Що це означає на практиці? Відповідь проста: забрати вишки Шуфрича і Рудьковського і займатися національним видобутком нафти і газу шляхом рефінансування. «Укрнафтогазвидобування» має стати найбільш технологічно і фінансово успішною компанією в країні. У такий спосіб за лічені роки ми зможемо вибратися з пекла газової залежності від Росії. Проте для цього необхідна залізна воля. Але зараз її немає і не скоро буде. Ми вже по вуха в боргах і знову позичаємо. В Україні на нафтогазовому ринку уряд створив несприятливі умови для іноземних компаній, не говорячи вже про українські. Кабмін каже: давайте контролювати і вводити норму про обов'язковий продаж видобутого газу компанії-прірві «Нафтогаз України». Гроші, 10-20%, обіцяють залежно від хорошого/поганого поводінки. Далі - ті компанії, які ще якось можуть крутитися в умовах такого фіскально-корпоративного геноциду, мають бути винищені підвищенням ренти, інших податків і дерегуляцією ринку.
Чим же повинно заспокоїтися серце Уряду? Програма мінімум - корупційна схема схожа на відшкодування ПДВ, програма максимум - прогнати всіх з ринку і віддати «своєму олігархові». А далі все за схемою. Епізод перший: приватно-державне партнерство. Бандитська схема передбачає створення фіктивного паю з боку приватного інвестора. Наприклад, завищена вартість участі: технології, обладнання, ноу-хау тощо. І якийсь там «Містер Ікс» вимиває з партнерства відсотки, а держава насолоджується номінальною участю в прибутках. Епізод другий: «тверда і бідна земля». Нам розповідають, що видобуток безпрецедентно складний і капіталомісткий і вимагає щорічно дотацій на 13 мільярдів. Чому така сума? За звичкою. Саме стільки щорічно, грубо кажучи, «нарізають» на підтримці вугільної галузі. Крали 90%. Це зі слів мого «колеги» Звягільського. Епізод третій: «газовий комуністичний рай для одного олігарха». Буде створена кампанія, де якийсь там Іванов чи Петров матиме 5%, але свій менеджмент. І так років 10. І нарешті останнє: тепер зрозуміло, чому Прем'єр просить у президента тільки одну область - Полтавську. Колись у Путіна запитали: на що б ви обміняли владу в Росії? Він відчеканив – «Газпром».
Схем може бути маса. А наслідком може стати повна безвихідь, в якій може опинитися нафтовидобувна галузь. Для націоналізації волі немає, для створення повнокровного ринку немає мотивів і бажання. Хаос, або каламутна вода - ось що ідеально для бандитської корупційної зграї.
Проект уже в процесі і вже є результати. Ось список міжнародних кампаній, які йдуть з ринку. Однією з перших - компанія «Saipen», лідер у найоперативнішому видобуванні газу. Далі «PPC», «Regal». Список можна ще продовжувати. Видобуток скоротився. Це компанії-індикатори на міжнародному ринку, за ними звіряє годинник вся світова інвестиційна економіка. Приватні компанії давали щорічний приріст видобутку 25-30%.
Але разом з тим, держава має пильно стежити за тим, щоб компанії мали обов'язково виконували і інвестиційні програми. Гроші від можливого мораторію на збільшення ренти мають піти на розвиток галузі і досягнення стратегічної мети - енергетичної незалежності. Це енергетична революція і ми маємо її зробити усім ринком.
Конструктивні ставки ренти дозволять компаніям робити інвестиції в розвідку та буріння, підвищувати ефективність існуючих свердловин, цим самим, забезпечуючи стабільний ріст обсягів видобутку, які до 2019 року можуть зрости до 7,5 млрд. куб. м. у порівнянні з сьогоднішніми 2.3 млрд. куб. м. на рік. Проте ці інвестиції напряму залежать від рівня податкового навантаження на газовидобувну галузь і розраховані виходячи з рентної ставки в 28%.
Україна встановила на сьогоднішній день найвищу рентну ставку на видобуток природного газу серед усіх країн-сусідів зі східної та центральної Європи. При цьому, податок на прибуток у цих країнах не більше, ніж той, який встановлений в Україні. У ці складні часи для нафтовидобувної галузі не можна зупинятися на досягнутому, а потрібно зустрічатися з провідними світовоми компаніями і починати діалог заради інтересів України.
Кожні 100 млн куб. м видобутого газу незалежними компаніями приносять близько 300 млн грн доходів в державний бюджет у вигляді різних податків. Наступного року газовидобувні компанії можуть наростити обсяги видобутку на 500-600 млн. куб. м., якщо буде реалізована запланована інвестиційна програма. Після нескладних розрахунків можна зрозуміти, що це близько 1,5 млрд грн додаткових податків на рік. Для того, аби нарощувати видобуток на 500 млн. куб. газу щорічно, незалежним компаніям необхідно інвестувати близько 1,5 млрд грн кожен наступний рік.
Таким чином, стягуючи додаткові податки з галузі, держава напряму знижує обсяги інвестицій у видобуток та негативним чином впливає на зниження обсягів видобутку газу в країні. Реалізація інвестицій у видобувну галузь напряму залежить від рівня ставки ренти.
Чому нам так потрібен український газ? Це нарешті дозволить реалізувати Стратегію енергонезалежності, про яку вже говорить не один Уряд.
Українська нафтогазовидобувна галузь відрізняється (1) надважкою геологією та високою ризикованістю (геологічні, технологічні ризики), (2) необхідністю залучати значні обсяги капітальних інвестицій, (3) довгими строками повернення інвестицій, особливо для родовищ з важко-видобувними запасами. Переважна частина (60-70%) нерозроблених ресурсів нафти та газу в Україні характеризуються надскладними умовами розробки – великі глибини, комплексна геологія тощо. Геологічна розвідка та розробка таких родовищ потребує використання новітніх технологій, часто відсутніх або непідтверджених в умовах України (зокрема технологій стимуляції видобутку).
Саме тому в усьому світі для стимуляції видобутку нафти й газу у складних геологічних умовах видобувним компаніям надаються значні податкові преференції на всіх стадіях розробки. Необхідно зазначити, що видобувна галузь потребує довгострокових інвестицій, поміркованих рішень та стабільної фіскальної та регуляторної політики. Інвестори, що вкладають гроші у нафто-газовидобування, як правило, планують десятиріччями. Спеціалізовані інвестори завжди дуже чутливі до будь-яких, навіть незначних змін у фіскальній політиці галузі.
Вірогідність отримання промислової продукції оцінюється у 25-30% або, іншими словами, лише 1 з 3-4 свердловин буде продуктивною. Тільки стабільна дружня фіскальна політика зможе заохотити інвестиції. Так, для того, щоб пробурити одну свердловину, необхідно витратити $12-15 млн протягом 9-12 місяців. Як правило , тільки одна з чотирьох таких свердловин може бути успішною через надскладну геологію українських родовищ. Загальна собівартість видобутку газу у деяких компаній сягає $200 на 1 тис.куб.газу. Якщо податкове навантаження сягне $300 на 1 тис.куб. газу, більшість проектів стає нерентабельними.
Що робити? Я - депутат з нафтогазоносної Полтавської області. Хотілось би вірити у щирість фінансово-децентралізаційних намірів Парламенту та Уряду. Проте мова зараз не про це. Ми реально можемо забезпечити Україну власним газом. Це питання кількох років і зосереджених зусиль влади. Для цього необхідний партнерських план, а не план дерибану ринку газу під замовлення одного-двох олігархів або однокурсників з вузу. Це стратегічне завдання для України: питання життя або смерті економіки, промисловості, комуналки, питання війни або миру. Партнерська програма має включати амбіцію - кратне збільшення видобутку власного газу. Для цього необхідні капіталовкладення в інфраструктуру і зрозумілі правила гри на роки. Це питання нашої репутаційної капіталізації.
Я звернувся до Уряду, аби створити такий алгоритм та план і не допущу, щоб надра країни знову віддали якомусь жирному коту. Або там буде цивілізований ринок і звідти будуть прибрані "януковичі", або це має бути націоналізовано державою. І тоді будемо тягнути на своєму горбі цю амбіцію що є сили. Вибирати уряду...