Нема сенсу переповідати те, що сталося – усі все бачили самі. Все було «по понятіям», саме так це і відбувається – знайшли привід, домовилися про місце, натовкли одне одному пики і розійшлися з приємним почуттям виконаного обов’язку і гарно проведеного часу.
Втім, якщо ігнорувати суто медичні і етнографічні аспекти подій у Львові 9 травня, ситуація виглядає сумно, щоб не сказати гнітюче. Не претендуючи на знання істини в останній інстанції, спробую викласти власне бачення того, що сталося і наслідків, які ці події можуть мати.
Що це було?
Аналізувати мотивацію «Русского единства» і іже з ними сенсу нема. Маргінальні радикали, які не користуються особливою підтримкою навіть у «своїх» регіонах. Для них гучна акція зі 100% прогнозованим результатом є лише способом нагадати про себе і забезпечити собі подальше фінансування. Нічого особистого – це лише бізнес. Схожу тактику, до речі, ще кілька років тому активно використовували їхні антагоністи – скажімо, в грудні 2009 «Свобода» організовувала в Севастополі «Марш проти нелегальної міграції». Звичайно ж, з бійками і шарпаниною.
Однак сьогодні ситуація інша. Уже півроку минуло після тріумфальної перемоги «Свободи» на місцевих виборах у Львові, де націонал-радикали отримали понад третину голосів виборців, що дозволило їм самостійно сформувати депутатську більшість як у міській, так і в обласній радах. Такий феноменальний успіх, схоже, став несподіванкою і для самої «Свободи», оскільки її подальші кроки засвідчили, що будь-яка конструктивна програма дій у партії відсутня, як, зрештою, відсутні і політики, які могли б сформулювати таку програму. За півроку у Львові, «Свобода» запам’яталася лише невдалою спробою позбавити пільг по оплаті землі Український католицький університет, керівництво якого є виразно нелояльним до цієї партії, і невдалими ж спробами заборонити російськомовну музику у львівських клубах та ресторанах.
Потрібне було гучне шоу. «Свобода» і у попередні роки не гребувала протистоянням з нечисленними ветеранами ВВВ, але цього разу все було набагато масштабніше. Агресивна інформаційна кампанія з обох боків стартувала за кілька тижнів, з використанням провідних загальнонаціональних телеканалів, тож до “дня Х” пристрасті вирували уже не на жарт. Саме небувало потужна медійна артпідготовка дає підстави припускати, що справжні режисери цього шоу сиділи не у Львові, і навіть не в Одесі чи Севастополі…
Важливою передумовою того, що сталося, без сумніву, було рішення Верховної Ради про вивішування червоних прапорів поруч з державними. Президент Янукович, втім, так і не підписав цей закон, хоча і заявляв, що підпише, як тільки він надійде в його канцелярію. З іншого боку, 6 травня Львівський окружний адміністративний суд заборонив проведення на День Перемоги будь-яких демонстрацій чи мітингів, окрім офіційно запланованих. Таким чином, обидві сторони протистояння мали певні юридичні аргументи на свою користь.
Реакція правоохоронних органів на події 9 травня у Львові заслуговує особливої уваги. Немає ніяких сумнівів, що без погодження на найвищому рівні активісти «Родины» і «Русского единства» просто не змогли б приїхати до Львова. В крайньому разі, їх би оточили ще на вокзалі і організовано відправили додому. Отже, рішення, скоріш за все, було ухвалене в Києві і львівська міліція просто виконувала наказ. Причому практично усі зусилля міліції були спрямовані на охорону саме «прапороносців» - пересічних ветеранів, які прийшли покласти квіти на могили, «свободівці» на очах правоохоронців і без жодного втручання з їхнього боку змушували знімати з лацканів георгієвські стрічки… До речі, саме ці кадри виявились найбільш «смачними» у телеінтерпретаціях практично усіх каналів. Усе це зайвий раз доводить, що власне і ще живі ветерани, і їхні полеглі на тій війні товариші, були зайвими на цьому «святі демократії».
Дикість того, що сталося у Львові 9 травня є тим більш помітною, на тлі семитисячного (!) маршу фанатів «Карпат» і «Динамо», які напередодні, 7 травня, разом пройшлися центром Львова. І це після поразки «Карпат» 1:2!
Хто виграв?
Перше, що впадає у вічі – те, що всі сторони протистояння залишилися задоволеними.
«Родина» и «Русское единство» зіграли свою роль бездоганно.
«Свобода» вкотре підтвердила, що лише вона може протистояти «російській загрозі». Жодна інша опозиційна партія не спромоглася нічого протиставити провокаторам. Натомість «Свобода» не лише осідлала свого улюбленого конька, але й забезпечила собі наступний «спаринг» - Михайло Добкін уже заявив про намір привезти до Львова харківських ветеранів 22 червня.
Партія регіонів отримала чудову нагоду мобілізувати свій електорат, який останнім часом тане як сніг на весні. Невдоволення соціальною політикою діючого уряду, принаймні у базових південно-східних регіонах, легко можна компенсувати страхом перед «українізацією по-свободівськи». Зрештою, у телекартинках літніх ветеранів, з яких здирають георгієвські стрічки, викликає обурення у будь-якому регіоні.
У самому Львові реакція на ці події лише починає набирати обертів. Депутати від «Свободи» відразу ж звинуватили голову Львівської ОДА Михайла Цимбалюка і зажадали його відставки. Сам Цимбалюк, щоб уникнути, за його словами, колотнечі у власному кабінеті, написав відповідну заяву, однак відразу ж заявив, що рішення – у руках президента.
«Свобода» вже оголосила про скликання позачергової сесії облради, де вочевидь висловить недовіру губернатору, а фракція Партії регіонів оголосила про намір ініціювати розпуск Львівської облради. Нічого з цього всього, ясна річ, не вийде, але ж, як відомо, «війна – дурня, головне – маневри»…