Про “залізну руку” добродія з Банкової добре поінформовані міжнародні захисники прав людини та поважні євродемократи: їхні численні заяви не лише відкрили скриньку Пандори українського безправ’я, а й вказали на шлях терапії для хворих “професорів-керівників”.
Віднедавна Гарант (не)діючої Конституції ще й потрапив під руку всенародної “любові”. 2012 рік відкрився заплямованою репутацією Януковича-старшого у прямому значенні цього слова. Його “гламурні” білборди з нагоди Нового року та Різдва Христового і Євро-2012 були пошкоджені фарбою та яйцями.
Загострена увага електорату до Президента та політичної сили, яку він представляє, невипадкова. Передусім, оголошений біло-блакитною владою 2011 рік Роком реформ, закінчився пшиком. Янукович показав умовного язика своїм співвітчизникам, наголошуючи на затягуванні поясів. Як завжди, першим має затягувати “маленький українець”.
Цейтнот, у який потрапив Віктор Федорович, є своєрідною кризою жанру. Партія регіонів виявилися не готовою, пазлом до пазла, складати загальнодержавну картину розвитку нової України. Гасло “Будуємо нову країну” мусило стати, щонайменше, трампліном, а перетворилося на надгробну плиту його політичної кар’єри. Янукович – це другий Путін, який нізащо не хоче добровільно піти на пенсію за віком.
Польська журналістка Кристина Курчаб-Редліх, котра 14 років прожила у постсовєтскій Росії, підмітила цікаву закономірність: “Кажуть, що Путін навів порядок. Це половина правди, бо порядок вибірковий. Батіг призначений для одних, оминає інших. Батіг – це покарання за нелояльність, а не за провину”. Так і в Україні: Президент і близькі до нього люди посідають касту недоторканних. Решта - “челядь”. “Фарбовані” білборди Януковича – це відповідь “челяді” і бажання мати протилежну до влади думку. Не більше.