виділили 75,5 млн грн, що майже в два рази менше, ніж у бюджеті минулого року.
При цьому глава Спілки кінематографістів підкреслює, що професіонали кіноіндустрії зовсім не бажають "патерналістської" моделі співпраці з державою. "Ні, ми за реформи. Їхня ефективність доведена у близькій нам за історико-культурним досвідом Польщі, де кіногалузь фундаментально реформована. Як наслідок: до 30% квитків у кінотеатрах продається на польські фільми, кількість і якість яких зростає".
Подаємо повний текст листа (укр.)
:
Шановний Арсенію Петровичу!
Звертаюсь до Вас передусім тому, що під час недавньої листопадової прем”єри фільму «Поводир» Олеся Саніна бачив Вас і чув сказані Вами слова. Так само знаю, що наступного дня опісля тієї прем”єри заледве не півгодини засідання уряду було присвячено розмові про українське кіно, розмові, що не має прецеденту в новітній нашій історії. Відтак у нас, кінематографістів, зажевріли надії на те, що кіно нарешті буде помічено новою українською владою, що в культурній політиці з”являться так само нові й виразні акценти.
На жаль, ні тих акцентів, ні самої політики досі не з”явилося. Національна культура в цілому і кіно як його невід”ємна складова продовжують лишатися на маргінесах. Це не моє суб”єктивне враження, такою є думка громади, яка з дедалі більшим – це так, повірте – роздратуванням реагує на очевидні прояви чиновного і політичного безкультур”я. Під час двомісячної передвиборчої парламентської кампанії саме слово Культура практично не згадувалося – Вами в тому числі. Один із наслідків такого ставлення: з державного бюджету 2014 року на кінематограф із запланованих, після секвестру, 57,3 мільйонів гривень, виділено 24,4 мільйонів, проектом бюджету на наступний рік передбачено, за нашими даними, 60,3 мільйонів. Тобто три мільйони доларів за нинішнім курсом, або одна десята бюджету одного лишень російського фільму «Сонячний удар» Нікіти Михалкова. Означені цифри є смертним вироком нашому кіномистецтву, кіноіндустрії, яка де-не-де почала виявляти ознаки життя. Про яку культурну політику ми говоримо, в такому разі, про яке протистояння Росії в сфері медіа промовляє влада? Хотілося б почути Вашу відповідь.
Не знаю, що доповідають Ваші, пане прем»єр-міністре, радники. А в середовищі інтелектуалів усе частіше резонує думка про те, що революція на Майдані жодним чином не змінила систему влади – як було засилля грошових мішків, вони ж олігархи, так і лишилося. Ця обставина пояснює незмінність ієрархії цінностей: місце нагорі отримує все, що може здобути грошовий еквівалент. Все, що таким не є - не інвестується, а відтак позбавляється права на життя. Культура, видається, тут на першому місці. Просив би Вас, Арсенію Петровичу, висловитись і з цього приводу.
Виходить, народ змінився, а влада ні. Видається, що правлячий клас свято вірить в свою здатність за будь-яких обставин скеровувати народні маси по вигідному для себе руслу. Запевняю Вас: цей клас помиляється. Народ вчиться на помилках, три революції упродовж чверті століття є безцінними уроками історії. Той, хто цих уроків не засвоїв, матиме можливість не раз пошкодувати про це.
Дивовижна річ: за минулої влади, яка так нам не подобалася (і продовжує викликати гнів і презирство) кінематограф фінансувався, в ньому були проведені певні реформи. За влади нинішньої, уперше української і проукраїнської (це стверджувалося багато разів, Вами так само) національний кінематограф практично не фінансується і не підтримується. Як це розуміти, пане прем»єр-міністре? Тільки не варто посилатися на війну і агресію Росії. По-перше, йдеться про кошти вочевидь незначні (бодай 150-200 мільйонів гривень), навіть за нинішніх обставин. По-друге, в основі нинішньої кризи якраз і лежить зневага можновладців до української культури взагалі і нашого кіно зокрема. Ні Крим, ні Донбас де-факто не жили в Україні, вони існували в російському медіакультурному часі і просторі. Маємо у підсумку трагічний результат. Ваш уряд має намір цю практику продовжувати?
Нагадаю Вам знамениту фразу Вашого історичного колеги Уїнстона Черчілля. Не побачивши в держбюджеті Великої Британії на 1941 рік статті витрат на культуру, він сказав: «То навіщо тоді ми воюємо?» Навіщо ми воюємо, Арсенію Петровичу? Невже тільки за те, щоби періодично змінювати персоналії у владному списку?
При цьому зважте: абсолютна більшість кінематографістів зовсім не за патерналістську модель забезпечення кіно «усім необхідним». Ні, ми за реформи. Їх ефективність доведено у близькій нам за історико-культурним досвідом Польщі, де кіногалузь фундаментально реформовано. Наслідок: до 30 відсотків квитків в кінотеатрах продається на польські фільми, кількість і якість яких зростає. Із загального бюджету кіновиробництва тільки десята частина надходить із держбюджету, решта з кіноринку. У нас же реформи не йдуть далі політичної тріскотні. Вже шість років, скажімо, ми чуємо про законопроект про збір на кінематограф, та й тільки, що чуємо. Чи про необхідність винайдення механізму заохочення будівництва кінотеатрів – у багатьох наших містах їх просто не існує. І так по всьому фронту проблем. Тепер, коли – хочеться у це все ж повірити – влада у нас українська, давайте міняти наше життя, тільки по-справжньому.
Тим більше, що за попередні три роки ситуація усе ж змінилась. Головне – в кіно з”явилося молоде покоління. Його успіхи проілюструю тільки двома прикладами. Кінострічка «Поводир» О.Саніна має великий успіх в національному прокаті, вона стала всеукраїнською подією, зумівши привернути до себе увагу багатьох глядачів. Фільм «Плем”я» Мирослава Слабошпицького отримав призи понад тридцяти авторитетних міжнародних фестивалів і, зрештою, приз Європейської кіноакадемії, або Європейського “Оскара” (до речі, ні Президент України, ні уряд не помітили цієї визначної події; випадковістю таку неувагу назвати важко). Одначе зупинка в фінансовій підтримці кіно погрожує знову на багато років зламати хребет національному кінематографу. Нас очікує колапс. І вже є перші погрозливі його ознаки: кілька молодих кінематографістів, з числа найобдарованіших, заявили про намір працювати за кордоном. Невже Ваш уряд влаштовує перспектива нового вимивання талантів?
Скажу й про нашу Спілку кінематографістів. Враження, що нас хочуть задушити економічними удавками. Передусім комунальними тарифами. Останні два роки деяку фінансово-господарчу стабільність гарантувало перебування творчих спілок у тексті постанови Кабінету міністрів, поруч релігійних організацій, що дозволяло сплачувати за постачання тепла за пільговим тарифом. За Вашого урядування спілки з постанови викреслили, наші звернення залишено поза увагою. Отже, «патріотичну» діяльність церков Московського патріархату уряд цінує більше, ніж роботу творчих спілок – ми правильно Вас зрозуміли?
Культура є формою творення, трансляції і засвоєння смислів. Ігноруючи її, відкидаючи на маргінеси, влада тим самим звільняє себе від обов”язку забезпечувати рух нації в майбутнє. Рух, а не стагнацію на задвірках колишньої імперії.
Сподіваюсь отримати відповідь, шановний Арсенію Петровичу. Від Вас особисто, а не через інституцію нижчого рівня, як це заведено нині. Пропонуємо Вам зустрітися з провідними кінематографістами і разом обговорити ті важкі проблеми, без розв”язання яких Україна просто перестане бути Україною.
З повагою,
Голова Національної спілки кінематографістів України
Сергій Тримбач