Українські фільми
“Людина і мавпа”. Режисери: Андрій Вінницький, Юзеф Мурін (УСРР, 1930)
На фестивалі представлять кіноархівне відкриття року – науково-популярний фільм Андрія Вінницького та Юзефа Муріна . Картину було віднайдено у токійському Національному кіноархіві Японії.
Автори фільму мали на меті дохідливо пояснити теорію еволюції Чарльза Дарвіна. Предметом їхнього дослідження стали мавпи Сухумського розплідника. Перекласти складні наукові теорії на мову кіно і утримати увагу глядача – непроста задача. Для цього в фільмі було використано широкий арсенал виражальних засобів. Тут поєднано спостереження за поведінкою тварин, анімація, роз’яснювальні титри, а також експеримент, який проводиться безпосередньо перед камерою. Через 40 років це повторить легенда науково-популярного кіно – Фелікс Соболєв у своїх зоопсихологічних фільмах “Чи думають тварини”, “Мова тварин”.
Варто зазначити, що “Людина і мавпа” знята надзвичайно рухливою камерою, яка буквально переслідує невгамовних мавп. Знімав цей фільм Йозеф Рона, німецький оператор, який працював на ВУФКУ. Йому належить винахід рухливого штативу, який був використаний при зйомці цієї стрічки.
Музику до фільму створив гурт Ptakh_Jung – проект Антона Дегтярьова (Ptakh) та Володимира Бабушкіна (Jung).
Показ фільму відбудеться 28 червня в Києві.
“Вітер з порогів”. Режисер: Арнольд Кордюм (УСРР, 1930)
Таке масштабне будівництво як Дніпрогес не могло залишитися поза увагою радянських режисерів. Індустріальна екзотика породжувала на екрані цікаві композиції кадрів, а виробничі шуми приховували в собі особливу звукову партитуру. Цій темі присвячені “Одинадцятий” Дзиґи Вертова, “Іван” Олександра Довженка та “Вітер з порогів” Арнольда Курдюма.
Проте “Вітер з порогів” торкається не так індустріального будівництва, як трагедії людини, яка втратила професію і сім’ю. Старого лоцмана Остапа Ковбаня, який все життя переправляє вантаж і людей через дніпровські пороги, зіграв класик українського театру Микола Садовський. Вже це додає кінематографічному твору унікальності, бо ж не так багато акторів українського Театру корифеїв знімалися в кіно. Для кінематографу був куди ближчий авангардний курбасівський театр “Березіль”.
Дід-лоцман стає втіленням старого патріархального укладу життя. Він має силу та поступово втрачає контроль спочатку над своїми дітьми, а потім і над собою. Діти всупереч волі батька йдуть працювати на будівництво, зникає справа всього його життя.
Музику до фільму створив колектив Artokrats з Одеси.
Показ фільму відбудеться 30 червня в Києві.
“Свині завжди свині” / “Станція “Пупки”. Режисер: Ханан Шмаїн (УСРР, «Українфільм», 1931)
Кіно-шарж на 5 частин – так незвично визначають жанр автори фільму “Свині завжди свині” або ж “Станція “Пупки”. Під цією назвою приховується радянська сатирична комедія. Сатира – це значить, що щось ставиться під сумнів, висміюється, критикується. Потенційно це могло бути небезпечним. Бо невідомо, на кого чи на що вона може бути направлена іншого разу. В стрічці Ханана Шмаїна – це бюрократизм міських чиновників і зашореність провінційних.
Станція “Пупки” живе своїм мирним життям, яке, як не дивно, час від часу порушують потяги. Так одного разу відбуваються одразу дві оказії – серед незареєстрованого багажу опиняться дві морські свинки і колгоспники гублять вагон з посівним зерном.
Комічність ситуації підкріплюється карикатурним зображенням персонажів, які здебільшого взаємодіють між собою з допомогою гегів у стилі ранніх чаплінських комедій. Проте за цим всім відкривається не такий вже і веселий радянський побут.
Абсурдність і гротесковість фільму підкреслить музичний супровід, який створив Альберт Цукренко учасник флеш-рок гурту “ХЗВ”.
Покази фільму відбудуться 30 червня в Києві та 28 червня в Одесі.
“Ордер на арешт”. Режисер: Георгій Тасін (УСРР, 1926)
Георгій Тасін – майстер психологічної драми, який в своїх фільмах досліджував вплив революції не на маси, а на окрему людину. Про це був його “Нічний візник” з Амвросієм Бучмою в головній ролі, про це й “Ордер на арешт”.
Героїня фільму – дружина голови ревкому, яка потрапляє на допит до “білих”. З перших же кадрів картини вона втрачає обладунки революціонерки і глядач мимоволі дивується, коли бачить її стійкість в боротьбі з “контрою”. Але, як тільки у глядача під впливом цих вражень починає складатися новий образ стійкої революціонерки, режисер поспішає зламати його. Тасіна більше цікавлять не зовнішні, а внутрішні зміни героїв.
Ключовий епізод фільму – марення головної героїні, яке передано за допомогою подвійних експозицій та незвичного монтажу, що створюють моторошні сюрреалістичні образи, які вражають і сьогодні.
Гурт “Вагоновожатые” в буквальному сенсі озвучать фільм. Вони не лише зіграють, але й зачитають текст, який був спеціально написаний для фільму.
Показ фільму відбудеться 29 червня в Одесі.
Репатріаційний блок
Цей фестивальний блок включає два фільми і знайомить нас не лише зі світовою зарубіжною кінокласикою, але й з зірками першої величини, які родом з України.
“Вежа мовчання” / Der Turm des Schweigens. Режисер: Йоханнес Ґутер (Німеччина, 1925)
Історія складних сімейних взаємин між молодою дівчиною, яку зіграла Ксенія Десні (Оксана Десницька) і її батьком. Він живе в світі своїх фантазій та спогадів. Думки про минуле впливають не лише на нього, але і на його доньку. Фільм є класичним прикладом німецького “камершпілю” (камерної психологічної драми). Режисер приділяє більшу увагу внутрішнім переживанням героїв, ніж зовнішній дії.
Символічного значення набувають звичайні речі. Такі, наприклад, як сходи в центрі кімнати, що уособлюють фатальне спрямування життєвого шляху. Піднімаючись чи спускаючись ними, герой наче простує на зустріч своїй долі. Також сенсоутворюючим елементом цього фільму є годинник, з якого починається і закінчується історія – ніби вказуючи, що закінчився лише цикл і далі буде такий само.
Фільм озвучить гурт Sed Contra Ensemble.
Покази фільму відбудуться 30 червня в Києві та 29 червня в Одесі.
“Ад’ютант царя” / Der Adjutant des Zaren. Режисер: Володимир Стрижевський (Радченко) (Німеччина, 1929)
Картина українського режисера Володимира Стрижевського, який виїхав до Франції в 1920 році, об’єднала й інших емігрантів: оператор фільму – Ніколай Топорков, а виконавець головної ролі – Іван Мозжухін, актор з надзвичайно виразною пластикою рухів та міміки, зірка російського дореволюціного кіно.
Російський офіцер на вокзалі знайомиться з дівчиною, в якої вкрали документи. На митниці він видає її за свою дружину і допомагає перетнути кордон. Деякий час дівчина живе в нього, лише вдаючи дружину, але невдовзі між героями спалахують справжні почуття. Та з цього моменту лише починаються проблеми і пригоди з шпигунським присмаком.
“Ад’ютант царя” – приклад жанрового кінематографу, з карколомними сюжетними перипетіями, привабливими головними героями та любовною історією. Кіно, яке користувалося найбільшим попитом як в 1920-ті, так і сьогодні.
Музику до фільму створив Roman Vishnevskiy – фіналіст першої в Україні освітньої програми «ENVISION SOUND».
Покази фільму відбудуться 29 червня в Києві та 28 в Одесі.
Світова кінокласика
Неможливо зрозуміти місце українського кінематографу в світовому контексті, якщо не знати, що і як тоді знімали. На фестивалі будуть представлені два фільми, які стали класикою своїх національних кінематографій та здобутком світового кіно.
“Вітер” / The Wind. Режисер: Віктор Шострьом (США, 1928)
Знята в Голлівуді шведським режисером Віктором Шострьомом картина “Вітер” є екранізацією роману Френсіс Маріон, відомої американської письменниці та кінодраматургині. В головній ролі в стрічці знялась супер-зірка американського кіно Ліліан Гіш. Проте, фільм зі своєю символічністю, відсилками до психоаналізу і містичною атмосферою куди більше нагадує тогочасний європейський кінематограф, ніж американський.
Героїня Ліліан Гіш приїжджає з зеленого півдня Америки на захід до свого родича. Тут її зустрічає ворожа людська і погодна атмосфера. У фільмі відчувається постійна та всюдисуща присутність стихії: в горах і долинах Далекого Заходу безперервно дме вітер. Дівчина весь час піддається психологічному, а іноді й фізичному тиску з боку чоловіків, що підсилює її страх перед стихією. Водночас погіршення погоди відображає зміну внутрішнього стану героїні.
Сугестивна сила стрічки настільки потужна, що глядач наяву чує і виття вітру, й стрясання будинків, і деренчання шибок. Ретельна розробка сюжету і чіткі характеристики героїв дозволяють віднести «Вітер» до справжніх шедеврів.
Класику світового кіно озвучить квартет нової музики Supremus.
Показ фільму відбудеться 29 червня в Києві.
“Підземка” / Underground. Режисер: Ентоні Асквіт (Великобританія, 1928)
Нові технічні винаходи тягнуть за собою зміни умов життя людей та їхньої психології. Це неодноразово відображалося і досліджувалося в кіно. Потяг в фільмі Абеля Ганса “Колесо”, або ж трактор у “Землі” Олександра Довженка – не просто засоби пересування, вони стають повноцінними героями.
Так і в фільмі “Підземка” Ентоні Асквіта лондонське метро – це не просто місце подій, а формотворчий елемент сюжету. Під землею в напівтемряві люди викривають свою “темну суть”, а пристрасті беруть гору над раціо. Водночас, тут все механізовано і контрольовано, й будь-яка неточність може призвести до аварії. Балансуючи між цих двох крайнощів, режисер розповідає історію не стільки кохання, скільки пристрастей британської молоді 1920-х років.
Музику до фільму написав Azer Haciaskerli.
Показ фільму відбудеться 28 червня в Києві.
Міські симфонії: експериментальна кіноурбаністика 1920-х
Окрему експериментальну програму документального кіно покажуть лише в Києві. За два дні в приміщенні Національного центру Довженка можна буде переглянути документальні стрічки про різні міста світу.
Одним з фільмів цієї програми є шедевр світового кінематографу “З приводу Ніцци” геніального французького режисера Жана Віґо та Бориса Кауфмана, молодшого брата Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана (роботи яких також увійдуть до цієї програми). Операторська робота Бориса Кауфмана не менш важлива, ніж режисерська.
Картина починається як свято. Салют сповіщає нам, що сезон відпочинку відкритий. Курортне місто готується до зустрічі заможних туристів, дослідженням поведінки яких займається режисер. Та відчувається антипатія режисера і сина відомого анархіста (батько режисера відомий революційниц діяч Мігель Алмерейда) до цих персонажів. В їхній поведінці підкреслено все огидне і штучне. Віґо також нагадує нам про те, що за декілька кварталів від центру починаються бідні безрадісні райони міста. Таким чином він протиставляє веселу публіку фестивалю то трубам заводів, то вантажним кораблям, то робітникам.
Всі фільми програми демонструватися під живий фортепіанний виступ Mike Kaufman-Portnikov.
Показ програми “Міські симфонії” відбудеться 28 та 29 червня в Києві.
Детальний розклад фестивалю дивіться на сайті Національного центру Олександра Довженка.