Українська режисерка Світлана Олешко виступила у Польщі із промовою до Міжнародного Дня театру, який святкують 27 березня. Її кандидатуру одноголосно обрав Польський осередок Міжнародного Інституту Театру. Як повідомляє пресслужба закладу, вперше за історію ініціативи цю промову виголосить українка; раніше такий привілей мали лише громадяни Польщі.
У 2022 році промову виголосила Моніка Щепка, яка є директоркою драматичного театру у Варшаві, і яка створила флешмоб після трагедії у Маріупольському драматичному театрі 16 березня 2022 року. В рамках флешмобу у Польщі театри написати перед своїми будівлями «Діти». У 2021 році промову виголошувала Юстина Собчик, відома своєю роботою своєю роботою в Teatr21 з темою людей із ментальною неповносправністю.
Цьогорічну промову Світлани Олешко презентують у текстовому, відео та аудіо форматах у польських медіа та в усіх польських театрах, які перед кожним спектаклем будуть зачитувати і показувати її текст.
Публікуємо повний текст промови:
"Мене звати Світлана Олешко. Я режисерка і директорка театру «Арабески» з Харкова. Я біженка. Приїхала до Варшави з однією маленькою валізкою, яку зібрала ще в 2014 році. Приїхала перелякана і дезорієнтована.
Рік тому, у цей день, 27 березня, театри в Польщі біля своїх будинків написали великими літерами слово «діти». Цей політичний і дуже театральний жест на підтримку найвідомішого тепер у світі театру в Маріуполі важко недооцінити. Насправді, це був жест підтримки для всіх українців.
Цей рік приніс нам усім нові знання про театр. Виявилося, що театр може стати сховком, укриттям, волонтерським хабом, гостелом. Для мене, ось уже рік, Польський театр у Варшаві дослівно є домом. Я тут живу і працюю. Співробітники театру принесли мені одяг, взуття, їжу і книжки. Про це важко говорити без сліз. Мене буквально одразу змусили працювати і повернули до професійного життя. Ще 52 українські театрали були минулого року резидентами Польського Інституту Театру і співпрацювали з публічними театрами у всій Польщі. В анкеті, яку треба було заповнити потенційним резидентам, нас питали, чого ми хочемо: а) відновити сили і психологічну рівновагу, б) підвищити кваліфікацію і мати можливість дивитися спектаклі, с) створити новий проєкт? Думаю, всі ми потребували усіх трьох пунктів.
Яким був цей рік для польських театрів? Це був рік незвичної солідарності. Рік відкриття українського театру, української драматургії, української культури. Польські театри познайомилися з українськими акторами, режисерами, драматургами зблизька, «на живо». І мені здається, що ми почали спільно творити нову театральну мову і спільний культурний простір. Протягом цього року польські сцени відкрилися для українських митців. Ми говорили з цих сцен про нашу війну. Про нашу правду. Ми говорили голосно, українською і польською. І нас слухали і чули. Можливо, перший раз за всю історію.
Інспіцієнтка театру імені Арнольда Шифмана зі сльозами на очах розповідала мені, що їй дуже боляче бачити в новинах розбомблені вулиці Харкова, пошкоджені будівлі Києва та Львова. Вона пригадує ці вулиці, бо ходила ними, коли була на гастролях з виставою «Шекспір forever». Ці вулиці не є для неї чужими. Як для мене тепер не є чужими вулиці Варшави. Анджей Северин, продовжує грати свого Шекспіра тут, у столиці, і порівнює Генриха V з Президентом Зеленським, а боротьбу Збройних сил України з перемогою англійців над французами, які мали величезну чисельну перевагу.
Аґнєшка Пшепюрська говорить мені, що грає тепер свою «Гінчанку» інакше. Що тепер для неї Київ, Львів, Рівне не просто назви населених пунктів у чужій країні, де мешкала її героїня. Там знову вбивають Гінчанку.
Новий театр у Варшаві, поза тим, що організував хостел та безкоштовні обіди для українців, подарував нам свято і надію. У буквальному сенсі. У Новому ми святкували Різдво за нашими обрядами та традиціями. Нас було дуже багато.
У виставі Klątwa акторка у фінальному монолозі говорить, що те, що відбувається у театрі – це завжди фікція, а не реальне життя. На спектаклі, який я дивилася, саме в цей момент, коли акторка говорить, що в театрі ми удаємо, що тут усе не по-справжньому, глядачу в залі стало погано. Епілептичний напад. Спектакль довелося перервати, щоб викликати швидку і надати людині допомогу. Мабуть ніколи раніше польський театр не був настільки близьким до життя, як у 2022 році. Театри Польщі у цьому році рятували український театр. Дякую!"
Міжнародну промову 2023 до Дня театру написала Samiha Ayoub, акторка з Єгипту; її можна прочитати на офіційному сайті інституції.
Світлана Олешко - засновниця і режисерка театру Арабески (Харків), ініціаторка створення Театрального інституту в Харкові. Разом зі своєю акторською командою реалізувала десятки проєктів, які виконували соціальні та реабілітаційні ролі (зокрема людей у в'язниці, людей з обмеженою мобільністю). Найвідоміші постановки: «Aftertruth», «Red Elvis», «Eneida», «РадіоШансон: Вісім історій про Юра Зойфера» (слова Сергія Жадана). З моменту початку повномасштабної війни РФ проти України Олешко живе в Польщі і працює в Польському театрі ім. А. Шифмана у Варшаві.
Міжнародний інститут театру - найбільша всесвітня організаця виконавських мистецтв, заснована в 1948 році фахівцями в галузі театру та танцю спільно з ЮНЕСКО. Місією МІТ є створення суспільства, де процвітатимуть і розвиватимуться різні види виконавського мистецтва та виконавці.