З одного боку, хоча і дві голови кращі за одну, насправді два націоналістичних марші - ознака незрілості українського націоналістичного середовища. ВО Свобода всіляко намагається демонструвати власні амбіції, заявляючи про майбутній 20-тисячний марш свободівців, однак цілком ясно, що Свободі вже нічого сказати Україні.
Марш Азову виявляється свого роду демонстрацією нової політсили - тепер вже у вигляді партії.
У той же час ВО Свобода різко здала свої позиції за останню каденцію, коли її фракції не було у ВР. Свободівці гучно намагатимуться повернутися до нової української політики, цілком можливо застосовуючи навіть радикальні дії і отримуючи неформальну підтримку від ВО Батьківщина, які прагнуть до проведення позачергових перевиборів до ВР навесні.
Конфлікт інтересів між Азовом і Свободою, очевидно і не дає їм провести 14 жовтня спільний марш (як зразок можна вказати тих самих російських націоналістів, які за будь-яких умов завжди проводили один спільний марш для усіх рухів і політичних сил) - це очевидна конкуренція між новими і старими силами в українському правому політичному середовищі. І ситуація тут зовсім не на користь старих правих. Це ще більше буде підштовхувати Свободу до невиправданого радикалізму, що може вкрай серйозно вдарити навіть і по міднародному іміджеві України як хоч трохи стабілізованої політично держави.