Доля мозаїки «Боривітер» була непростою. Коли затверджували її ескізи, планували, що птах на зображенні стане символом боротьби-героїзму — соцреалістичне мистецтво мусило виконувати виховально-патріотичні функції, принаймні на етапі планування. Утім уже під час маріупольської експедиції Горська й інші художники вирішили внести зміни у проєкт — передати через кольори особливість Приазов’я як місця зустрічі степу з морем. Згодом шістдесятниця Горська стала персоною нон-ґрата для радянського режиму; після вбивства її ім’я викреслювали з переліку авторів, деякі роботи знищили. «Дерево життя» замурували фальш-стіною, «Боривітер» залишався відкритим і потроху руйнувався разом з радянським рестораном.
У 2010-х ресторан — тоді вже «Аристократ» — припинив роботу. Активісти, які дбали про український монументальний спадок (зокрема, колектив «Де Не Де»), писали численні звернення до Міністерства культури України й департаменту культури Маріуполя, але отримували лише відписки. Урядовці, покликані захищати культуру, не бачили достатньої цінності в роботах художниці-шістдесятниці, аби хоч щось вчинити для їхнього збереження. У 1960-х Горська виконувала монументальні проєкти здебільшого в Донецькій і Луганській областях, тож після 2014-го разом з територіями Україна стрімко втрачала її спадок. У 2022-му, під час битви за Маріуполь, російські війська частково зруйнували будівлю ресторану разом з мозаїками Горської: панно пішли тріщинами і втратили до 30 % мозаїчного полотна. Що з «Боривітром» зараз — невідомо.
Ідею відтворити мозаїку організація Ukraine WOW презентувала ще минулого року. 12 червня в Києві представили її реалізацію: панно «Боривітер» відтворили у точній копії за старими ескізами й фотографіями, але на розбірній основі: щоб швидко скласти, запакувати й перевезти. Як розповіла на презентації співзасновниця Ukraine WOW Ярослава Гресь, у планах організаторів — тур містами України, а потім закордонними містами. Після повернення «Боривітер» обіцяють передати одному з українських музеїв. Навряд чи зашиту в скло копію мозаїки можна вважати музейним об’єктом, але в добу, коли твори мистецтва зникають шаленими темпами, обирати не доводиться; крім того, вона справді могла б бути доречною у приміщеннях на кшталт Українського дому чи котрогось павільйону ВДНГ.
Мозаїку відтворювали 15 художниць і художників, серед яких — онука Горської Олена Зарецька. «Щоб якнайточніше відтворити оригінал, ми знайшли в різних куточках світу понад 700 кілограмів матеріалів, — розповідає Зарецька, — від непрозорого скла (смальти) і плитки потрібних кольорів до металевих плит і навіть алюмінієвих ложок. Усе точно, як було створено художниками в 1967 році».
Копію «Боривітра» збирали в ангарі Укрзалізниці, а смальту для неї шукали по всій Україні: частково взяли зі старих, ще радянських запасів художників-монументалістів, частково замовили на виробництвах у Сумах і Львові. Чимало художників, які відтворювали мозаїку, належать до колективу «Затирка», що працює з монументальними формами. Місяць тому в місті Українка колектив відкрив першу масштабну роботу: мозаїку «Трипілля» на фасаді нового торговельного центру Obriy Trypil, створену за мотивами орнаментів трипільської кераміки. Наступний проєкт, над яким працюють художники, — мозаїка з червонокнижними тваринами й рослинами для торговельного центру в Татарові. Відкрити її планують уже в середині осені.
На запитання, чому колектив «Затирка» об’єднався саме навколо мозаїки, його координаторка Анастасія Лелюк відповідає: «Мозаїка в публічному просторі формує його сприйняття як спільного. У нас нема культури розуміння публічного як частини себе, як чогось, про що треба піклуватися. Мистецькі об’єкти, мені здається, додають цього розуміння, додають уявлення про публічний простір як про наше спільне помешкання, про яке варто дбати».
У нашому спільному просторі, який відстоюють Збройні сили України, досі лишаються ще принаймні два оригінали мозаїк Алли Горської. Одна з них — мозаїка «Вітер», єдина київська робота художниці — розташована на фасаді ресторану «Вітряк». З 2010-х ресторан декілька разів змінював назву і власників, та всі вони не бачили сенсу зберігати роботу видатної художниці: її декілька разів зашивали під різні рекламні плакати, убиваючи кріпильні конструкції просто в мозаїчне панно. Знадобилися петиція від киян і дуже запізніле втручання міської влади, аби ситуація почала змінюватися. Щоб долучитись до збереження «Вітра», компанія Ukraine WOW замовила другу копію «Боривітра»: її розділили на більш ніж тисячу шматочків і тепер продають через ROZETKA. Виручені гроші обіцяють витратити на світове турне відтвореного «Боривітра» й відновлення оригінального «Вітра».
Ще один оригінал — мозаїка «Птах» — поки що на фронтоні їдальні «Супій» у селі Гельмязів на Черкащині. Це остання спільна робота дуету Горська — Зарецький і остання мозаїка Горської: художники завершили її в жовтні 1970 року, а вже в листопаді Горську вбили. На сайті Кабміну зареєстрована петиція про збереження цієї мозаїки: в ній вимагають внести панно «Птах» і будівлю ресторану до реєстру об’єктів культурної спадщини, реставрувати і запобігти руйнуванню. Петиція зібрала поки що менш ніж 4 тисячі підписів із 25 необхідних; покликані захищати культуру урядовці діяти не поспішають; мозаїка потроху зазнає руйнації і без допомоги російських військ.
***
До відтворення панно «Боривітер» долучилися 15 художниць-монументалісток, дослідниць і дослідників, серед яких Анастасія Лелюк, Тетяна Тадай, Інга Леві, Ольга Чикало, Аля Сєгал, Тамара Турлюн, Поліна Пискурьова, Анастасія Антонець, Тетяна Бакум, Андрій Фішер, Ганна Круть. Очолили команду онука Алли Горської Олена Зарецька та культурна менеджерка Настя Іщенко. Організатори проєкту - ROZETKA, Ukraine WOW, Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького.