А У(країна), так і не розпочавши реальних дій, ну дуже змучилася від теоретичної спроби стати регіональним лідером. І... навіть не спробувала.
Тоді і з´явилася польсько-швецька ініціатива «Східне партнерство». Її писали для країн-сусідів Євросоюзу: Білорусі, України, Молдови, Азербайджану, Вірменії та Грузії. Але багато політиків з Польщі оффрекордс коментували свою ініціативу як ще одну спробу дати Україні карт-бланш на лідерство в регіоні, і, фактично, писалася програма під українську євроінтеграційну ідею. Остання хвиля розширення ЄС була ще п´ять років тому. А нової ще навіть не видно на горизонті. Проблеми внутрішнього перетравлювання неофітів, світова криза. Є робота.
Минулорічна війна Росії проти Грузії достатньо налякала ЄС. Ще більше вони злякалися свого власного безсилля та нового «мюнхенського синдрому». Згадали Судети і Чехословаччину ХХ століття. І «раптово» Стара Європа стала палким прихильником ідеї «Східного партнерства». Навіть на ще аморфні майбутні програми вже виділено ?600 млн. І це у час фінансової кризи! Хоча теоретично по 100 мільйонів на сусіда - це крапля в пустелі. Реальних програм та механізмів ще не прописували. Жодних термінів. Що спільного можна придумати, приміром, для України, Вірменії і Білорусі? Тисячі запитань.
Але й цього достатньо для Москви. Міністр закордонних справ Лавров уже озвучив незадоволення «кремлівських хлопчиків». Програму «Східне партнерство» там вже розглядають як спробу «створити нову сферу впливу ЄС і теоретично скерувати її проти Росії». Якщо перекласти це з гоблінівської мови на просту: ці 6 країн - виключна зона російських інтересів. Добре, що не дали цю ініціативу ЄС коментувати Рогозіну, бо той знов би лякав Європу новою війною із «примусом до геополітичного миру», як то вже було після домовленостей щодо української ГТС. І на цьому дякуємо.
7 травня у Празі лідери країн ЄС та представники шістки сусідів нарешті мають чітко окреслити параметри програми «Східного партнерства». Чим більш професійними і представницькими будуть делегації, тим важливішим змістом можна буде наповнити цю нову ініціативу Євросоюзу. Але якось так несподівано складається дивний пасьянс напередодні самміту - хто ж поїде від усіх сусідів?! В України немає міністра закордонних справ, але є політична криза верхів. У Молдові раптом спалили парламент і президентську адміністрацію. У Грузії опозиція не йде з вулиць Тбілісі, хоча деякі лідери вже декілька разів подолали маршрут Тбілісі-Москва-Тбілісі.
Напередодні першого самміту «Східного партнерства» активізовано усю машинерію. На вулицях Відня з´явилися рекламні плакати невідомих замовників: «Україна і Грузія в НАТО - це ІІІ Світова війна!». Тепер ніхто не рубає Троцького в Мексиці чи стріляє в Бандеру в Мюнхені. «Реклама» б´є надійніше.
То чи треба дивуватися, що саме напередодні 28 квітня в Брюсселі на міжнародній конференції «Розбудова спільного простору безпеки в Європі на засадах співробітництва» активно обговорювали «Східне партнерство»? Депутатів європарламенту ошелешив надзвичайний і повноважний посол України Анатолій Орел, який заявив, що Києву слід відмовитися від цієї ініціативи і вийти з програми. Україні слід вести прямий діалог з Євросоюзом, як Туреччина, заявив Орел. Тихий сміх! Турецька євроінтеграція вже стала анекдотом без світла у кінці тунелю.
Товариш Орел у часи підзвітності главі адміністрації Медведчуку активно перекривав усі європейські ініціативи українського МЗС. Завжди вчасно виступав проти партнерства з НАТО і Євросоюзом. Був незамінним нейтралізатором усієї міжнародної політики у західному напрямку. То ж хіба випадково, що саме він і саме зараз виявився серед речників із Києва з такими заявами напередодні самміту «Східного партнерства»?! Серйозна заявка на нову медальку від міністра Лаврова...
А тим часом у новинах суперсенсація: бацька Лукашенко зустрічається з папою римським Бенедиктом ХVІ. Вперше за 14 років «за бугром» - і в центрі Європи. Ба, більше! Президент Білорусі, якого ще недавно називали «останнім диктатором Європи», отримав офіційне запрошення від Чеської республіки, яка головує у Євросоюзі, взяти участь у празькому самміті «ЄС-Східне Партнерство».
І поки у нас нібито дискутують, а чи «Східне партнерство» - це не замало як для України і не забагато як для Білорусі, бацька веде свою успішну геополітичну гру.
А що Київ? А ми слухаємо заяви Орла і готуємося вкотре показати свою імпотентну політику у Празі. Вкотре позиція України полягатиме у відсутності позиції?