- Тетяна Бережна-міністерка культури, віцепрем’єр-міністерка з соціальної політики
- Оксана Маркарова - голова ради Ukraine House/УкрДому в Вашингтоні, Посол України в США (2021-2025)
- Володимир Шейко-генеральний директор Українського Інституту
- Андрій Різоль - продюсер, генеральний директор компанії “Вавілон”, Голова Асоціації “Дивись українське!”
- Катерина Тейлор - засновниця культурного агентства Port of Culture, співзасновниця фундації Artists Support Ukraine
- Сергій Устенко - партнер проєкту CultHub, керівник компанії “Карпатські мінеральні води”
Міністерка культури Тетяна Бережна на посаді із жовтня і як нова людина відчуває свою відповідальність та непрості задачі, які перед нею стоять.
“Я розумію, яка величезна відповідальність зараз на мені є, бо культура, можливо, трохи недооцінений інструмент, але дуже визначальний інструмент міжнародної політики. І це той інструмент, який формує і довіру, і відкриває двері для нових партнерств, і стає каналом дипломатії. І через культуру Україна говорить зі світом зрозумілою мовою людяності. Зараз ми ведемо дві війни: одну з Путіним і злочинною Росією, а другу за те, щоб люди не ставали байдужими до української війни. І з кожним днем ця байдужість, на жаль, збільшується. Тому ми говоримо не лише традиційними методами дипломатії, але й тими, що можуть зачепити їхню душу та серце”, - розпочала міністерка.
Також, відповідаючи на запитання редакторки та модераторки заходу Катерини Гладкої, як міністерство планує тримати баланс між незалежними організаціями та державними інституціями в полі культури, Тетяна Бережна зазначила, що дуже цінує незалежні мистецькі організації, окремих персоналій та спільноти, які вона також ставить за мету об’єднати в напрямку культурної дипломатії, щоб голос від України в світ звучав єдино.
“Ми зараз не можемо собі дозволити тієї розкоші, аби звучати в різнобій”, - зазначила Бережна.
В поточній роботі міністерства є кілька різних напрямків, зазначила очільниця Мінкульту, один із них - Український фонд культурної спадщини.
“Ми повернулися із Копенгагену, де була зустріч, своєрідний “культурний Рамштайн” - зустріч всіх міністрів культури ЄС та Великобританії. І на цій зустрічі ми мали особливий український день, коли ми говорили лише про Україну. І на цій події ми мали можливість презентувати дуже зрозумілий і цілком прагматичний інструмент - Український фонд культурної спадщини, - розповіла Тетяна Бережна. - Це окрема інституція, яка вже має свій номер, також нашою умовою була реєстрація за законодавством Бельгії, за яким можна залучати внески для відновлення української культурної спадщини і на розвиток українських культурних індустрій загалом, створення контенту. Цей проєкт був задуманий ще на початку цього року минулою командою, але ми зробили величезну роботу, щоб його інструментизувати від ідеї до конкретного інрументу для залучення коштів. І дуже важливо, що на цій конференції ми залучили кошти, це невеликі кошти, трохи більше ніж три мільйони євро, аби стартувати від Великобританії, Бельгії, Нідерландів, а також Польщі”.
В жовтні Українським Інститутом був організований щорічний Міжнародний форум культурної дипломатії, де більшість спікерів як із незалежних організацій, так і державного сектору констатували, що кенселінг російської культури вже не діє. По суті, Україна виходить в поле чистої конкуренції. Відповідаючи на запитання, як Український Інститут враховуватиме це в своїх стратегіях, генеральний директор Володимир Шейко зазначив:
“Справді, ми вже здається заходимо в якусь іншу фазу війни, свого буття і правила, за якими, на нашу думку, має працювати культурна дипломатія теж змінюються. Вони не є сталими, а є дуже плинними. І на Форумі культурної дипломатії ми ділилися спостереженнями, що Україна справді вже не може собі дозволити бути в ролі жертви, покладатися лише на солідарність та допомогу. І на хвилі того неймовірного інтересу, уваги до України, яка розпочалася на початку повномасштабного вторгнення, ми далі вже на цьому далеко не заїдемо, тому що ми дійсно живемо цією війною, але світ нею не живе. Ми сходимо з новинних шпальт і про нас не думають у світі постійно більшість людей. І тому я і мої колеги там сказали, що Україна вже нарешті має усвідомити, що далі ми маємо рухатися самі. І ми самі маємо формулювати порядок денний для культурної дипломатії та розраховувати на власні сили більше, ніж ми робили до того", - зазначив Шейко.
"Розуміючи обмеженість ресурсу, який в Україні є. ми маємо дуже раціонально його використовувати, якщо йдеться, звичайно, про державний ресурс. Що з цим робити надалі? Я вважаю, що Україна має грати в довгу в культурній дипломатії: ми часто мислимо подіями - відбувалася подія, написали у фейсбуці, всі зібрали лайки і пішли далі, але це не та діяльність, через яку відбувається справжній ефект культурної дипломатії. Діяльність посольств ніхто би не став міряти кількістю прийняттів, яке вони організували за рік, правда? Переважна частина дипломатичної діяльності - це не публічна діяльність, за лаштунками, або яка розтягнута на роки, тому може не генерувати якихось інформаційних приводів тут і зараз”, - додав очільник Українського Інституту.
Володимир Шейко також наголосив на довгострокових планах, оскільки саме цього від нас очікують іноземні партнери, навіть попри важкість планування в Україні через війну.
Унікальним прикладом сталого культурного простору поділилася й голова ради Ukraine House/УкрДому в Вашингтоні та до недавнього посол України в США Оксана Маркарова. Український Дім у Вашингтоні став живим простором для різних середовищ: дипломатичного, культурного, релігійного, лідерського, волонтерського тощо. Як такому простору вдається працювати як сталий проєкт, Оксана Маркарова і розповіла на дискусії:
“Те, що вирізняє українську культуру від інших, хоча є багато таких культур, які схожі на нашу саме цими елементами, - це те, що ми водночас культура дуже стародавня, яка коренями йде в глибинні речі. Приміром, як японська культура. І водночас ми дуже жива, динамічна, інноваційна культура. Це перетинається у нас в усіх аспектах життя. Чому ми хотіли створити Український Дім, а створювали ми його, коли я ще їхала до США служити послом, і ми це питання одразу з президентом обговорили, він потім це пришвидшив під час першого свого візиту, мовляв, я приїжджаю, тож відкриваємо, а ми тільки приміщення шукали на той момент. Ми хотіли створити Український Дім, бо в нас у США було багато українських закладів усюди, лише не у Вашингтоні. Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія...Церкви, українські інститути, музеї, а у Вашингтоні було тільки посольство. Хоча у Вашингтоні центр всього, де нам як раз треба постійно говорити і показувати Україну. І ми хотіли на цих різних речах, які прагнули поєднати в одне, створити Український Дім, який би був домівкою для всіх українців (ми його називаємо “home away from home”), але водночас мій КПІ для команди УкрДому, для кожного івенту чи програми - це скільки неукраїнців ми залучили”.
Продюсер Андрій Різоль розповів про один із поточних проєктів, де культура є великим інструментом впливу, зокрема на подальшу комунікацію із євроспільнотою та у прийнятті рішень. До 30-річчя вступу України до Ради Європи він з командою презентує велику програму.
“Зараз в Страсбургу з 30 жовтня відбувається комплекс подій (10 подій), це 4 кінопокази мультижанрового кіно: документальне, соцально-історичне, класика, далі був великий концерт Богдани Півненко і Анни Мачух виключно українських композиторів у відомому концертхоллі Страсбурга. І ми все-таки знайшли можливість вклинитися в програму великого Форуму демократії. Який розпочався в місті 5 листопада, і предмет нашої гордості, що розпочався він промовою нашої амбасадорки проєкту “Спроможні” Богдани Півненко, життєствердною промовою, що ми - точно не жертви, ми це комунікуємо вже більше ніж півтора року, а ми - надійний, бажаний партнер, який може багато чого привнести в цивілізацію Європи і зробити її краще”, - каже він.
Культурна програма в Страсбурзі триватиме також в листопаді та грудні.
Артменеджерка Катерина Тейлор неоднаразово говорила, що українська культура - це не один голос, і ми не можемо прагнути уніфікувати все; ми - радше про поліфонію.
“З одного боку, Україна настільки мультикультурна і мультирелігійна країна, в якій так багато різного з нами сталося, що ми називаємо своєю культурою та ідентичністю, було б дуже важко зібрати це в один меседж, якби довелося сказати одне речення про Україну. З іншого боку, я думаю в нас має бути меседж-бокс, який ми хочемо назовні транслювати, він також буде динамічним і буде змінюватися.
І у нас є такий приклад: те, що працювало 22 року, у 25-му вже не працює. Скоріш за все, у 26-му ми знову переосмислимо, як ми хочемо про себе говорити. А ще я думаю, що це великою мірою відрізняє нас від Росії, бо культурна політика має бути, але в нашому випадку держава скоріше має пдтримувати вже те, що є. І сказати, що зараз українська культура - це щось одне, що це Леонтович, Естер або Малевич, ми не можемо”, - заявила Катерина Тейлор.
На полі культурної дипломатії існують не лише беспосередньо митці та інституції, а й бізнес, частина якого все більше приходить до розуміння своєї участі у цих процесах. Про це говорив і партнер проєкту CultHub Сергій Устенко.
“Я прочитав стратегію Українського Інституту і для мене це історія про живу структуру. Це крутий, живий документ, який можна задіювати. Один із моментів, який мені сподобався, - це аналіз аналогічних інституцій. І є там така цифра по росспівробітництву - більше 100 млн. До речі, ця цифра майже співставна із фінансуванням Інституту Конфуція - 120 млн, незважаючи на різницю в економіках. Це говорить про важливість цієї теми для РФ. Якщо в них таке фінансування, а я думаю у Українського Інституту воно значно менше, а культуру я вважаю зброєю, то, якщо ми хочемо у цій війні перемогти, бізнес має бути активним суб’єктом цих культурних процесів, саме в культурній дипломатії. Окрім митців і замовників, є ще один суб’єкт - джерело фінансування. І саме підприємці мають ним бути”, - зазначив Сергій Устенко.
