Чи змогли МВФ та Світовий банк остаточно змінити Росію та допомогти країнам Східної Азії, Африки та Східної Європи? Ці міжнародні структури були створені для викорінення бідності на планеті, пише Стігліц. Вони мали надавати позики урядам для подолання економічних криз та для досягнення достойного рівня життя громадянами. Проте у значній кількості випадків МВФ та Світовий банк не змогли виконати ці функції.
"Проблеми, які стоять перед країнами, що розвиваються, є тяжкими, і до МВФ часто звертаються в найгірших ситуаціях – коли країна стикається з кризою. Але рішення МВФ зазнають невдачі настільки ж часто, як і виявляються успішними – якщо не частіше. Пропонована МВФ політика структурного реформування – розроблена з метою допомогти країнам долати кризи, як і триваліші порушення економічної рівноваги, - призвела до голоду й заворушень у багатьох країнах. Та навіть коли наслідки не були такими тяжкими, навіть коли вдавалося на якийсь час досягти зростання, часто вигоди від цього отримували тільки заможні, а ті хто живуть на суспільному дні, опинялися у ще більших злиднях".
Стігліц знаходить багато причин цього. Одна з основних — гра міжнародних структур на боці більш розвинутих країн. Це також нав’язування однобокого сценарію реформування економіки “країнам третього світу”, без врахування геополітичних, природно-кліматичних, етнічних та інших особливостей. Це могло призводити до жахливих результатів. Програшна політика в Латинській Америці, Африці, Східній Європі, призвела до нечуваного стрибка бідності для більшості, та збагачення для меншості. Недостатня обізнаність в ситуаціях країн яким надаються позики, та нав’язування їм універсального пакету реформ загальмували в розвитку деякі країни на довгі роки. Сігліц наводить яскраві приклади такої діяльності в 90-х роках минулого століття:
"Кілька західноафриканських країн відмовилися від заготівлі сільгосппродукції під тиском з боку МВФ і Світового Банку. У деяких випадках це, здавалося, спрацювало; проте в інших, як тільки зникла державна заготівельна система, відразу ж розвинулися системи місцевих монополій. Обмеженість у капіталах закривала доступ на цей ринок. Мало хто з селян міг дозволити собі мати машину, щоб вивезти продукцію на ринок. Вони також не могли й позичити необхідних коштів через відсутність дієвих банків, інколи люди мали змогу дістати автомобілі для транспортування своїх товарів, і ринок спершу почав було працювати; але потім цей вигідний бізнес став джерелом доходів місцевої мафії. В іншому разі вигоди, обіцяні МВФ та Світовим Банком, так і не були досягнуті".
"Ефективні ринки капіталу є визначальною прикметою капіталізму, але ніде нерівність між передовими державами і країнами, що розвиваються, не є такою великою, як у ринках капіталу. Вся банківська система Ефіопії (обмежена, приміром, розміром вкладів) є меншою, ніж у Бетесді, передмісті Вашингтона з населенням 55 277 осіб. МВФ вимагав від Ефіопії не тільки відкрити свої фінансові ринки для західних конкурентів, а й розділити її найбільший банк на кілька частин. У світі, в якому такі американські фінансові мегаустанови, як Citibank, і Travelers чи Manufacturers Hanover та Chemicals кажуть що вони повинні об’єднатися, щоб ефективно конкурувати, банк розміром з місцевий банк у Бетесді на справді не має жодної можливості конкурувати зі світовими гігантами на зразок Citibank. Коли глобальні фінансові інституції приходять до країни, вони можуть роздавити місцевих конкурентів. А якщо вони залучають вкладників у таких країнах, як Ефіопія, то напевно будуть уважнішими й щедрішими у наданні позик великим транснаціональним корпораціям, ніж кредитуючи дрібні підприємства й фермерів".
Непрозорість МВФ та бюрократичний апарат, що не дозволяє суспільству відслідковувати діяльність організацій, також є проблемою.
Через це й не дивно, що світом періодично прокочуються хвилі суспільної невдоволеності глобалізаційними процесами.
"Ті, для кого був небайдужим демократичний поступ, стали свідками того, як "умови" - умови, які міжнародні позикодавці ставили перед позичальниками – підривають національні суверенітети. Але допоки незгодні не вдалися до дії, мало було надії на зміни як не було й виходу для скарг. Дехто з незгодних вдався до крайніх заходів; дехто критикував високі протекціоністські бар’єри проти країн, що розвиваються, котрі лише погіршують їхні страждання. Але поза всіма цими проблемами, саме члени професійних спілок, студенти, захисники довкілля – прості громадяни – своїми маршами по вулицях Праги, Сіетла, Вашингтона, Генуї привернули увагу до необхідності змін у політиці стосовно країн, що розвиваються. Протестуючі розглядали глобалізацію у зовсім іншому світлі порівняно з секретарем Держаної скарбниці США чи міністрами фінансів або торгівлі розвинених промислових країн. Різниця у поглядах є настільки значною, що хтось може запитати: чи про ті самі явища говорять протестуючі і можновладці? Чи ті самі дані вони мають? Чи погляди осіб при владі так затьмарені інтересами ділових кіл?"
“Шокова терапія” в деяких пост-соціалістичних країнах з перехідною економікою, перш за все в Росії, нав'язана МВФ, призвела до майже знищення промислових комплексів країн та до утворення “мафіозних капіталізмів”, пише Стігліц. Демократичні свободи та західні цінності у таких країнах також не закріпилися.
В той самий час ми бачимо приклад Китаю, який ще з 1970-х взяв курс на поступову реорганізацію в бік ринкової економіки, що призвело до величезного економічного зростання цієї країни.
"Глобалізація і впровадження ринкової економіки не дали очікуваних результатів у Росії й більшості країн, економіки яких здійснюють перехід від комуністичних до ринкових принципів. Захід казав цим країнам, що нова економічна система принесе їм безпрецедентне процвітання. Натомість вона принесла безпрецедентні злидні: у багатьох відношеннях для більшості населення ринкова економіка затьмарила найгірші пророцтва комуністичних вождів. Контраст між російською трансформацією, котру настановлювали міжнародні економічні інституції, і Китаєм, який здійснював перехід самостійно, не міг би бути разючішим: якщо 1990 року валовий внутрішній продукт (ВВП) Китаю становив 60% від російського, то на кінець десятиріччя ці цифри помінялися місцями. Тоді як Росія переживає небачене зростання злиднів, Китай досяг небаченого зменшення їхнього рівня".
Часто політика МВФ та Світового Банку призводила до загострення існуючих соціальних проблем, що також вганяло країни в ще більш глибокі економічні кризи. Його політика призвела до державних та приватних боргів непосильних для багатьох боржників.
"Досвід Аргентини ілюструє деякі головні уроки. МВФ і Світовий Банк наголошували на важливості банківської стабільності. Легко створити надійні банки, банки, що не будуть втрачати грошей через погані кредити – просто вимагайте від них інвестувати в облігації Держскарбниці США. Завдання полягає не просто в тому, щоб створити надійні банки, які будуть забезпечувати кредитами зростання. Аргентина довела на власному прикладі, як невдача у цьому може сама по собі вести до макронестабільності. Через брак зростання почав накопичуватися бюджетний дефіцит, а мірою того, як МВФ вимагав скорочення витрат і зростання податків, розкручувалася зловісна спіраль економічного спаду і соціального неспокою".
Щоб подолати недоліки роботи МВФ та Світового банку автор пропонує:
- згадати про мету існування МВФ та інших всесвітніх економічних організацій — слідування інтересам загального добробуту та стабілізації економічної ситуації у світі, а не захист інтересів вузького прошарку фінансової верхівки;
- реформувати управління організацій, а саме, знищити тотальну ієрархію та залучити якомога більшу кількість фахівців;
- робити організації прозорими.